Неефірний час
Принаймні на такі висновки наштовхує перегляд останньої «Свободи»…
Безпрецедентний крок, на який зважилася українська політична еліта, – зібратися в одному приміщенні нібито для відкритої дискусії про сьогоднішній і завтрашній день України – насправді лише свідчить про глибину вітчизняної кризи. Звичайно ж, питання, які планувалося порушити в п'ятничній «Свободі», повинні вирішуватися не перед камерами і в іншому, можливо, навіть ширшому колі експертів і політиків. Але оскільки недовіра між тими, хто в нашій країні ухвалює рішення, не дозволяє їм вести плідний діалог за закритими дверима, їх довелося відкрити.
Те, що ми побачили за цими дверима, відверто кажучи, налякало. У промовах українських топ-політиків виявилося дуже багато «я» і дуже мало «ми». Про жодну командну роботу на благо України на нинішньому етапі не може бути й мови. Кожен з них усвідомлює масштаби небезпеки, навислої над країною, але не знаходить у собі сили подати руку партнерові-конкурентові, побоюючись, що тим самим проявить слабинку...
Ніхто з трьох топ-політиків, об'єднання хоча би двох з яких могло б дати Україні перспективу виходу з економічної і політичної кризи, не виявив не те щоб готовності – навіть бажання йти на зближення з візаві.
Лідер опозиції Віктор Янукович, який контролює найбільшу фракцію в українському парламенті, демонстрував повну відчуженість від того, що відбувається в студії. Так, він час від часу згадував про ініціативи, напрацьовані його тіньовим урядом, він звинувачував у всіх смертних гріхах чинний уряд – але бажання долучатися до діалогу про шляхи виходу з кризи в його спічах видно не було.
Такий настрій глави Партії регіонів цілком зрозумілий – включитися в цей діалог означало б узяти на себе частину відповідальності за ті непопулярні реформи, які неминуче потрібно буде проводити в країні. А навіщо це найбільшій політичній силі України напередодні виборів – неважливо, президентських чи парламентських?
Юлія Тимошенко, яка є найпослідовнішим противником проведення в Україні дострокової парламентської кампанії, на час ефіру, здавалося, змінила свою позицію із цього приводу. Практично все, що було сказано главою уряду, стосувалося досягнень її Кабміну і викриття у всіх смертних гріхах опонентів, якими є практично всі політики, що оточують Тимошенко. Спічі прем'єрки виразно окреслили головні меседжі її майбутньої виборчої кампанії – знову ж таки, неважливо, президентської чи парламентської – Кабмін працював продуктивно (цифри додаються), а йому працювати не давали, чи то Президент, чи то деструктивна опозиція, чи то картель «безвідповідальних власників».
Промови прем'єрки зовсім не доводили того, що уряд має бодай якийсь план боротьби з кризою, тим більше в зв'язці з іншими силами українського політикуму. Симптоматично, що формальна пропозиція БЮТ до інших парламентських політсил об'єднатися для боротьби з кризою пролунала не з вуст Тимошенко, а від Івана Кириленка – це він робить не вперше і, гадаємо, не востаннє, тож позитивної відповіді від адресатів цього звернення навряд чи чекав.
Через день після появи на «Інтері» в програмі «Майдан» на «5 каналі» Юлія Володимирівна чесно призналася, що під час ефіру їй хотілося обкреслити навколо себе крейдою «віївське» коло, щоб захиститися від всієї «нечисті», що «мочила» її. Те, що саме співпраця з цією «нечистю» – єдиний спосіб подолати кризу, Тимошенко, схоже, зовсім не турбує.
За таких обставин – коли прем'єрка і лідер опозиції демонстрували цілковиту відсутність бажання працювати на спільне благо – шанс задавати тон у кризовій дискусії дістав Президент. Чи скористався цим шансом глава держави? Питання суперечливе і спірне.
У промовах Президента Ющенка відчувалася його підготовка професійного економіста і розуміння того, що потрібно робити в ситуації, що склалася, але налаштованості на конструктив – можливо, через запропонований формат програми - не відчувалося, так само як і у прем'єра і лідера Партії регіонів.
Віктор Ющенко, як і Тимошенко та Янукович, не зважився узяти на себе хоча б частку відповідальності за ситуацію в країні, хоча, безумовно, це могло б стати добрим початком діалогу між українськими топ-політиками. Формат програми також не дозволив Президентові виступити з ініціативою створення платформи для подальшого напрацювання антикризових дій – тобто, по суті, не призначив політичній еліті, зібраній «Інтером», наступне побачення, в іншому антуражі.
П'ятничний ефір на «Інтері» не закінчився тим, чого від нього чекали багато телеглядачів: спільним братанням політичної еліти, відновленням демократичної коаліції або створенням принципово нової конфігурації більшості. Результатом «Свободи» не стало напрацювання консолідованої позиції найбільшими політичними гравцями країни, оголошення ними мораторію на огульну деструктивну критику один одного.
З іншого боку, політичне ток-шоу, нехай навіть і тригодинне, нехай і на найбільш рейтинговому телеканалі, навіть теоретично не могло дати такий результат. Для цього, знову ж таки, політична та економічна еліта повинна збиратися не в прайм-тайм перед камерами, а поговорити віч-на-віч до його початку. Якщо хотіла вийти на люди з конкретними конструктивними, а не популістськими, пропозиціями.
Єдине, що вдалося політикам – в черговий раз заявити про те, що прості українці не залишаться зі світовою фінансовою кризою сам-на-сам. Останнім залишилося єдине: в черговий раз їм повірити.
Хоча віра у власну непогрішність, налаштованість на вибори, які можуть несподівано нагрянути у будь-який момент, ледве не патологічну ненависть до своїх конкурентів, а значить - нездатність до діалогу з ними – ось які риси політичної еліти продемонстрував п'ятничний безпрецедентний ефір на «Інтері».
