Партія регіонів: другий пішов...

Оксана Козак, «Главред», 03.10.08 // 18:55

Вихід Тараса Чорновола з Партії регіонів, мабуть, не був громом серед ясного неба ані для його однопартійців, ані для спостерігачів, які хоч трохи знають Тараса В'ячеславовича.

Судячи з усього, роздумамии на тему «як далі жити», Чорновол переймався давно, ще з приснопам'ятного блокування президії ВР регіоналами, озброєними різнокольоровими надувними кульками на знак протесту проти НАТО. Тоді Чорновола брала злість: який сенс у цій клоунаді, і як тепер, зберігши хоч би видимість обличчя, зі всього цього вийти?

Та в його чашу терпіння впала остання крапля, і він написав заяву про вихід з партії, в яку, по суті, влився під кінець президентської кампанії 2004-го.

Вийшовши «з ідеологічних міркувань» у березні 2004-го з «Нашої України», від якої він був кандидатом у нардепи за мажоритарним округом у Львові, Чорновол втрапив у позафракційне «болото». У ті смутні часи, що передували Помаранчевій революції і результату кампанії, багато хто з політиків гарячково намагалися зробити правильні ставки і не помилитися: фракції і групи розпадалися щодня, депутати перебігали туди-сюди, намагаючись знайти місце під сонцем, що заходить (чи сходить).

І ось, коли було вже зрозуміло, хто переможе в цих перегонах, Чорновол посів місце Сергія Тігіпка, який очолював офіційний виборчий штаб Віктора Януковича, і став його довіреною особою у третьому турі президентських виборів.

Такий вибір Тараса Чорновола виглядав тоді принаймні ексцентрично: ще б пак, син батька української націонал-демократії, засновника Руху і вихідця з Галичини В'ячеслава Чорновола раптом стає на бік зовсім не «народного президента» Віктора Ющенка, а, так би мовити, «фальсифікатора виборів» і «наступника Кучми» Віктора Януковича.

Пізніше, в березні 2005-го, Чорновіл вступив у Партію регіонів – на ті часи жест, що вимагав сміливості та такої собі безоглядності. Адже було зрозуміло, що на ПР чекають не найкращі часи, що найближчим часом людям, які завжди були якщо не у владі, то біля неї, доведеться звикати не просто до статуса тих, що програли, а й, що найнезвичніше, гнаних.

Цей жест Чорновола в ПР був оцінений: на парламентських виборах-2006 він став заступником глави виборчого штабу ПР, одним з «облич» партії і отримав №4 у її виборчому списку. Та все це відбулося не тільки задля подяки (хоча, судячи з численних прикладів доль і кар'єр хоч би й тих самих Нестора Шуфрича, Михайла Добкіна, Олени Лукаш та ін., Янукович уміє пам'ятати добро і вірність). ПР у особі Чорновола придбала, по-перше, «голову, яка говорить », що за умов дефіциту спроможних виразно висловлюватись у цьому партійному середовищі було вельми цінним (після смерті Євгена Кушнарьова, окрім іншого, в Регіонах серйозно постало питання, хто ж тепер буде хоч щось і якось говорити). По-друге, Чорновол, як і Ганна Герман, як і, до речі кажучи, Євген Кушнарьов, мали розвіяти імідж ПР як партії «донецьких»: ці люди мали переконати виборців, спостерігачів, «америки й європи», що ПР – партія всеукраїнська, це серйозно тощо.

Зрозуміло, заяви про те, що Донецьк – не Росія, з вуст корінного галичанина, та ще й сина шанованого в Західній Україні політика, теж чимало. Цю місію на пару з Чорноволом виконувала, до речі кажучи, й Ганна Герман, яка з характерним галицьким акцентом розповідала, як вона любить донеччан і які вони прості й прекрасні люди. Робота зі створення «людського обличчя» Партії регіонів йшла щосили.

До того ж саме Чорновол, коли почалися провал за провалом «помаранчевої» команди, виступив із заявами про те, що саме Віктор Янукович – політичний лідер, здатний об'єднати націю і принести на українську землю стабільність і поліпшення життя вже сьогодні. Зі стабільністю все зрозуміло – саме таким було виборче гасло ПР на чергових виборах 2006-го, а ось із лідером... Волею чи неволею, Чорновіл намагався перенести флер лідера, об'єднувача тощо з Ющенка, який почав вже втрачати колишню чарівність, на Януковича. Виходило лише частково: Янукович якось там зберігав свій електорат – багато в чому завдяки тому, що «скривджених у нас люблять», багато в чому – тому, що був і залишався на Сході «своїм», як би там не було, багато в чому – завдяки тій потужній розкрутці часів президентської кампанії, коли саме й було зроблено все можливе, щоб розколоти українців на «помаранчевий» і «біло-блакитний» електорат.

На дострокові вибори 2007-го, в яких ПР взяла участь з важким серцем, повіривши якимсь обіцянкам, що, мовляв, буде-буде коаліція ПР і НУНС, і буде всім щастя, Чорновол ішов під номером 3, граючи «парадну» роль у партійному пантеоні. Утім, таку саму роль виконували перші п'ятірки й інших партійних списків, що поглядають на виборця з білбордів.

При цьому Чорновола, як і багатьох учасників цих самих інших «п'ятірок», ніколи не пов'язували з колом осіб, що їх зазвичай називають «центром ухвалення рішень». Так, у важкі години, коли піднімалася хвиля розмов то про зміну лідера ПР, то про розкол партії, його незмінно приписували до так званого «кола Януковича». Але й тоді, і згодом Чорновол дозволяв собі (і дозволяли йому) мати власну думку щодо багатьох програмних для ПР питань: зокрема, щодо визнання Голодомору геноцидом, питання статусу російської мови тощо.

І ось сталося: Чорновол залишив ПР. Чому? Тому що набридло «брати під козирьок» і говорити «так точно»?

«Два тижні тому ми «кинули» БЮТ, припинили з ними переговорний процес про створення коаліції, коли було ухвалено провокаційний закон про держслужбу. Ми чекали, що першим зірветься БЮТ – пояснив за гарячими слідами Чорновол у кулуарах ВР. – А насправді ПР відмовилася від створення надпотужної коаліції!»

І процитував гуцульську коломийку, де було присутнє слово «всратись».

Що це – гіркота від того, що «щастя (тобто коаліція) було таке можливе, таке близьке», і ось знову ПР опинилась у незрозумілій точці очікування, на порозі виборів і ще чортзна-де, знову з незрозумілих необізнаним причин не «зробивши» гру? Чи Чорновол має якісь власні плани на майбутнє, не пов'язані з ПР, і саме зараз настав слушний момент для початку їх реалізації? Чи це емоція, і, як запевняє Ганна Герман, все заспокоїться, і Тарас повернеться «в сім'ю»? Тим паче, що багато, дуже багато «регіоналів» називають цей його вихід не смертельним для партії, але, звісно, знаковим. Адже пригадаймо, що Чорновол – це вже не перше крупне «пташеня», що випало з цього гнізда: звичайно, не можна порівнювати перипетії й мотиви виходу з ПР Раїси Богатирьової і Тараса Чорновола, та все-таки…

Чи свідчить усе те, що відбувається, що все змішалось у домі Партії регіонів? І так, і ні. Звісно, можна в черговий раз поміркувати про боротьбу груп впливу в цьому партсередовищі, що «Главред» найближчим часом і зробить. Та факти свідчать про єдине: у випадку Партії регіонів говорити випадає не про розкол, а швидше про відкол окремих її членів від партійної матриці, не про боротьбу, а про недовгий гомін і швидке упокорення з озвучуваною волею і думкою лідера, вплив на якого дуже й дуже мало хто має.

У понеділок «Главред» опублікує інтерв'ю з Тарасом Чорноволом, де він намагається пояснити і раціоналізувати свій вчинок, а також розмірковує на тему «що було, що буде»...

Версiя для друку