Ескадрилья незбитого льотчика
Мова йде як про дев'ять компонентів-партій, що склали цей блок (а вірніше сказати, про позиції, амбіції та плани їхніх лідерів), так і про долю осіб першої п'ятірки списку, що йшла на дострокові вибори 2007-го.
Хтось вже давно узяв курс на БЮТ, і сьогодні кажуть, що в п'ятірці Юлії Тимошенко можна буде побачити головного «самбіста» Юрія Луценко (№1 у списку НУНС-2007) і головного рухівця Бориса Тарасюка (№11 у списку НУНС-2007). Отже, на участь у прохідній частині списку БЮТ тією чи іншою мірою зможуть розраховувати і найкращі представники цих політичних утворень – «Народної самооборони» і «Нашої України», залежно від квотних домовленостей.
Хтось, а саме «Наша Україна», продовжує називати себе пропрезидентською силою, і іншого лідера, окрім Віктора Ющенка, не визнає. У якому форматі піде ця політсила з її невтішним рейтингом відомо, мабуть, лише Віктору Івановичу Балозі, який, поза усілякими сумнівами, буде активно, хоча й можливо, негласно, керувати виборчою кампанією пропрезидентських політичних сил, що збираються в блок.
Хтось на роздоріжжі, намагаючись вибрати між «розумними» і «красивими» і прорахувати ризики «кидка» з потраплянням у прохідну частину того чи іншого списку: наприклад, той же Юрій Кармазін з Партією захисників Вітчизни, Владислав Каськів з «Порою» або «європеєць» Микола Катеринчук. Втім, судячи з учорашнього виступу лідерів семи «нунсівських» партій у кулуарах парламенту, мости у бік «Нашої України» спалені і Рубікон багатьма перейдено остаточно. Зокрема, Кармазін заявив, що його партія ініціюватиме збір підписів щодо питання проведення референдуму про підтримку курсу Президента, тобто, іншими словами, довіри громадян главі держави.
Хтось серйозно замислюється про те, чи не перечекати всю цю смуту, садячи капусту, і навіть чи не покинути весь цей політичний «балаганчик» у принципі – бодай на якийсь час. І це не лише Тарас Чорновіл, що склав минулого тижня партквиток Партії регіонів. Такі, наскільки нам відомо, є й у «Нашій Україні».
А хтось міркує (чи за них міркують) про власні політпроекти. У цьому контексті на слуху імена: Анатолія Гриценка, який вельми радикально оцінює впродовж останніх півроку як дії Президента, так і факт дострокових виборів; секретаря РНБОУ Раїси Богатирьової, вигнаної з Партії регіонів за заокеанську критику висловів Лідера (читай – Януковича. – Ред.), котра поки що дипломатично відмовчується; і спікера анігільованого указом Президента парламенту VI скликання Арсенія Яценюка.
Stairway to heaven («Сходи в небо»)
У низці «прапороносців» помаранчево-багрового кольору, яких гризуть сумніви і роздуми, Яценюк – це фігура, дії і рішення котрої найбільш інтригують і викликають сьогодні найбільший інтерес. Чому? Тому що з останніми все більш-менш зрозуміло – в усякому разі, їх лаг дій не такий великий. А ось про спікера тепер уже розпущеного парламенту Арсенія Яценюка - №3 у виборчому списку блоку НУНС на дострокових виборах 2007-го року, цього не скажеш. Що робитиме цей «кіндер-сюрприз» української політики, який у свої 30 і три роки встиг посидіти не в одному високому державному кріслі і, що важливо, вийти сухим і чистим з брудної води? Що зробить людина, яка у свої-то літа перебуває на короткій нозі з сильними світу цього, - поки що в Україні, але, судячи з інтенції, і до світу Арсенію Петровичу рукою подати? Чим найближчим часом займеться Яценюк, якого свого часу сватали в лідери «Нашої України» і «Єдиного центру» і який останнім часом тільки й говорив, що про створення своєї політичної партії?
Примітно, що ці розмови про партію Яценюка активізувалися якраз після 2 вересня, коли над парламентом нависла перспектива розпуску, хоча всілякі різні чутки про такі плани Арсенія Петровича гуляли, мабуть, ще з весни. Тепер про це заговорили не лише не коментатори та навколопарламентська публіка – про нову політичну силу направо й наліво, в парламенті й під час робочих поїздок, що почастішали, почав розповідати сам Яценюк.
При цьому він описував своє нове політичне «дитя» приблизно так, як батько – довгоочікувану дитину.
«Я не хочу, щоб це був політичний проект у формі акціонерного товариства, - говорив Арсеній Петрович на своїй батьківщині, в Чернівцях, наприкінці минулого тижня. – Основний орієнтир моєї політичної сили буде розрахований на молодих, енергійних і, найголовніше, за духом українців…»
Чи не знайомі з минулих дострокових київських і парламентських виборів слова – про молодих, незіпсованих міазмами минулого, патріотичних професіоналів, які вболіватимуть душею за країну? Ніхто, звичайно, не стверджує, що їх немає, але ті, які так себе позиціонували, все-таки встигли чималенько замаратися.
Ні, Арсеній Петрович у цьому сенсі виглядає практично білосніжним: на його прикладі можна говорити про народження покоління «тефлонових» політиків, до яких не пристає негатив ні часів «режиму Кучми», ні часів президентства Віктора Ющенка.
Яценюк порівняно безболісно зміг пройти Сцилли і Харібди:
керівництва Нацбанком у період президентської кампанії-2004, коли його глава Сергій Тігіпко керував офіційним виборчим штабом кандидата в президенти Віктора Януковича (липень-грудень 2004);
недовгого відрядження на Одещину як заступника губернатора Василя Цушка (березень-вересень 2005);
міністерствування в Мінекономіки при прем'єрові Юрії Єханурові (вересень 2005- серпень 2006) (благо, досвід у цьому напрямі був – з вересня 2001-го Яценюк був в.о. міністра економіки АРК, з листопада-2001 по січень-2003 – просто міністром);
перебування в секретаріаті Президента як перший заступник глави СП Віктора Балоги – представника Президента в Кабміні, в який «зайшов» Віктор Янукович (з вересня 2006 по березень 2007-го). Саме Яценюк приймав тоді жорстокі бої на «передовій» у війні повноважень Президента і Кабінету Міністрів;
«вкидання» на зовсім новий для себе терен - у Міністерство закордонних справ у березні 2007-го, коли після тривалих боїв з боку Кабміну Януковича звідти таки вигнали Бориса Тарасюка.
І, слід зазначити, швидко призвичаївся до спікерського крісла парламенту, де до нього сиділи такі метри приборкання сесійного залу, як Іван Плющ, Олександр Мороз і Володимир Литвин. Почнемо з того, що крісло це довелося брати з боєм: у обмін на прем'єрство Тимошенко Банковій потрібен був хоч би лояльний голова парламенту, і Яценюк задовольняв цю вимогу якнайкраще. Плюс завдяки здатності знаходити спільну мову і вибудовувати гарні стосунки з усіма, була надія, що його кандидатура не викличе ідіосинкразії, як це було з Петром Порошенком, який після виборів 2006-го намагався стати спікером. Так, 227 бюлетенів у таємно-відкритому голосуванні – першій реальній пробі сил дембільшості – і Яценюк зійшов на свою чергову вершину, а коаліція НУНС-БЮТ була створена.
Рік парламентської служби
Серед його бойових і трудових подвигів на посту глави парламенту особливо слід зазначити підписання звернення до керівництва НАТО про готовність України приєднатися до Плану дій щодо вступу в Альянс, під яким також поставили підписи Президент і прем'єр. Бойове хрещення закінчилося тривалим блокуванням президії ВР і кабінету спікера депутатами Партії регіонів і повітряними кульками з написами «НАТО-ні!» по всьому залу. Відповідно, ВР впала в ступор, з якого виходила лише на короткі моменти просвітління, – наприклад, для того, щоб прийняти відповідну ухвалу і поправки до бюджету для надання допомоги потерпілим від повені в Західній Україні влітку.
Інші спроби Арсенія Яценюка вивести парламент зі стану колапсу успіхом увінчувалися зрідка: як і слід було чекати, вельми хистка коаліція-227, з якої вийшли депутати Бут і Рибаков, формально зберігаючись, була недієздатна, а ПР демонструвала її неспроможність, відмовляючись голосувати навіть за свої закони. Єдине, що, здавалося б, могло зібрати більшість у 226 голосів – це відставка уряду Тимошенко, до чого перед літніми канікулами ВР була близька як ніколи. Але тоді взяти участь у цьому не наважився ніхто: ні «відщепенці», що вийшли з коаліції, ні «єцівці», що відкололися від «Нашої України», ні Арсеній Яценюк, який не наважився дати зелене світло цим процесам.
Відкриття нового політичного сезону з першого ж дня, 2 вересня, показало, наскільки все запущено: гнійний нарив, що зрів дуже довго, нарешті рвонув. БЮТ і Юлія Тимошенко, ображена звинуваченнями в державній зраді, що пролунала з Банкової, не проголосували за заяву парламенту по ситуації в Грузії, натомість з наскоку прийняли пакет законів, негайно названих «антиконституційними» (читай - антипрезидентськими). Наслідком цього став вихід 38 депутатів «Нашої України» з коаліції і розвал більшості БЮТ-НУНС. Далі мала бути або створена нова коаліція, або, на умовах «Нашої України» і Президента, відтворена стара, або – розпуск парламенту указом Президента, якщо цього не відбудеться в 30-денний термін.
Упродовж перших двох тижнів було очевидно, що де-факто коаліція ПР-БЮТ працює, хоча мало хто насправді вірив, що оформлення цього союзу відбудеться юридично. У короткі терміни було прийнято стільки законів, скільки ВР не приймала, мабуть, у найкращі та найспокійніші періоди свого буття: Арсенію Яценюку не залишалося нічого іншого, як ставити, на вимогу депутатів, ті або інші питання до порядку денного, і безліч законів набирали більш ніж 300 голосів. Щоправда, майже на всі з них чекало вето Президента, яке ще треба було подолати. Обов’язок Арсенія Петровича поставити підпис під законами, що подолали вето, так використаний і не був.
Коли стало зрозуміло, що процес створення коаліції будь-якого формату зайшов у глухий кут і що справа йде до виборів, Яценюк, котрий напередодні запевняв, що залишиться на своєму посту, оскільки країні потрібен дієздатний парламент, несподівано подав заяву про відставку. Щоправда, ВР цю відставку не прийняла, тому хоч не хоч йому довелося й далі виконувати свої обов'язки голови – до остаточної кончини парламенту цього скликання, котра, як запевняють багато депутатів, станеться лише тоді, коли новоспечені депутати зайдуть у сесійний зал. Тому Яценюк продовжував вести засідання, ставити на голосування закони, вести нескінченні консультації з головами фракцій, зокрема на предмет створення коаліції, ходити на Банкову тощо.
Чим усе закінчилося – відомо: увечері 8 жовтня Президент виступив з телезверненням про те, що, користуючись своїм конституційним правом, яке спирається на статтю 90 Основного Закону, він розпускає парламент, котрий не зумів структуруватися в коаліційну більшість. Ergo – всі на вибори, які нібито мають подолати цю політичну кризу.
ПартБатько
Отже, Арсеній Яценюк заявив про наміри створити свою політичну силу. Відразу слід зазначити, що в середовищі «Нашої України» ця ініціатива підтримки не знайшла, і негайно пролунав безособовий заклик відмовитися від створення будь-яких власних політичних проектів і об'єднатися навколо Президента.
«Парад амбіцій, створення кишенькових партій і персональних блоків лише дезорієнтує людей і розчищає шлях до панування антиукраїнських сил», - говорилося в цій заяві. Також «Наша Україна» ініціювала проведення всеукраїнського об'єднавчого з'їзду, який «дасть можливість об'єднатися як цілим партіям, так і окремим політикам або громадським діячам в єдину потужну національно-демократичну силу, здатну протистояти кремлівсько-олігархічному реваншу».
Чи треба говорити, що цей заклик ніхто серйозно не сприйняв? Чи треба акцентувати увагу, що одним з головних адресатів цього послання був Арсеній Яценюк, який з перших же днів політичної кризи мало не щодня згадував про свою віртуальну поки що партію? Яценюк намагався вирватися з тенет Банкової, яка й досі міцно тримала його: до речі кажучи, історія з його ненаписанням заяви на вступ у НУНС свідчить про те, що Яценюк, якщо потрібно, вміє проявити чудеса ескайпізму і вправно виплутатися з міцно зав'язаних на руках і ногах мотузків. Публічне спростування твердження середовища НУНС про вступ Яценюка в партію згодом дало йому право говорити, що він не скутий жодними партзобов’язаннями... тож і в цьому сенсі нікому нічого не винен.
Спочатку Яценюк розповідав про свій проект вельми абстрактно, у віддаленій перспективі, керуючись принципом Джона Мейджора про те, що політика – гра тривала, і черепаха зазвичай бере гору над зайцем.
«Треба бути абсолютно реальним, прагматичним і чітко розуміти в першу чергу для себе, що проект можна зробити, можна піти старими добрими шляхами і отримати 3%, - говорив він в ефірі радіо «Свобода» наприкінці вересня. – Але мені не потрібне просто особисте представництво або представництво своєї політичної сили, зокрема через політичну корупцію, в парламенті. І я не для цього йду в політику. Тому для цього необхідний час. А якщо необхідний час, то за два місяці, вибачите, це практично нереально зробити…»
Як ці вислови Яценюка кореспондуються з жорстокими реаліями сьогодення, не зовсім зрозуміло: партією займатиметься Арсеній Петрович, але через п'ять років, чи все-таки проектом, але тут, зараз і негайно? Чи він таки має якісь треті й четверті запасні шляхи?
«Я підтверджую, що у цього проекту є шанс, оскільки на сьогоднішній день Яценюк увійшов до топ-політиків, на яких звернули увагу в умовах кризи нинішньої влади, – прокоментував «Главреду» ініціативи Яценюка керівник Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв. – Але, найімовірніше, цей проект мав би шанс ближче до весни, тому що грудневі вибори для Яценюка – дуже хистка ситуація. Повторюю: черговий технологічний проект у грудні навряд чи буде сприйнятий позитивно. Ближче до весни, у разі, якщо будуть виконані певні умови рекламного політичного ринку, цей проект може пройти трипроцентний бар'єр...”
Тож кого ось-ось збирається «народити» Яценюк, яку «неведому зверушку»? На які кошти? Навіщо – зрозуміло: Яценюк – один з небагатьох українських політиків, хто намагається вибудовувати своє політичне майбутнє системно і стратегічно, благо поки доля благоволила цьому.
Ідеологія
В анонсах партії з вуст Яценюка неодноразово лунали тези-штрихи щодо ідеологічної наповненості майбутньої політичної сили. Зрозуміло, назватися грибом в українській політиці – ще зовсім не означає полізти в кіш, тому партії анітрохи не сумніваючись можуть називати себе демократичними і центристськими, правими або лівими, не надто переймаючись реальним наповненням цих слів, але все ж таки…
Отже, Яценюк заявив, що, по-перше, його партія, природно, сповідатиме демократичні цінності, але означають вони зовсім «не бедлам і хаос», а щось зовсім інше.
«Демократія означає, що можна робити все, що прописано в законі, і всі мають виконувати те, що прописано в ньому, а не дописувати собі ті або інші повноваження», - сказав Яценюк, що примітно, на засіданні Другого університету YES – проекту Віктора Пінчука.
По-друге, саме там, в YES, Яценюк заявив, що є прихильником ліберальної економічної ідеї, додавши при цьому, що «класичний лібералізм без правил гри і без державного втручання призводить до криз, до яких країни не готові».
Цікаво, що свого часу саме Віктор Ющенко славився головним лібералом в Україні. Цікаво також, що саме Віктор Андрійович асоціювався з національними і демократичними цінностями. Ось і Арсеній Петрович говорить про те саме – про лібералізм, український дух і демократію. Напевно незабаром можна буде почути і про реформи, а серед соратників Яценюка побачити міцних економістів-професіоналів.
Люди і списки
Зрозуміло, люди – золото партії, що наочно демонструють партійні утворення, які існують нині: у списки і в політику хоче багато хто, але званих, тобто здібних і придатних для цієї діяльності напрочуд мало. Чому так відбувається – окрема тема, але благі наміри виростити нову відповідальну політеліту, дасть Бог, колись та увінчаються успіхом. І працювати в цьому напрямі треба вже сьогодні.
Про «молодих енергійних українців за духом», яких бажає бачити поряд з собою Арсеній Яценюк, вже згадувалося.
«Треба біля себе згуртувати людей і довести, що ти хочеш зробити, - говорив він на тій же «Свободі». – Для цього знову необхідний час, потрібні люди, потрібно вибудовувати ідеологію. В тому разі, коли я відчую, що є команда людей, є можливість брати участь у дострокових виборах, якщо такі вибори будуть, то, звичайно, це буде зроблено…»
Нагадаємо, що все це говорилося в двадцятих числах вересня, коли ще була надія на те, що виборів можна уникнути. Тоді ще можна було з легкістю говорити, що перша п'ятірка списку «в кишені», просто поки що не час її оголошувати.
«Вже зараз можу легко сформувати п'ятірку, - оптимістично заявляв Яценюк. – Ці люди не були у великій політиці, не засідали в парламенті. Це прості люди, які представляють нас, українців, вони здатні досягти результату і не перебігати з партії в партію. Класичний набір патріотів за гроші я теж виключаю. Але ніяких імен поки не назву…»
Така таємничість могла б означати лише єдине: або відбувається справді щось серйозне, тому зберігається в суворій таємниці, або всі ці розмови – не більш ніж повітряні замки. Адже, погодьтеся, в умовах жорстокої конкуренції на політичному полі повести за собою в списку «простих людей», покладаючись виключно на власну впізнаваність і популярність – у певному розумінні дон-кіхотство. Дозволити собі таке може, мабуть, лише один політик в Україні, який, проте, на прикладі київських дострокових виборів переконався, що далеко не завжди особистий рейтинг конвертується в рейтинг партійний.
Були часи, коли говорили про створення на Банковій якогось нового політичного проекту під безпартійного Арсенія Яценюка та безпартійну екс-«регіоналку» Раїсу Богатирьову – «недоторканний резерв» президентської команди. Зовсім недавно обговорювалася можливість створення так званого блоку, куди увійдуть, скажімо, Юрій Луценко, Анатолій Гриценко і Арсеній Яценюк. Ну і, можливо, Віталій Кличко – лідер блоку свого імені в Київраді: до речі кажучи, «кличківець» Дмитро Андрієвський нещодавно і вельми до речі прикупив Українську селянсько-демократичну партію – подейкують, що чи то «під Кличка», чи то під когось іншого. Ну і, мабуть, Сергій Тігіпко – колишній керівник Яценюка в Нацбанку, на повернення якого в активну політику чекають вже давно.
«З приватних розмов і заяв Яценюка зрозуміло, що жоден з нинішніх народних депутатів або одіозних осіб у список не увійде», – вважає директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко, який одним із перших «продав» секрет Яценюка про партію.
«Це можуть бути абсолютно несподівані люди, а можуть бути ті зі «зрадників» у НУНС, кому так і не вдасться потрапити в список Тимошенко, – міркує керівник соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко в розмові з «Главредом». – Мова йде про тих, хто проситься зараз у список до Юлі, чудово розуміючи, що вони не пройдуть по «Нашій Україні» і, природно, хотіли б попрацювати з висхідною зіркою, яка їм чимось нагадує молодого Ющенка. Крім того, я думаю, буде кілька відомих бізнесменів і кілька представників регіональних еліт. Був ще варіант об'єднатися з Гриценком, але я думаю, що це малоймовірно, тому що обидва претендують на перші ролі…»
Про реєстрацію в Мін’юсті
«Виборче законодавство передбачає необхідність реєстрації партії за рік до моменту проведення виборів, - тверезо констатує ситуацію Яценюк. – Тобто, це – перша юридична перешкода…»
Дійсно, за всього бажання і сприяння з боку юридичного відомства зареєструвати нову партію і повести її на дострокові вибори в найближчий рік Яценюку не вдасться.
З ситуації, звичайно, можна вийти іншим шляхом: очоливши якесь із півтора сотень зареєстрованих у Мін’юсті політичних утворень і провівши ребрендинг під лідера. У цьому контексті ненадовго прозвучала осиротіла після смерті Михайла Сироти Трудова партія, що взагалі-то входить у Блок Литвина, і вже згадувана «партія Андрієвського», що чекає на свого лідера. В цьому разі може статися ситуація, схожа з Гриценком: і Кличко, і Яценюк бачать себе першими, а ніяк не другими.
Про фінансові «м’язи»
На питання, на який кошт він збирається реалізовувати свій партпроект і вести його на вибори, якийсь час Яценюк відповідав, що збере необхідну суму за допомогою SMSок.
«Що більше грошей іде на виборчу кампанію, то більше їх крадуть, - резонно відзначив он. - Я це як колишній банкір кажу. Ми зберемо гроші публічно, зокрема за допомогою SMS. А потім опублікуємо список усіх, хто їх надіслав. Це якщо люди хочуть змін. Якщо ні, вони можуть голосувати за кого завгодно, стара палітра партій залишається…»
І знову дежавю: пригадується, на початку минулого року, коли народжувалася «Народна самооборона», також говорили про «народну» фінансову підтримку цього руху і, в певному розумінні, про ентузіазм безсрібництва. І що? Всі тяготи і злигодні «Народної самооборони» та її лідерів узяв на себе Давид Важаєвич Жванія.
А що ж Арсеній Петрович? Він вже спростував чутки про те, що його спонсором буде Віктор Пінчук, з яким він неодноразово їздив у Давос, корпорація ІСД (Сергій Тарута - Віталій Гайдук), корпорація SСM (Рінат Ахметов), Петро Порошенко і ін.
«У нас з Віктором Пінчуком чудові стосунки – зрозумійте правильно, у мене робота була така, - сказав він, маючи на увазі часи головування в міністерствах економіки і закордонних справ. – Як же мені не контактувати з людьми, що представляють національний капітал і володіють значними ресурсами? Я знаю всіх – і Ахметова, і Гайдука, і Таруту, і Порошенка і інших. Але знати їх і брати у них гроші – дві великі різниці…»
Проте щодо фінансування продовжують говорити всіляке, а теза про SMS була сприйнята, як і слід було чекати, з часткою гумору. Тим паче, що коли все це говорилося, вибори були близькі як ніколи, але факсиміле під указом про розпуск все ще не було. Нині до виборів – менше двох місяців...
Про бананову шкірку
«Шлях політика устелений банановою шкіркою, яка часто лежить на льоду», - зазначив колись один розумний англієць.
Доброзичливці та обставини, що складаються, безумовно, постаралися, щоб на шляху Арсенія Петровича вистачало предметів, на яких можна було б легко посковзнутися.
Перше і найголовніше питання, яке Яценюк сьогодні повинен для себе вирішити: що йому робити в принципі? Тобто, йти на грудневі дострокові вибори чи перечекати? В останньому, в принципі, є резон, тому що є всі підстави вважати, що новий парламент навряд чи якісно відрізнятиметься від свого попередника. Тому ставати одним з 450-ти профанаторів або, що малоймовірно, повертатися в спікерське крісло для людини, яка збирається затриматися в політиці і багато чого ще зробити, навряд чи привабливо.
З іншого боку, як спортсмени мають брати участь у змаганнях, так і політики і партії – у виборах, просто для того, щоб не випадати з обойми.
У цьому разі Арсеній Петрович має два шляхи: або очолити такий собі «блок Яценюка», риси якого окреслюються поки що вельми смутно, або послухати Банкову і влитися в блок, який, цілком можливо, очолить сам Президент Віктор Ющенко, про що він вже прямо заявив. Другий номер цього утворення, в яке логічно повинні увійти ті, хто заявляв і заявляє про свою підтримку чинного Президента, – «Наша Україна» і «Єдиний центр», цілком можливо, запропонують Арсенію Яценюку. Звичайно, у Банкової, Віктора Балоги і Президента особисто можуть відшукатися настільки залізні аргументи, що Яценюк може й пристати на цю пропозицію – так само, як у 2007-му Юрій Луценко погодився очолити список НУНС.
«Я чув, що Яценюка вже «нахилили», і він вже йтиме в партії Ющенка, - каже директор Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський. - Я не знаю, правда це чи ні... Але я не сприймаю Яценюка як самостійного політика і вважаю, що він виступає в ролі пішака Секретаріату Президента. Якщо навіть він очолить якусь партію, то кого йому вкажуть, того він у список і візьме. Мені абсолютно нецікаво, що це буде за список, тому що я практично упевнений, що ця політична сила не подолає прохідний бар'єр...»
У будь-якому разі, Арсенію Яценюку не уникнути долі, що спіткала сьогодні багатьох, якщо не всіх учасників політичної гри: робити вибір з розрахунком не на найближчий рік-два, а на довгострокову перспективу. Піщинка, що потрапила в потрібний час в раковину молюска, з часом перетворюється на перлину. Або не перетворюється. Іншими словами, від сьогоднішнього вибору і відповіді на питання, «з ким ви, працівники мистецтва», залежатиме подальша політична доля дуже багатьох.
