Приїхали
| Цветок сникает, юность быстротечна |
| И на веку людском ступень любая |
| Любая мудрость временна, конечна |
| Любому благу срок отмерен точный |
| Так пусть же зову жизни отвечая |
| Душа легко и весело простится |
| С тем, чем связать себя посмела прочно |
| В любом начале, волшебство таится |
| Оно нам в помощь, в нем защита наша. |
| Герман Гессе, «Гра у бісер» |
Глобальна економічна криза перевернула вельми поширене серед українських політиків та інтелектуалів ідіотичне уявлення про те, що Україна живе своїм глибоким внутрішнім життям і проблеми решти світу нас стосуються постільки поскільки. Час без поспіху, з почуттям і толком розставляв істинні акценти над нашою «хатою скраю».
Коли грім вдарив, то хреститися було вже пізно. Структурні диспропорції, які роками закладалися в українську економіку, «зненацька» глибоко шокували фінансовий сектор, металургію, хімічну промисловість, ритейл, нерухомість, коротше кажучи, весь український бізнес.
Відповідь на відоме питання – хто винен? – очевидна. Винні всі, хто ігнорував елементарну логіку і тверезий розрахунок.
Візьмемо, наприклад, найбільш животрепетну зараз проблему – фінансовий сектор. Банкіри хапали дешеві кредити на Заході, утридорога продаючи їх у не надто заможній напівєвропейській країні. У гонитві за наживою вони роздавали кредити направо і наліво, не зважаючи на якість позичальників, і чим більше банки давали кредитів, тим більшою була кількість неповернень. Уже з 2007 році неповернення зросли у 5-6 разів, досягнувши до літа 2008-го 10-15% залежно від банку.
Проте найголовніше, що українські банки, роздаючи кредити в Україні, продовжували позичати на Заході короткі гроші, не враховуючи загрозу глобальної фінансової кризи, яка з осені 2007 року була очевидною. В результаті заборгованість лише українських банків до літа 2008-го перевищила 35 млрд доларів. Причому 8 млрд потрібно віддати вже наступного року, а взяти гроші на рефінансування немає звідки. Іпотечна криза у США переросла у глобальну економічну кризу, і капітал почав тікати з ризикових ринків на зразок українського. Тому ера дешевих зовнішніх грошей для українських банків закінчилася. Позичати гроші на внутрішньому ринку банки можуть, але під великі відсотки, що, певна річ, збільшує ціну кредиту, а це, у свою чергу, зменшує попит на нього. Але найголовніше – населення не хоче нести гроші в банки, підозрюючи, що банківська система може обвалитися. Понад те, після нездорового інформаційного ажіотажу довкола «Промінвестбанку» (вже збанкрутілого) населення кинулося знімати гроші з депозитів і встигло забрати з банків понад 3 млрд гривень. Поширення паніки тимчасово зупинила постанова НБУ, яка забороняє банкам достроково віддавати депозити населенню. Таке рішення, можливо, і правильне, ще більше зміцнило підозри до банківської системи, остаточно підриваючи довіру до неї. Нестійкість фінансового становища миттєво позначилася на різкому падінні довіри з боку міжнародних інвесторів, які почали розглядати ризик дефолту української економіки як один з найвищих у світі.
Аналітики шановної Financial Times оцінюють імовірність дефолту в Україні в 80%.
На ринку кредитово-боргових свопів імовірність фінансового дефолту в Україні оцінюють на рівні більше 1550 пунктів. При цьому показник у 500 базисних пунктів вважається сигналом, що країна чи компанія перебуває на межі дефолту. Звісно, інвестори часто не розуміють суті процесів, які відбуваються в Україні, і схильні завищувати ризики, але, незалежно від їхньої мотивації, негативні рейтинги різко обмежують можливості України брати позики на зовнішніх ринках тоді, коли країна надзвичайно потребує грошей.
Наступного року Україна має віддати за короткостроковими кредитами 29 млрд доларів плюс ще 10 млрд за довгостроковими. Ці гроші повинні віддати українські банки і корпорації, чий сукупний борг досягає 85 млрд доларів. Увесь борг України разом з державним становить 100 млрд доларів. Як відомо, всі золотовалютні НБУ становлять 38 млрд доларів (навіть менше, враховуючи інтервенції на міжбанку і надання стабілізаційних кредитів банкам).
Де Україна у 2009 році знайде гроші, щоб покрити негативне сальдо платіжного балансу в 55-60 млрд доларів – неясно.
Перше джерело – зовнішні позики в західних банків – стало важкодоступним, зважаючи на їхнє хистке становище через фінансову кризу. Залучення прямих портфельних інвестицій після падіння українського фондового ринку більш ніж на 70%, різких валютних стрибків через авантюри НБУ виглядає утопічно.
Друге джерело – надходження валютної виручки від експортерів – також вичерпується. Металургія де-факто вже зупинилася. У січні-липні 2008 року експорт становив 8 млрд доларів, з них метал 3,5 млрд. Ціна на метал знизилася в середньому втричі порівняно з першим півріччям, що призвело до зменшення надходження від експорту на 2 млрд. Це якщо не враховувати падіння виробництва і зменшення експорту металів в абсолютних цифрах. Традиційні покупці українського металу, приміром на Близькому Сході, заморожують проекти, що призвело до різкого падіння попиту. Таким чином, зважаючи на те, що економісти розраховують тривалість депресії як мінімум на 2 роки, можна лише здогадуватися, яких збитків зазнають металурги.
Третє істотне джерело надходження грошей до України – перекази від гастарбайтерів (20-25 млрд доларів на рік) – також різко зменшуватимуться. По-перше, через те, що гастарбайтери і в Європі, і в Росії схильні до впливу глобальної економічної кризи, а отже, будуть змушені скоротити обсяги матеріальної допомоги. Але навіть ті гроші, які доходитимуть до України, спробують зберігати у панчосі, оскільки населення справедливо вважає, що кеш у нинішніх умовах – надійніша форма збереження капіталу.
Тому українська економіка дедалі більше втягується у низхідну спіраль.
Фінансовий сектор задихається від браку грошей, чому неабияк сприяє НБУ, котрий свідомо б'є на зменшення споживчого попиту за допомогою обмежувальних заходів на видачу кредитів, збільшуючи норми резервування для банків, заборонивши передоплату по імпортних товарах (таким чином створюючи проблеми практично всім імпортерам) і т.д.
Це безпосередньо позначається на реальному секторі, який також потребує грошей, яких в Україні вже немає. Будівництво зупинилося. Продажі житлової нерухомості по Україні зменшилися в 10 разів. Металургія стоїть. Хімічна промисловість десь поруч. Сільське господарство, зібравши рекордний урожай, ледве животіє, оскільки не може вивести на зовнішні ринки зерно за прийнятною ціною (ще раз подякуймо уряду), та й власне ціна на зерно впала на 50%.
Різко зменшується попит на імпорт товарів, оскільки скорочується споживчий попит (не забуваймо, що ПДВ на споживчі товари є значною статтею доходів бюджету, перевищуючи надходження від металургії). Це б'є по вітчизняних перевізниках і так далі, і так далі, і так далі.
У сухих цифрах Держкомстату ситуація виглядає так: скорочення виробництва у добувній промисловості на 1,2%, у переробній – 5,3%. Найбільше зменшилося виробництво коксу (адже металургія зупинилася) і нафтопродуктів – на 22,3%, виробництво металів впало на 17%, хімічне виробництво скоротилося на 3,7%. Враховуючи ці тенденції, Україні навряд чи до кінця року вдасться зберегти 7-процентне зростання ВВП.
Що стосується наступного року, то перспективи зростання економіки у 2009 році виглядають у найкращому разі помірними. Економіст Володимир Лановий у коментарі «Главреду» заявив, що зростання ВВП України не перевищить 4%. Заступник директора Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко прогнозує його на рівні до 5%. При цьому в Україні почнеться падіння доходів населення. На думку Олександра Охріменка, радника глави правління одного з великих українських банків, падіння доходів становитиме 7-10%. Крім того, експерти прогнозують, що ринок безробітних може поповнитися близько 0,5 млн осіб уже до кінця року. У гіршому разі офіційний рівень безробіття може підскочити з 4% до 14%.
Аналітики МВФ прогнозують гальмування зростання ВВП України до 2,5%, тобто втричі при інфляції в 18,8%. Опитані «Главредом» експерти також вважають інфляцію у 20% в 2009 році найімовірнішою.
Таким чином, 2009-й буде роком першої структурної кризи після початку 1990-х. Головну проблему – дефіцит рахунку платіжного балансу – може бути покрито за допомогою кредиту МВФ, який уже дав згоду розглянути заявку України. Передбачається, що Україна може отримати від 3-х до 15 млрд доларів.
У будь-якому випадку ера кредитного безумства, дорогого житла і автопокупок, масових турпоїздок до Єгипту й Туреччини, тобто всіх тих багатьох приємних речей споживчого капіталізму, закінчилася. Так само як в Україні закінчилася ера «держави нічного сторожа».
Слабкість держави, її нездатність до стратегування, неефективність і корумпованість не заважали зростанню економіки, коли зовнішні чинники були сприятливими до України. Ці часи позаду. Тепер, незалежно від того, в яких постмодерністських фантазмах витає правлячий клас, дійсність змушуватиме приймати жорсткі рішення, за які потрібно буде нести відповідальність. Настає час дій, бо лише той, хто діє, зможе вижити, а отже, нам усім потрібно переосмислити наше сприйняття дійсності, щоб до неї пристосуватися.
У китайців криза позначається двома ієрогліфами. Один з них означає кризу в традиційному для нас розумінні, а другий – оновлення. Нова епоха ставить перед Україною головну вимогу – оновлюйся або помри.
