Хворий друг
Кореспондент корпорації побував у Південній Осетії, розмовляв із очевидцями подій. Звісно, те, що йому розповідали, не дуже відрізнялося від того, що всі ми бачили у величезній кількості по російському телебаченню. Що грузини обстрілювали Цхінвалі з «Граду», що грузинські солдати вбивали мирних жителів, що танки стріляли по звичайних будинках. Нічого нового для того, хто дивився в ті дні репортажі з «Останкіно». Проте з журналістом розмовляла і директор московського відділення Human Rights Watch Еллісон Джіл, яка говорить про наявність свідчень застосування грузинською стороною залпового вогню і спеціальної стрілянини по цивільних об’єктах. Наводяться в репортажі й слова британського міністра закордонних справ Девіда Міллібенда. Дипломат, якого важко звинуватити у великій симпатії до Росії, називає дії Грузії під час конфлікту «безвідповідальними». Це при тому, що і для Росії сер Девід слів не підбирає. Та й журналіст Бі-Бі-Сі розповів своїм глядачам про знищення грузинських селищ під Цхінвалі, про справжні етнічні чистки, які відбулися у самовиголошеній республіці вже після поразки армії Міхаїла Саакашвілі.
Як поставилися до репортажу в Грузії? Звичайно ж, як до проросійської провокації. У Тбілісі ніхто не бажає поставити під сумнів дії власної армії під час конфлікту, ніхто нібито не вірить у можливість застосування сили проти мирного населення – при тому, що цю силу нінішній режим холоднокровно застосував у самому Тбілісі. І цим небажанням замислитись Грузія разюче відрізняється... від Росії, у якій виявилося чимало людей, що не погодилися із діями власного керівництва під час останньої війни на Кавказі. До речі, коли була війна у Чечні, таких людей було ще більше – небажання погоджуватися не тільки з офіційною лінією, а й з більшістю населення, руйнувало кар’єри, закривало людям шлях на телебачення. Що й згадувати – участь у Прес-клубі Кіри Прошутинської, під час якого я попереджував, що війна у Чечні змінить саму Росію і поставить крапку на її демократичних перспективах, стала однією з моїх останніх можливостей сказати щось росіянам з телеекрана... А тепер давайте пригадаємо собі грузинського політика або інтелектуала, який спробував би замислитися над помилкою ліквідації автономій Осетії та Абхазії, виступив проти військової операції, запропонував би знайти для біженців з Абхазії місце у теперішній Грузії, – якщо вже особливих надій, що ці люди колись повернуться до Сухумі чи Гудаути, немає. Я навіть не кажу, що така людина чи політична сила мала б рацію. А просто констатую її відсутність. І ця відсутність – ознака серйозної хвороби грузинського суспільства. Хвороби довгої, хронічної. Я б сказав – хвороби інфантилізму. Грузини впевнені, що всі зобов’язані любити їхню маленьку країну, все їй прощати і в усьому підтримувати. А хто не бажає – той ворог, провокатор, агент Заходу... перепрошую, Сходу. Агентами Заходу таких називають зазвичай у Росії.
Ми звикли називати Грузію нашим другом. І щиро вважаємо цю країну союзником. Однак для союзу потрібно, щоб не тільки ми захищали грузинські інтереси, а й грузини – українські. Керівництво Грузії з упертістю, вартою кращого застосування, намагається посварити Росію та Україну. І постійно доводить на Заході, що Україна буде «наступною». Один з улюблених доказів цього – факт «роздачі в Криму російських паспортів»: при цьому ігноруються різні масштаби такої роздачі порівняно з грузинськими автономіями і той очевидний факт, що всі мешканці Криму, які отримують російські паспорти, є громадянами України і своє російське громадянство приховують, а всі мешканці Осетії і Абхазії жодного дня не були громадянами незалежної Грузії і своїм громадянством пишаються.
Очевидно, в грузинських інтересах – щоб ми воювали з Росією, тоді буде легше довести, що операцію в Осетії заздалегідь запланували в Москві й ніякого «Граду» не було...Проте чого це українські юнаки мають гинути за політичне божевілля Міхаїла Саакашвілі та його оточення? До того ж, зрозуміймо, що нінішня грузинська влада історично приречена – як, утім, і її російський близнюк. І коли в Грузії вирішать знову знайти спільну мову з Росією, в Тбілісі без вагань віддадуть історичним друзям усі документи про взаємини нинішньої української влади з Міхаїлом Саакашвілі та емоційно доводитимуть, що це саме Київ з подачі Вашингтона підбурював маленьких грузин на конфлікт з найкращою країною світу...
