Боротьба з фінансовою кризою: Сполучені Штати vs Росія

Stratfor, «Главред», 24.09.08 // 17:58

Фондові ринки по всьому світу щойно зазнали удару – переживши ряд втрат і багатоманітну нестабільність.

Погляньмо на два найбільш уражених ринки: Сполучені Штати і Росію, де погляди на бізнес і управління разюче відрізняються. Тоді як американська федерально-резервна система навіть не вдає, що може керувати всією економікою, російська система спирається на урядовий контроль, породжений політичною і економічною необхідністю.

Економічна система, як США, так і Росії, глибоко пов'язана з географією. США пишаються безліччю сполучених судноплавних річок, завдяки яким зрошуються великі ділянки орної землі, і рядом прибережних регіонів з численними, ідеальними для торгівлі і розвитку міст гаванями. Довгий ряд бар'єрних островів на Східному узбережжі істотно спрощує морське судноплавство, тоді як ряд природних умов Західного узбережжя (прикладом є Центральна долина в Каліфорнії) сприяють розвитку регіону навіть без зв'язку з рештою країни.

Все, чого потребували США, щоб стати високорозвинутою країною, – кілька транспортних артерій, залізничних і автомобільних, через Скелясті і Аппалачські гори. Транспортувати товари через країну дуже легко, особливо фермерам Середнього Заходу, яким всього лише й потрібно, що дістатися до річки. Багатство породжує багатство, і приватне підприємництво, розвиваючись, дуже рідко наражається на перешкоди. В цілому, економіка в США розвивається в досить комфортних умовах, що вплинуло навіть на фінансову систему. Американці схильні до порядку державного невтручання, коли уряд тримається осторонь просто тому, що немає потреби втручатися в справи. Американці сперечаються в першу чергу не про те, як отримати прибуток, а що з ним робити після того, як його отримали.

Російські ж річки, навпаки, не сполучені між собою, не сходяться в місцях, де було б логічно закладати міста. Багато з них впадають у Північний Льодовитий океан, окрім найбільшої – Волги, що впадає в ізольоване з усіх боків сушею Каспійське море. Придатна для використання берегова лінія Росії також дуже мала, а там, де вона є (Чорне, Біле моря), віддалена від найбільш населених центрів. Оскільки в Росії вегетаційний період короткий, виробництво продуктів харчування швидше йде сезонними хвилями, аніж цілий рік. Тому транспортування продукції це жах, який Росія переживає раз на рік і якого не можна позбутися лише за допомогою річкового або морського транспорту. Росіяни в питанні постачання залежать від транспортної мережі, яку повинен забезпечити уряд.

Наслідок цього – економічна культура, майже в усьому протилежна Сполученим Штатам. Тоді як економічний розвиток в Америці - це дитяча іграшка, тотального голоду в Росії можна уникнути тільки за допомогою суворого і сумлінного централізованого планування. Транспортна інфраструктура – зручний сполучний чинник в США, а на дечий погляд, навіть розкіш, але для Росії це - питання життя і смерті. Тому поки американці сподіваються, що уряд залишатиметься поза грою, росіяни чекають від влади активної ролі в усьому, що стосується економіки.

Цей фон значним чином пояснює, як розвивалися ринкові події останніх декількох днів.

У Сполучених Штатах двома найбільшими подіями стали банкрутство Lehman Brothers і урядова інтервенція задля порятунку American International Group (AIG). Обидві установи опинилися на фінансовій мілині після поглинання субстандартних іпотечних активів. Завдяки сумнівним позиковим практикам було надано велику кількість кредитів під заставу людям, які насправді не могли собі дозволити платити по них. Але оскільки традиційна мудрість інвестування полягає (або полягала) в тому, що іпотека є найбезпечнішою, найнадійнішою категорією забезпечення, багато інвестиційних компаній навалом викупили ці субстандартні іпотечні борги і розвинули свої власні механізми позики грошей, щоб надавати більше кредитів безпосередньо.

Зрештою мильна булька лопнула, і поєднання спаду в будівництві, і роздуття всіх цих субстандартних іпотек (десь 20%) привело до списання активів у всій промисловості. І для Lehman Brothers, і для AIG процес раціоналізації їх обліку виявився дуже дорогим і поставив під загрозу їх здатність здійснювати операції. У випадку з Lehman Brothers уряд спробував виправити ситуацію, звівши компанію із здоровішою фірмою, щоб зробити перехід спокійнішим; проте у результаті просто відсторонився і дав Lehman Brothers загинути через власні помилки.

Ситуація з AIG дещо складніша. Федеральна Резервна Система (ФРС) надала AIG $85 мільярдів кредиту, щоб узяти під контроль 80% акцій цієї групи. Багато хто розглядав це рішення, як швидку допомогу, і критикував його, але ФРС поставила прості умови: ми надамо вам цю позику, щоб вас не турбували вимоги акціонерів (про відсутність дивідендів) або ліквідність ($85 мільярдів буде використано для підтримки внутрішніх операцій AIG без урахування ситуації на спільному ринку). Навзамін ви продасте цю компанію впродовж двох років. ФРС здійснила інтервенцію тільки з тим, щоб не дати AIG відмовитися від своїх міцних страхових зобов'язань (група контролює частину фінансового захисту найпотужніших компаній з Wall street, Європою і Азією, в сумі десь близько півтрильйона доларів). Таким чином, ціною за допомогу ФРС була повна ліквідація групи, і AIG насправді припинила існуваня в день, коли було оголошено про “швидку допомогу”. Дії ФРС лише підтримували тіло AIG за життя доти, поки з нього не виймуть всі органи.

Ринки до цих пір схвильовані, і неясно, чи зрозумів Wall Street той факт, що AIG не врятували, а приспали, як коня із зламаною ногою. Річ у тому, що такого роду інтервенцію держава здійснила неохоче, маючи дві мети: втрутитися тільки тоді, коли стабільність системи опиниться під загрозою, і не просто заради порятунку якогось приватного підприємства; і якнайскоріше вивести уряд з бізнесу.

Тепер зіставимо це з тим, що робиться в Росії.

Проблеми російського ринку не нові. В середині нинішнього року російська влада узялася проводити набагато агресивнішу лінію в роботі з іноземними інвесторами, а в травні зарубіжні гроші почали зникати. Багато що сприяло таким змінам, але понад усе те, що в російському уряді виникло відчуття, ніби верховенство права і майнові права, що й без того перебувають у Росії не на першому місці, можуть бути творчо інтерпретовані залежно від позицій посадових осіб задля тактичних цілей влади. Яскравим прикладом є заохочення грабежу тієї частини нафтової компанії TНK-БП, яка належить British Petroleum.

У серпні Росія окупувала Грузію, змусивши тим самим інвесторів з міцнішою пам'яттю повертатися до геополітичної ворожості і фінансової мінливості часів «холодної війни». Відтік грошей зріс. Врешті-решт, кредитна криза на Заході, яка щойно призвела до банкрутства Lehman Brothers і AIG, підсилила глобальну боротьбу за якісні активи. З погляду західних інвесторів, враховуючи російське ставлення до власності та війну в Грузії, російські активи вже більше не розглядаються як безпечна ставка. Додайте до цього також той факт, що ціни на нафту впродовж трьох останніх місяців впали на третину, тому що експортер енергоносіїв Росія виглядає вже менш привабливо.

Таким чином, 16 вересня російські ринки просто забуксували, змушуючи уряд припиняти торги в останню хвилину. Стратегічні нічні антикризові засідання провалилися, і торги припинилися на цілий день у першу ж годину 17 вересня. 18 вересня торги не поновилися, а фондову систему включили знову тільки 19 вересня, та й то на дві години. Паніка настільки серйозна, що «Сургутнефтегаз», одна з провідних нафтових компаній Росії, тепер страждає від ринкової капіталізації, яка лише неістотно перевищує готівку, що лежить на її рахунках.

Російський уряд провів серію антикризових засідань, на яких було вирішено безпосередньо рекапіталізувати три найбільші державні банки: Сбербанк, ВТБ і Газпромбанк, на $44 мільярди. До того ж влада укинула 500 мільярдів рублів ($19,6 мільярдів) на фондовий ринок і ще 60 мільярдів рублів непрямим способом провела через ті ж державні банки.

Пряму інтервенцію на фондовому ринку сприймають переважно неохоче через її неефективність. Інвестори ніколи не знають, що у результаті вийде з урядових дій, але, оголошуючи про них, російська влада дає спекулянтам час зробити контрходи. Якщо ж все пройде, як заплановано, Кремль спалить понад $200 мільярдів заради мізерного успіху, окрім хіба що враження, ніби все повертається в звичну колію.

Але уряд не дуже засмучується. Мета Кремля, на відміну від американців, не в захисті економічної системи, а в контролі над системою, як над домашньою твариною. Що значно відрізняється від світогляду ФРС, яка навіть не вдає, що може самостійно керувати всією системою, і навіть не хотіла б цього робити, якби й могла.

Російська система, проте, спирається на урядовий контроль, здійснюваний з політичної і економічної доцільності. Тут немає алергії на ідею централізації. Дійсно, багато можновладців розглядають централізацію як благо. Але навіть найбільш ліберальні серед них час від часу розуміють, що тверда керівна рука необхідна, тим більше в Росії. Мова йде не про те, втручатися чи ні, а наскільки втручатися і чи надовго.

Кремль знає про свою потребу мати в обігу більше грошей, все просто і зрозуміло. Він також знає, що, попри свої $750 мільярдів резервних фондів, йому бракує управлінських навичок або навіть готівки, щоб керувати всією економікою самому. Він для цього повинен мати більше ресурсів.

У вигляді тимчасового заходу Кремль складає короткий список критично важливих компаній, яким не можна дозволити впасти. Цим компаніям нададуть певний доступ до урядових коштів. Хто не в списку, залишиться наодинці з проблемами. Наслідком стане те, що компанії з доступом до грошей поглинуть компанії без доступу, – загальна консолідація виразно маячить на російському горизонті. Оскільки уряд більше схильний кидати рятівну соломинку урядовим компаніям, ця консолідація стане також централізацією економічної влади в руках Кремля.

Наступним кроком уряду буде протидія браку коштів. Його мета – не дати грошам піти. Припинення торгів - тільки початок його реалізації. Далі в хід іде повний контроль, і навіть обмеження обміну рубля. Після цього уряд кинеться шукати додаткові ресурси для збільшення своїх резервів. Оскільки перший крок змусить іноземні гроші бігти з Росії, як від чуми, у Кремля виникне необхідність в іншому джерелі. І, здається, Кремль вже знайшов його - це російські олігархи.

Олігархи спочатку були бандою, що грабувала російську державу, сліпу й безпорадну в перші дні після колапсу Союзу. Шахрайство, крадіжки, збройні напади – вони нічим не гребували, щоб звести колосальні, чимось схожі на Франкенштейна, корпоративні імперії, що роками керували російською економічним, і навіть політичним життям. Склад олігархії був плинний: нові олігархи змінювали старих, деколи навіть не без насильства, але до моменту приходу Володимира Путіна вони сприймалися як незмінна характерна риса російської системи. Путін встановив нові правила і запріг економічні можливості олігархів у «віз», що реалізовує власні завдання Кремля. А тих, хто не послухався, просто покарали.

Але й досі не всіх олігархів зробили пересічними громадянами. Активи багатьох із знищених в боротьбі було переведено в державну власність і передано під егіду союзників Путіна. Отже тепер олігархів можна розподілити на чотири чіткі групи: номінально підлеглі, але все ще незалежні; союзники влади; вигнанці, або ув’язнені; мертві.

Друга група дасть певну точку відліку, оскільки їх існування міцно пов'язане з російською схильністю до централізації. Ці “державні олігархи” не просто контролюють компанії, але також є міністрами, які прямо контролюють компанії. Серед них такі найясніші особи, як заступник прем'єр-міністра Ігор Сєчін (він же президент Роснефти), і перший заступник прем'єр-міністра Віктор Зубков (глава «Газпрому»). Новий президент Дмитро Медведєв раніше посідав усі пости Зубкова. Річ у тому, що економічна централізація Росії вже триває повним ходом.

Одне із стратегічних засідань 16 – 17 вересня було не простими зборами урядових економістів. Путін наказав найважливішим олігархам летіти до Москви. Список був таким ґрунтовним, що пізно увечері 16 числа прилетів навіть Роман Абрамович, олігарх, який не лише розпродав багато свої російських активів, але й сам живе тепер у Лондоні. Російські олігархи є найбільшим спільним казаном капіталу, хоч іноземного, хоч ні, в Росії, і всі мають репутацію фінансових егоїстів. Факт обвалу ринку в першу ж годину після цієї зустрічі показовий: якщо план зі збору грошового баласту з олігархів і існував, то його сприйняли без ентузіазму. І олігархам цього не забудуть.

У олігархів, особливо «приватних», є гроші. Гроші потрібні Кремлю. Централізація у всіх на вустах. З'єднати ці точки інтересів лініями – саме це, вважає Stratfor, буде головною подією в російській економіці найближчими тижнями. В американській системі акцент робиться на збереженні системи, тоді як у Кремлі - на збереженні влади. У США події останнього тижня, хоча й безперечно важливі, не являють жодної фундаментальної загрози наявній економічній системі. А те, що відбувається в Росії, виглядає так, немов ми входимо у фінальну стадію боротьби між олігархами і державою за контроль над економікою.

З англійської переклали Роман Горбик і Юрій Романенко

Версiя для друку