Ніно повертається
Як стають опозиціонерами
Про те, що Бурджанадзе, м’яко кажучи, не в захваті від політики президента Міхеїла Саакашвілі, стало відомо не так давно. Її рішення виступити одним з її опонентів колишнього соратника назрівало поступово.
У травні цього року під час чергових парламентських виборів у Грузії тодішній спікер Ніно Бурджанадзе оголосила про вихід з великої політики. Як сказала, так і зробила. Подейкують, цей крок пані Ніно було викликано тим, що низку її протеже не включили у список провладної партії «Єдиний національний рух». А ще її політичну гідність, вочевидь, образило й те, що список основної пропрезидентської сили на цих виборах очолила не вона, а глава МЗС Давид Бакрадзе. Відтак, Бурджанадзе втратила можливість бути черговий раз обраною спікером парламенту і – на перспективу – мати сприятливі стартові можливості перед президентськими виборами 2013 року.
На початку липня Бурджанадзе пішла у громадську роботу, заснувавши та очоливши Фонд за розвиток та демократію. Її керування фондом, появу якого, до речі, прохолодно сприйняли інші недержавні організації в Грузії, вочевидь, було просто можливістю залишатись на поверхні інформаційного простору. З короткого огляду сайту Фонду напрошується висновок про те, що він фактично виконує функції такого собі прес-центру пані Бурджанадзе. Там нема бодай скупої інформації про джерела фінансування, на пожертви яких пані екс-спікер поширює демократію у рідній країні, зате можна знайти велику фотогалерею, заяви, відкриті листи та інтерв’ю його голови.
Ще в середині літа Бурджанадзе наполегливо повторювала тезу про відсутність у неї намірів повертатись у велику політику. Однак скептики стверджували, що атлети, що знаходяться на піку фізичної форми, не покидають спорт настільки безпардонно, тож куди вже там Бурджанадзе з її дуже непоганим рейтингом? Позірний відхід від політики – лише тактичний крок досвідченого політика. За словами глави московского Центру політичної інформації Алєксєя Мухіна, Бурджанадзе покинула команду президента, щоб повернутись на політичну арену за сприятливої нагоди. І нагода ця не змусила себе довго чекати.
Грузино-російський конфлікт, який повністю оголив імпульсивність Саакашвілі, був блискучою нагодою для Бурджанадзе вставити своїх «п’ять тетрі». Незадовго після припинення вогню вона вперше озвучила ідею про створення власної партії, щоб, мовляв, рятувати ситуацію у країні. Черговою порцією критики на адресу Саакашвілі стали її 43 запитання до президента про недавню війну з Росією.
Так Саакашвілі втратив останнього соратника по Революції троянд. Останнім символічним цвяхом, який Бурджанадзе заб’є в труну дружби з грузинським президентом, стане проведення установчого збору власної партії «Демократичний рух – Єдина Грузія» 23 листопада – у день п’ятої річниці Революції троянд, під час якої вони стояли пліч-о-пліч.
Нова надія для Грузії?
У західних ЗМІ Ніно Бурджанадзе вже давно охрестили поміркованою версією самого Міхеїла Саакашвілі. Хоча Бурджанадзе традиційно схильна до нерізких та компромісних рішень, це не означає, що вона не здатна на рішучі дії. Саме за таку рішучість, котру вона проявила під час підтримки владних дій у розгоні минулорічної листопадової демонстрації, її похвалив Саакашвілі та розкритикувала опозиція. Тим не менше, для Заходу Ніно – фігура не менш лояльна, але менш імпульсивна за «навіженого Міхо». Бурджанадзе не буде, за прикладом Саакашвілі, піддаватись на провокації, волати на всіх західних ЗМІ про допомогу, а потім констатувати, що Грузія очікувала від міжнародної спільноти (читай: Заходу) більшого. Недавні інтерв’ю Бурджанадзе, в яких котрих вона потвердила, що міжнародне співтовариство максимально доклалось до врегулювання російсько-грузинського конфлікту, чітко це ілюструє.
Примітним є привітання Бурджанадзе американським послом у Грузії Джоном Теффтом з нагоди заснування Фонду за розвиток та демократію. Воно стало зайвим приводом для роздумів про плекання Вашингтоном заміни власним фаворитам за кордоном.
Очевидно, Бурджанадзе може виявитись однаково оптимальним варіантом на посаді президента Грузії і для Кремля. З одного боку в своїх інтерв’ю пані екс-спікер розповідає про те, що слова «росіянин» та «ворог» у свідомості грузин є синонімами, а з іншого – звинувачує Саакашвілі у тому, що саме грузинська атака Цхінвалі поклала початок російсько-грузинському конфлікту.
Більше того, не зважаючи на гостру критику на адресу Москви, колишня соратниця Саакашвілі не менш ревно твердить про необхідність налагодження нормального діалогу з РФ. Аргумент традиційно незаперечний: Росія – сусід і грузинам від цього нікуди не дітись.
У цьому плані менш помітним, але не менш показовим сигналом є візит Ніно Бурджанадзе до України на початку жовтня цього року. Тоді вона щедро роздавала нашим журналістам не лише інтерв’ю та коментарі, але й диски з власною біографією, фотографіями та виступами. У своїх виступах під час прес-конференцій Бурджанадзе чітко давала зрозуміти, що не має нічого спільного з діючою грузинською владою.
Віднедавна для потенційного президента Грузії завоювати підтримку в Україні є майже так само важливо, як і добитись позитивного ставлення зі сторони США. Схоже, що своїми анти-саакашвілівськими заявами під час останнього перебування в Україні вона не відлякала українські дипломатичні кола. З нею з радістю обіймались, зокрема, Арсеній Яценюк та Юлія Тимошенко.
Оголосивши себе головним опозиціонером до президента Саакашвілі, Бурджанадзе розуміє, що без об’єднання під своїм крилом решти опозиційних сил їй не вдасться швидко відвоювати ті позиції на політичній арені, які вона вміло утримувала протягом останніх семи років. Відтак, останнім часом вона запрошує на консультації інших опозиційних лідерів, в тому числі й тих, хто раніше її критикував. До прикладу, в середині вересня на бесіду з Бурджанадзе до її фонду завітали лідер партії «Нові праві» Давіт Ґамкрелідзе, колишній кандидат в президенти від опозиції Леван Ґачечіладзе, та лідер Республіканської партії Давіт Усупашвілі.
Вочевидь, час для об’єднання опозиції під егідою Бурджанадзе колишній голова парламенту вибрала дуже вчасно. Адже за відсутності реальної загрози ззовні зібрати разом навіть кількох опозиційних лідерів було б непідйомним завданням. Усі чотири названих політики далеко не в захваті від президента Саакашвілі, проте вони не знаходять згоди навіть у своєму ставленні до нього. Ґамкрелідзе та Ґачечіладзе готові відстоювати відставку президента, Бурджанадзе стримано реагує на такі заклики, а Усупашвілі виступає проти повалення теперішнього президента посилаючись на те, що механічна заміна президента не принесе необхідних змін у виборчому та конституційному законодавстві.
Інша проблема у спілкуванні Бурджанадзе зі «старою» опозицією – це те, чи зможуть їй простити схвалення розгону опозиційного мітингу в центрі Тбілісі у листопаді минулого року. Але вже сам факт її зустрічі з іншими опозиціонерами дає шанси на об’єднання противників Саакашвілі.
Юлія та Ніно: знайди десять відмінностей
Грузинські внутріполітичні перипетії часто-густо повторюються в Україні і навпаки. Після Революції троянд відбулась Помаранчева революція. Згодом і український, і грузинський президенти втратили підтримку населення, а їхнє оточення почало розсварюватись. Тепер вслід за українським спікером Арсенієм Яценюком колишній спікер грузинського парламенту оголошує про намір створити власну політичну силу.
Політичні оглядачі особливо люблять порівнювати з Ніно Бурджанадзе Юлію Тимошенко. Проте, у порівняннях леді Ю та леді Н вони часто забувають про численні значні відмінності у політичній долі та тактиці обох персонажів.
Так, нерідко згадують про те, що обидві дами прийшли в політику з бізнесу: Тимошенко – з енергетичного, Бурджанадзе – з хлібного. Однак якщо перша вже давно розпрощалась зі статусом «газової принцеси», то сім’я другої і далі продовжує хлібну справу.
Обох політиків у різні часи звинувачували в порочних зв’язках з Росією. Однак російські контакти Бурджанадзе тягнуться з часів її роботи в команді президента Шеварднадзе, а Тимошенко начебто починає розвивати дружні зв’язки з кремлівською елітою лише зараз.
Незаперечним є те, що їх обох єднає статус найбільш рейтингових політиків-жінок у своїх країнах. Ба більше, і Юлія Володимирівна, і Ніно Анзорівна конфліктують з чинним президентом, який у минулому був їхнім найближчим політичним соратником. Але і тут суперечностей у порівнянні вистачає – Бурджанадзе ще потрібно створити власну політичну силу та завоювати для себе місце під сонцем, а Тимошенко вже давно має свій іменний блок з чітким електоральним полем.
У всьому ж іншому Бурджанадзе має кращі стартові можливості, аніж Тимошенко. По-перше, на майбутніх президентських виборах Саакашвілі, який зараз відбуває другий, тобто останній термін каденції, уже не буде конкурентом для Бурджанадзе. Ющенко ж, певна річ, ще буде змагатись за свою другу каденцію. По-друге, на відміну від нашого прем’єра, Бурджанадзе може дозволити собі таку розкіш, як назвати себе головним опонентом глави грузинської держави. Юлія Володимирівна на разі обмежується «конструктивною критикою» українського президента, бо оголошення його своїм політичним ворогом номер один миттю відіб’є лояльність частини її потенційних виборців.
Втім, якщо Тимошенко та Бурджанадзе вдасться об’єднати навколо себе максимум опонентів своїх президентів, то, цілком можливо, що згодом їх об’єднуватиме ще одна річ – посада, посісти яку вони так ревно прагнуть зараз.
Міхеїл Кечаквадзе, політолог (Грузія)
Чи здатна Ніно Бурджанадзе об’єднати грузинську опозицію?
Не думаю, що Бурджанадзе стане флагманом грузинської опозиції. По-перше, грузинська опозиція така фрагментована та різнобарвна, що важко собі уявити, як один політик зможе влаштувати чи повести за собою так багато політично різних сил. По-друге, сама Бурджанадзе – новачок у грузинській опозиції, і багато хто в Грузії вважає, що їй спочатку необхідно відповісти на низку запитань щодо того періоду, коли вона очолювала парламент.
В Україні Бурджанадзе часто порівнюють з Тимошенко. На ваш погляд, чи є таке порівняння виправдане і чи роблять подібну аналогію в Грузії?
Ніхто в Грузії не порівнює її з Тимошенко. Адже дуже важко поставити знак рівності між цими двома політиками. Бурджанадзе позиціонує себе як конструктивного політика, який налаштований на діалог та компроміс. Вона менш агресивна ніж Тимошенко, і, я б навіть сказав, менш незалежницька.
У світовій пресі гуляє думка про те, що Захід і/або Росія бажають зацікавлені замінити Саакашвілі на когось більш поміркованого. Як ви можете це прокоментувати?
Теоретично, звісно, я припускаю можливість того, що багато кого в США і Росії Саакашвілі дратує, а тому вони бажають його замінити, постараються зробити ставки на когось іншого. Однак, важко уявити, як ці дві країни можуть дійти згоди щодо однієї і тієї ж особи наступника.
