Поки всі спали
Це перша в історії Канади авторська виставка, присвячена історії Голодомору в Україні. Серія масштабних чорно-білих малюнків під заголовком «Поки ми спали» використовує образи комуністичної пропаганди минулого століття та протиставляє їм актуальну дійсність голоду в Радянській Україні. На відміну від більш традиційних методів художнього зображення проблематики Голодомору, Власенко користується постмодерними засобами запозичень образів з архівних фотографій тих часів, їх деконструкцією та маніпуляцією. Над невеликими за форматом малюнками жертв та обставин Голодомору домінують гігантські об’єми гламурних зображень усміхнених піонерів, колгоспників та королев полів. Гіпнотичні погляди псевдогероїв радянських п’ятирічок викликають у глядача почуття примарної дійсності, де, наче уві сні, не зовсім зрозуміло, що відбулося насправді в Україні, а що лише привиділося. Поряд із зображеннями усміхнених колгоспників бачимо виморених голодом мерців, що безвладно лежать на соломі чи поміж висохлої трави. А посеред щасливих сцен із піонерами – задубілу від холоду дівчинку-сироту.
Олександр свідомо закладає глядачеві специфічний потік думок та почуттів, який цілком відповідає труднощам з визнанням у світі Голодомору як геноциду українського народу. «Заворожені радянською пропагандою, спали всі, – каже Власенко, - І ми, тут в Канаді та США, поки комуністи виморювали українських селян, теж спали».
Таким чином художник намагається вивернути назовні свою власну зачарованість світом пропаганди «Радфото», як би не хотів цього батько художника Сергій Якович Власенко. Уродженець Лубенщини, він був свідком не тільки реалій тоталітарного суспільства – тяжких умов життя, чисток, заслання, терору, примусової праці та геноциду, а й наступного лиха України – фашистської окупації. Саме проглядання, разом з батьком, радянських художніх та документальних фільмів, перегортання сторінок книжок та журналів тих часів примусили Власенка зосередитися у власній творчості саме на періоді України між двома світовими війнами – проміжку часу, який поглинув до десяти мільйонів українців.
У своїй мистецькій примітці до проекту Власенко жалкує, що не був достатньо уважним до свідчень батька: «Як дитина особи, що пережила голод, я постійно наштовхуюся на глибоке екзистенційне питання, адже лише одне покоління відмежовує мене від примари Голодомору. 75 років минуло від часу, коли було скоєно один з найбільших геноцидів в історії Європи, а ми і надалі значною мірою залишаємося не ознайомленими з його наслідками. Проте травми, пережиті нами в минулому столітті, поступово загоюються. Я вірю в цілющу силу мистецтва, в силу, що сприяє розвитку дискусії, пориваючи собою мовчанку сну». Після виставки у Вінніпезі Олександр має намір показати свої роботи у Великобританії та Україні.
Олександр Власенко: список малюнків
