Чи можливий силовий сценарій у Криму?
Причому автори публікацій, залежно від свого рівня знань і досвіду у сфері планування воєнних дій, пропонували читачам ті чи інші сценарії збройного протистояння аж до демонстрації карт і схем нанесення ударів і тому подібне Не ставлячи за мету вступати в дискусію з ними, ми спробували поглянути на згадану тему очима тих людей, які відповідають за розробку стратегічних планів застосування збройних сил по інший бік кордону.
Вихідні дані
Сперечатися про ймовірність переростання суперечностей між Україною і Росією з приводу Криму у збройне протистояння ми не будемо. Але, не дай Бог, за тих чи інших обставин кимось може бути ухвалене політичне рішення про те, що Крим має опинитися під російським контролем. Природно, що в цьому випадку трансформація планів політиків у плани військових стає завданням Генштабу та інших органів управління силових структур Росії. Що ж може виникнути в головах їхніх «мешканців» у разі отримання згаданого вище завдання?
Скажемо чесно, завдання для російських генштабістів виглядає доволі складним. Адже при всіх проблемах української армії та інших силових структур країни, вони існують не тільки на папері і мало хто зважиться однозначно стверджувати про їх повне безсилля і неспроможність впливати на цей сценарій розвитку ситуації. Власне в Криму дислокується велика частина Військово-морських Сил, а також з'єднання і частини Повітряних Сил. Уява починає малювати морські битви, але здоровий глузд підказує, що наші недруги намагатимуться зробити все для того, щоб бойові кораблі не змогли вийти в море і там максимально реалізувати свій потенціал. Тому для нас зараз важливіша сухопутна складова ВМС, яка включає так званий Центр берегової оборони, який насправді можна умовно прирівняти до з'єднання бригадного рівня (нагадаємо, що за часів Радянського Союзу і певний час, починаючи з 1991 року, на півострові дислокувався цілий армійський корпус). Зараз батальйони цього формування розкидані по всьому Криму, починаючи від Перевального і до Керчі. Причому в самому Севастополі підрозділів, здатних вести воєнні дії на суші, практично немає. Деякі фахівці неодноразово помічали, що особливості базування наших частин спрощують завдання виведення їх з ладу прямо в місцях дислокації. Дислокація авіаційних частин у Криму також обмежена трьома основними місцями: винищувальна авіаційна бригада в Бельбеку, морська авіаційна бригада в Саках і Державний авіаційний науково-випробувальний центр, який хоч і має у своєму складі бойові літаки, але насправді бойовою частиною не є. Головною особливістю всіх авіаційних частин є їхні відносно обмежені можливості надавати безпосередню авіаційну підтримку наземним військам.
Довідка:
Військове керівництво України неодноразово заявляло, що Об'єднані сили швидкого реагування (ОСБР) є найбільш боєздатною компонентою ЗС країни і до 2011 року мають налічувати 29 тисяч осіб і мати терміни готовності до застосування – до 15 діб. Їхній «передовий ешелон» – Сили негайного реагування (СНР) мають налічувати 6 тисяч осіб і бути готовими до застосування впродовж 5 діб від моменту отримання команди. Також згадаємо, що їхню основу становлять частини аеромобільних військ, спеціального призначення, морської піхоти, армійської авіації і т.п.
Але якщо аналізувати офіційні заяви на всіх рівнях, то складається враження, що через ресурсні утруднення і проблеми з переходом на комплектування армії за контрактом реальна чисельність згаданої компоненти української армії є дещо меншою, а терміни їх готовності можуть виявитися завеликими. Наприклад, двічі на рік більшість частин української армії стають «ослабленими» в період звільнення в запас військовослужбовців термінової служби, що вислужили встановлені терміни служби. А новобранці вимагають мінімум кількох місяців інтенсивної підготовки, щоб їх замінити. Тому можна припускати, що заявлені частини зі складу сил швидкого реагування насправді у цей період зможуть бути задіяні лише обмежено (як варіант – силами зведених підрозділів).
Ніхто не сперечається з тим, що у складі української армії є частини і підрозділи з високим потенціалом для дій при такому сценарії розвитку ситуації. Досить згадати частини армійського і морського спецназу, аеромобільних військ тощо. Але більшість з них дислокуються далеко від Криму, їхнє перекидання на територію автономії вимагає часу, та й наші недруги постараються його зірвати чи максимально утруднити.
Як не дивно, за такого сценарію в більш виграшному положенні опиняються сили і засоби МВС. У складі кримської міліції є полк міліції швидкого реагування «Беркут» з високим рівнем підготовки і готовності до застосування, в якому весь особовий склад є професійними співробітниками і немає жодного солдата-строковика. У складі територіального командування Внутрішніх військ МВС є також значна кількість бойових частин, у тому числі й полк спеціального призначення «Тигр». Є в Криму також спецпідрозділи «А» Служби безпеки України. У своїй сукупності саме вони і зможуть створити реальні проблеми нападаючій стороні.
Зазначимо, що всі відомості про дислокацію (базування), озброєння, проблеми згаданих військових частин і кораблів взяті виключно у відкритих джерелах, перш за все самого військового відомства та інших силових структур. Це ми говоримо до того, що самим військовим слід задуматися, чи не сильно ми спрощуємо роботу наших недругів щодо збору інформації оборонної спрямованості про нашу країну.
Потрібно трохи розповісти і про сили росіян. Найбільш «затребуваними» частинами в цьому випадку виявляються полк морської піхоти, що дислокується в Севастополі, а також загін боротьби з підводними диверсійними силами і засобами. Крім того, на чорноморському узбережжі Росії дислокуються також ще один батальйон морської піхоти і, що дуже важливо, частина морського «спецназу», яка може бути оперативно перекинута до Севастополя і приховано розміщена на кораблях ЧФ. Саме згадані частини зможуть виконати першочергові «хірургічні» удари проти ключових об'єктів ЗС України. Очевидний брак сухопутних сил росіян може бути частково компенсований формуванням зведених підрозділів з числа особового складу екіпажів кораблів, які можуть виконувати на суші другорядні завдання, наприклад, брати під контроль захоплені «спецназом» і морською піхотою об'єкти.
При цьому береться до уваги можливість формування значного числа озброєних загонів з числа проросійськи налаштованого місцевого населення і одночасно низьку вірогідність організованого збройного опору з боку проукраїнськи налаштованої частини населення. Сказане виглядає фантастикою, але західні дослідники, після аналізу численних історичних прикладів створення повстанських рухів, відмітили однуа закономірність. На їхню думку, в разі агресії проти країни (це більше стосується європейських країн) і загрози окупації її території до 10 відсотків дорослого населення готові співробітничати з окупантами і сприяти їм. Причому 3% можуть грати «активну роль» зі зброєю в руках, а 7% –- допомагати ресурсами та іншими видами підтримки. Чесно кажучи, в це не хочеться вірити, але факти річ уперта, а в роки Великої Вітчизняної війни кількість громадян Радянського Союзу, що співробітничали з фашистами, вимірювалася сотнями тисяч.
Чому ми зважилися говорити про такий фантастичний сценарій. Мабуть, багато в чому з тієї простої причини, що за наслідками більшості досліджень значна частина населення Криму, а особливо Севастополя, є проросійськи налаштованою. Авторові навіть доводилося зустрічати результати дослідження, де відносно згаданого міста фігурувало число таких жителів в районі 96%. Очевидно, що ця реальність є дуже неприємною для українських властей, але від неї нікуди не подінешся і це об'єктивно треба брати до уваги.
Аналітикам «сусіднього» Генштабу також доводиться враховувати позицію низки інших країн та їх союзів. Вони можуть утворити третю сторону конфлікту і очевидно, що «побажають» виявитися «причетними». Враховуючи можливість сильного впливу з боку третіх країн, виникає завдання нейтралізації їхніх погроз, перш за все за рахунок раптовості і швидкоплинності своїх дій, які мають завершитися до того, як ці «гравці» почнуть демонструвати, а то й застосовувати свої «м'язи» в регіоні. Це зробити складно, але теж цілком реально. Наприклад, прибуття в регіон «чиїхось» сил і засобів морським шляхом може бути затруднено, зокрема, «випадковою» аварією і пожежею великого танкера в одному з вузьких місць чорноморських проток.
На жаль, нашим недругам також до певної міри сприяють географічні особливості регіону. Так, наприклад, сухопутних шляхів сполучення півострова з материком всього декілька і вони відносно легко блокуються. А боротьба з перекиданням ресурсів водою, на цьому тлі, виглядає менш «витратною».
Один із багатьох можливих сценаріїв
З викладеного вище вже видно, що при всіх розкладах сил і засобів «класична війна» в «нашому» випадку неприйнятна просто за визначенням. Тому в головах наших недругів неминуче виникає завдання пошуку нестандартних рішень при виконанні поставленого завдання.
Перш за все, їм потрібно створити «сприятливе» інформаційне середовище навколо конфлікту, включно з офіційним приводом для застосування сили, зокрема озвученим і підхопленим світовими ЗМІ. У згаданому інформаційному полі можуть переважати проросійські матеріали, що створюють імідж країни-миротворця, яка рятує своїх громадян, захищає права людини в автономії на тлі сформованого негативного образу української влади, «неспроможної захистити своїх громадян, яка штучно роздуває конфлікт в Криму з метою відвернути увагу населення країни від внутрішніх політичних «розборок».
Для цього можливі провокації у вигляді дій чи бездіяльності української влади на тлі штучно створеної проблеми чи кризи в самому Криму. При цьому для створення інформаційної переваги заздалегідь приховано беруться під контроль українські ЗМІ, а решта в потрібний момент «припиняють» своє мовлення з «технічних причинах».
Також складовою частиною пошуку «нетрадиційних» способів досягнення успіху може стати формування «п'ятої колони», про яку вже було сказано вище. Це виглядає дуже навіть привабливо на тлі переважної більшості населення Криму. Ми не здивуємося, якщо почнуться «ігри» навіть на розбіжностях серед кримських татар і їх суперечностях з офіційною владою, яка не дуже палає бажанням «вирішувати їхні проблеми».
Цілком логічним виглядає проведення «відволікаючих маневрів» до початку конфлікту, наприклад, шляхом дестабілізації обстановки у східних областях країни і/або штучно створеної «чергової» політичної кризи в столиці. Відмітимо також, що в контексті цієї проблеми розпущений парламент означає навіть неможливість легітимно оголосити режим надзвичайного стану. Військові аналітики сусідньої країни цілком можуть рекомендувати своєму керівництву з початком конфлікту штучно створити в Україні ситуацію, що вимагає значного відволікання ресурсів на ліквідацію тих чи інших проблем, наприклад, техногенних аварій чи катастроф. Серія одночасних пожеж і вибухів на десятку військових складів і арсеналів – це не тільки позбавлення українських військових боєприпасів і пального, а й необхідність рятувальних робіт відносно місцевого населення і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що відверне значні ресурси не тільки МНС, а й самого військового відомства. Очевидно, що за «сценарієм» «повинні» масово горіти і вибухати склади в західній частині України, що має охолодити патріотичні поривання «національно свідомих громадян», бо на перший план вже виходить інша національна риса – «своя хата скраю» і окремо взятий громадянин буде більше стурбований питаннями порятунку своєї сім'ї і добра, а повістка у військкомат залишиться в списку його пріоритетів на другому плані.
Довідка:
За офіційною інформацією Міноборони, в ліквідації наслідків недавніх пожеж на 61-му військовому арсеналі було задіяно від військового відомства понад 430 осіб і 100 одиниць техніки, від міністерства внутрішніх справ – 1300 осіб, від МНС – близько 390 осіб і 60 одиниць техніки.
Ну і «традиційно» до всього цього додається заздалегідь створена паливна криза, перш за все на бензин і дизельне паливо, що має утруднити питання перекидання і застосування військ, а також повсякденне життя країни.
Усе «запропоноване» вище є сукупністю дій, здійснюваних переважно шляхом спеціальних та інформаційно-психологічних операцій, не дуже важких у плані їх практичного здійснення і покликаних створити сприятливі умови для реалізації власне військової складової сценарію, що розглядається нами.
Повторимося, що «класична» військова частина операції за таких умов легше реалізується. Детально про неї говорити не будемо, оскільки до певної міри свіжа в пам'яті подія в Південній Осетії. Особливістю подій може стати те, що для протилежної сторони виникає необхідність залучити додаткові сили і наростити своє угруповання сил і засобів на території автономії. Напрошується висновок, що наростити згадане угруповання військ у стислі терміни можна шляхом перекидання і навіть десантування підрозділів і частин ПДВ Росії, що є цілком реальним, виходячи з їхньої чисельності і можливостей військово-транспортної авіації, а також умов їх базування.
Іншою особливістю операції може стати широке застосування підрозділів спеціального призначення, які покликані зіграти вирішальну роль у виведенні з ладу ключових об'єктів і/або встановленні контролю над ними. Очевидно, що їхнє завчасне прибуття до Криму, забазування поблизу об'єктів дій особливої важкості не становить і ці дії можуть бути проведені приховано.
У міру розвитку подій у регіон можуть перекидатися морським і повітрям шляхом частини сухопутних військ, покликані «розвивати успіх», брати під контроль ключові ділянки місцевості і важливі об'єкти тощо.
Навіщо?
Відразу зауважимо, що відомості, думки і ідеї, викладені в цьому матеріалі не є результатом роботи розвідорганів країни з добуванню і обробки інформації про плани застосування збройних сил суміжної держави. Сейфи російського Генштабу та інших суб'єктів забезпечення національної безпеки цієї країни при підготовці цього матеріалу лишилися незайманими. Утім, і сам матеріал написаний не у формі загальноприйнятого інформаційно-аналітичного продукту, а в сильно спрощеному вигляді, прийнятнішому для читача.
Також читачі цілком справедливо дорікнуть нам у штучному нагнітанні обстановки, провокації чергових конфліктів тощо. Але, наприклад, ті самі американські військові щороку розробляють десятки різних оперативних планів «на всі випадки життя», щоб бути готовими до будь-яких несподіванок. А для того, щоб будь-який зі згаданих планів з'явився на світло, при його розробці «програється» ще по кілька десятків сценаріїв розвитку ситуації, якоюсь мірі схожих на викладений вище. Готовий сперечатися, що в надрах Пентагону «напрацювання» на тему, що робити самим американським військовим на випадок силового конфлікту навколо Криму зроблені давно і зараз лише уточнюються ними в міру необхідності. І слід зазначити, що ця проблема їх хвилює доволі серйозно. Як там не було б, справу доводиться мати не з повстанцями в африканській країні «третього світу», а з Росією, що знову впевнено повертає собі статус одного зі світових центрів сили. Та й власні військові бази США в регіоні на сьогодні відсутні. Тому американці, розуміючи обмеженість своїх можливостей впливати на ситуацію в нашому регіоні, вже півтора десятиліття проводять послідовну політику зміцнення своїх позицій (знов набуті союзники у вигляді Болгарії і Румунії, значна військова допомога Грузії і Україні тощо). Можливо, тому Туреччині до певного моменту і «вибачають» навіть її рейди на територію Іраку і операції проти курдів, розуміючи, що без підтримки турецької сторони «грати» в регіоні важко, починаючи з того, що питання проходу військових кораблів нечорноморських країн через контрольовані Туреччиною протоки, стають проблематичними.
Що стосується нас, то хочеться пригадати ще слова одного видатного воєначальника, про те, що поганий той Генеральний штаб, якому потрібно підніматися по тривозі. Навіть у нашому недавньому минулому є приклади, коли мало хто вірив у можливість воєн на Балканах, чеченського конфлікту, терористичних атак проти США 11 вересня 201 року і тому подібне, але вони все ж таки стали реальністю.
Викладені вище міркування не претендують на істину в останній інстанції. Будь-хто з читачів, що має уявлення про військову справу, зможе оспорити чи доповнити вищесказане. А озвучений варіант плану не означає автоматично відсутності чи неможливості його інших варіантів (нагадаємо, що в «нормальних» штабах обстановка оцінюється у кількох варіантах її розвитку і, відповідно, відповідні рішення тих або інших командирів і командувачів ухвалюються також виходячи з безлічі можливих ситуацій).
У «силовиків» історично прийнято поділяти супротивників на евентуальних, потенційних і реальних. Ми не беремося лякати читача погрозами від реального супротивника нашої країни. Але чекати, поки евентуальний супротивник пройде всі стадії «свого розвитку» і перетвориться на реальну загрозу, видається необачним. Також відмітимо, що, попри всі «психози» в головах політиків і на сторінках ЗМІ, існує також думка професіоналів. У зв'язку з цим, наприклад, начальник Головного управління розвідки Міноборони генерал Віктор Гвоздь сказав чітко і недвозначно: «Загроз і викликів навколо нашої країни, на жаль, більше ніж достатньо — військових, військово-політичних, терористичних, екологічних, техногенних... Важливо їх передбачати, тверезо оцінювати і працювати на упередження. В Україні достатньо силових та інших структур, що відстежують ситуацію навколо Чорноморського флоту. Що ж до Криму, то на півострові повністю відсутні ознаки конфліктного регіону з військової точки зору. А спори, що періодично виникають навколо територіальної приналежності автономії, підігріваються неохайними політиками і необачними виступами преси...».
Головна ідея цього матеріалу полягає не в «пошуку відьом», а в іншому. Адже в арсеналі засобів попередження і припинення військових погроз є для цього багато відповідних «інструментів». І нам видається, що публікація цього матеріалу має стати маленьким камінчиком у фундаменті того, що називається превентивними заходами в забезпеченні національної безпеки країни. Бо попереджений – означає вже майже озброєний. А ті, у кого в голові все ж таки виникнуть подібні абсурдні плани, також мають знати, що їхні задуми не є таємними для тих, проти кого вони спрямовані. Також дуже хочеться сподіватися, що наші «силовики» в запропонованому матеріалі нічого принципово нового для себе не відкрили .
