Радо, пробач! Радо, бувай!
І саме парламент цього скликання має всі шанси стати найбездарнішим парламентом в історії України.
Те, що від нинішнього парламенту не варто чекати якихось надприродних законодавчих звершень, в принципі, було зрозуміло ще рік тому. Надто вже непереконливо виглядала чисельна перевага «переможців» виборів в особі насилу створеної демократичної коаліції над переможеними – найсильнішою в історії України опозицією.
Коаліціанти тоді, рік тому, храбрувалися: мовляв, у країнах демократичної Європи – в тій же Чехії, наприклад, – більшість в один голос не в новину, і нічого, працюють якось! Та ось лишень сама робота Ради, яка поки що дихає на ладан, показала: Україна – таки не Європа.
Наша біда, як виявилось, у тому, що вітчизняний політикум не має традиції виконання політичних угод. Жоден союз, блок або коаліція в Україні ще не реалізовували своїх первинних завдань – вони не витримували випробування часом і «кололися», навіть якщо зусилля, що докладали недруги для їх розколу, були суто символічними.
Переговори про спільний похід правих сил на парламентські вибори-1998, «Канівська четвірка» на президентських виборах-1999, блок «За єдину Україну» в 2002-му, доля «Нашої України» після приходу на президентський трон Віктора Ющенка – все це приклади того, як українські політики не здатні працювати в команді, як особисті амбіції і сьогочасні вигоди затуляють собою стратегічні пріоритети і державний підхід до політики. «Демкоаліція»-2008 – наступний, і явно не останній розділ в історії про трьох гетьманів, які вже не одне століття з'являються в тих місцях, де збираються двоє українців.
Ці гетьмани не люблять і не вміють вести між собою переговори. Зараз вони, схоже, сформували звичку не розв'язувати вузли суперечностей, що раз у раз виникають у відносинах між ними, а з маху розрубати їх. Припустімо, тогоріч розпуск парламенту міг вважатися винятком, останнім способом досягти бодай якогось компромісу у відносинах між центрами влади. Але розганяти Раду кожного разу, коли Президент і прем'єр поб’ють горщики, так, по-доброму навіть не намагаючись налагодити відносин – це вже просто несерйозно...
Втім, не будемо про наболіле. Адже вже найближчими днями нас напевно чекає початок цікавого політичного шоу під назвою «Хто винен у розпаді демкоаліції і призначенні дострокових виборів?» І наскільки гострими будуть взаємні звинувачення Президента, прем'єра і опозиціонерів, наскільки переконливими будуть виправдання перед українським народом наших політиків, які ставляться до нових виборів – четвертих упродовж останніх п'яти років! – м'яко кажучи, прохолодно, – такою самою непродуктивною буде ця дискусія.
У ситуації, що склалася, винні всі, і це очевидно. Але визнати свою провину в тому, що політикум потрібно знову перезавантажувати, – непідйомне завдання для вітчизняної еліти. Відповідальність і здатність визнавати свої помилки – зовсім не ті риси, якими можуть похвалитися наші політики.
І в цьому, схоже, й полягає головна проблема ситуації, що склалася в Україні. Припустімо, після виборів ми отримаємо номінально нову Раду – сьомого скликання. Але до складу цього «нового» парламенту ввійдуть ті самі, старі, політики – безвідповідальні, безпринципні, такі, що не вміють знаходити спільну мову один з одним. Чи не означає це, що доля Ради-7 теж зумовлена?..
Рішення, якими запам'ятався парламент шостого скликання, можна перерахувати по пальцях. Способи, якими приймалися самі знакові з них, дають досить вичерпне враження про унікальний «стиль» роботи Ради шостого скликання.
Ухвали і закони, пропоновані коаліцією, як правило, спочатку проходили зі скрипом, а пізніше – не проходили зовсім. Навіть затвердити Юлію Тимошенко на посаді прем'єра депутатам вдалося не з першого разу, а тільки за допомогою «ручного» голосування.
Усвідомивши всю складність роботи в умовах коаліції, частина членів якої скручують дулю в кишені, побачивши прем'єра, уряд вирішив діяти інакше. І ось – уже держбюджет-2008 був прийнятий тільки завдяки «патріотичній, державницькій» позиції комуністів. Надалі співпраця коаліціантів з «червоними» стала систематичною і досить плідною.
Пам'ятаючи про те, що політична нестабільність у сесійному залі цілком може закінчитися призначенням дострокових виборів (що, швидше за все, і відбудеться насправді) депутати не втрачали жодного шансу продемонструвати виборцям свою любов до них. Апофеозом популізму стало одностайне ухвалення Радою пакету законів про престижність шахтарської праці. «Цей закон популістський, і він не буде виконаний. Я вам відразу кажу», – промовив під час його обговорення лідер Компартії Петро Симоненко. Але, незважаючи на це, вся його фракція одноголосно підтримала «шахтарський пакет» – щоб заздалегідь відсікти звинувачення в тому, що комуністи не бажають добра гірникам...
До честі Ради варто сказати, що кілька разів їй вдавалося зібрати абсолютну більшість депутатських голосів на підтримку справді потрібних країні та її громадянам законопроектів. Та тільки моменти такої одностайності в парламенті наступали надто вже рідко. Вступ України до Світової організації торгівлі, допомога регіонам Західної України, що потерпіли від повені, посилення покарань за порушення Правил дорожнього руху – пригадати, грубо кажучи, більше й нічого.
«Розкочегарилася» Рада тільки у вересні, починаючи зі «зради» БЮТ з «регіоналами», – протягом останнього місяця парламент прийняв чи не більше законів, аніж упродовж попередніх восьми. Але недогода – саме цей місяць виявився фатальним у долі Ради. «Цивільний шлюб» «регіоналів» із «бютівцями» не був зареєстрований у встановленому законом порядку – і Президент здобув право «обнулити» ситуацію. Всі на вибори!
Верховна Рада шостого скликання завершила свій земний шлях. Звичайно, формально смерть цього парламенту констатують пізніше – після того, як до присяги приведуть депутатів вже нового, сьомого скликання. А до того часу нинішня Рада, швидше за все, перетвориться на щоденну агітаційну трибуну, зовсім не зайву під час виборчої кампанії для всіх представлених у парламенті політсил. Для повного щастя можна було б порекомендувати народним обранцям вибрати на передвиборний період своїм спікером Савіка Шустера, але це вже, напевно, буде перебір...
Як помре парламент шостого скликання? Раптово – тобто депутати вже з понеділка роз'їдуться по округах і, не шкодуючи сил, боротимуться за те, щоб повернутися під купол ще раз? Чи депутати спробують відтягнути кінець Ради і збиратимуться під куполом, навіть приймаючи якісь закони (тим паче, що дозволу на це найближчим часом Рада чекає від Конституційного суду)?
У такому разі Рада, швидше за все, перетвориться на ярмарок популізму. Чом би парламентаріям шостого скликання наприкінці, скажімо, не збільшити розмір мінімальної зарплати до тисячі гривень? Або доларів? «Після мене – хоч потоп», – подумає кожен народний депутат, натискаючи на кнопку «за». І хай народ ще раз замислиться, яких добродійників розпустив цей супостат Ющенко, котрий, до того ж, усі подібні свідомо нездійсненні закони буде змушений ветувати...
Є й інший варіант – майже нереальний. Парламентарії перед лицем розпуску Ради нарешті задумаються про вічне, усвідомлять свою відповідальність перед народом України, перед державою і у відведений їм час форсовано приймуть і закони, необхідні для проведення в Україні Євро-2012, і довгожданий Податковий кодекс, і реалістичний бюджет на 2009 рік. Але – навіть якщо це несподіване прозріння раптом зійде на український парламент – не дарма ж український народ каже: «Перед смертю не надихаєшся».
Грядущий розпуск Верховної Ради насправді – не тільки й не стільки ознака дедалі запеклішої боротьби між Банковою і прем'єром, а й розплата нашим депутатам за невміння працювати спільно, за кульки під куполом парламенту і піврічні стовпотворіння в президії Ради, за неповагу до українського народу. Шкода лише, що народні обранці відплатять своєму народові фальшивими монетами – навіть після нових виборів більшість місць під куполом займуть ті самі люди, з тим самим професійним вантажем і з тими самими моральними установками. І, обираючи Раду-7, усім нам варто тримати на думці швидкі вибори Ради-8. Але станеться це, вочевидь, вже за нового (або нового-старого) Президента. Раніше чекати на серйозні зміни в цьому балагані немає підстав...
