Щоденник євроатлантиста. Час визначатись
В інтерв’ю журналу «The Independent» він грізно попередив, що Росія може перейти до дій, якщо Київ далі просуватиметься до НАТО. У принципі, нічого нового: щось подібне вже свого часу говорив його безпосередній шеф Сергій Лавров, але після російсько-грузинського конфлікту такі погрози про перехід до дій набувають зовсім іншого забарвлення. Як і заяви пана Федотова про те, що хоч РФ і не може блокувати розширення Північно-Атлантичного альянсу (добре, що хоч це нарешті в Москві зрозуміли), але може вдатись до заходів з метою захисту власної безпеки. Що це за заходи – теж не вказано: все, як завжди, розмито й інтригуюче.
Зрозуміло, що «заінтригувати» такими заявами російський посадовець прагне відразу дві аудиторії: українську і західну. Останню для того, щоб навіть не думали робити якісь кроки назустріч Києву в питанні ПДЧ у грудні (що й так малоймовірно, але перестрахуватись зайвий раз, очевидно, в Москві вважають не зайвим). Українську аудиторію для того, аби курс на НАТО був скасований як такий. Окремо наголошую: йдеться вже не про згортання Києвом форсованих дій зі вступу до НАТО, про які раніше попереджала російська Держдума і російський МЗС, а саме про відміну євроатлантичного курсу України як такого.
У Росії, швидше за все розуміють, що при нинішньому Президентові України відмінити інтеграцію в НАТО буде нереально – і Віктор Ющенко у своїх міжнародних інтерв’ю так чи інакше це підкреслює. А от добитись того, щоб питання ПДЧ не було позитивно вирішене до наступних президентських виборів, а там, дай Боже, президентом стане політик (політеса), для яких, що НАТО, що Рінато однаково - цілком можливо. Отож, головне для Росії - не допустити, щоб натівська хвіртка привідкрилась для України в наступні півроку. А там не тільки президентська кампанія в Києві гратиме Москві на руку, а й «канцлерська» в Німеччині: наступної осені там вибори, а зійтись у вирішальному поєдинку доведеться якраз Ангелі Меркель і міністру закордонних справ Франку-Вальтеру Штайнмаєру. Є великі сумніви з приводу того, що хтось із них ризикне перед таким серйозним двобоєм піти на неоднозначні з точки зору нинішньої німецької еліти кроки, як «добро» на ПДЧ для України, що з їхньої точки зору рівнозначно гучному ляпасу Росії.
Отож, час в України на вирішення євроатлантичних питань як ніколи обмежений. Один поважний представник Альянсу розповів автору цих рядків, що для того, аби питання ПДЧ було вирішене взимку (саме взимку, а не в грудні, бо можуть бути різні варіанти запрошення до такого кроку, не лише засідання міністрів закордонних справ) або навесні, має бути терміново припинений внутрішньополітичний хаос і продемонстровані зусилля з інформаційної кампанії по НАТО.
Фактично йдеться про черговий тест для Президента України – він має вибрати, що для нього на даному етапі цінніше: використати шанс й просунутись на шляху до НАТО (бо після наступних президентських виборів такого шансу може й не бути), чи продовжити публічний поєдинок з прем’єркою не на життя, а на смерть, якщо навіть вона сто разів неправа чи в чомусь дійсно страшно винна. Пишу про тест саме для Президента, бо, здається, крім нього та міністра Огризка, євроатлантична інтеграція так і не стала принциповою справою для жодного іншого високопосадовця (хіба що вони так вдало маскують свої зовнішньополітичні вподобання)...
Наразі йдеться про те, що нас у черговий раз змушують визначитись: йдемо ми до НАТО, незалежно від того, хто далі буде при владі, чи ні. Якщо «так», потрібно зробити все можливе і неможливе, аби винести євроатлантичну дискусію за лапки поточних політичних баталій і майбутньої президентської кампанії. Бо ж ми знаємо, чим закінчилась антинатівська істерія перед президентськими виборами 2004 року в контексті підтримки членства в НАТО з боку населення…
Так само потрібно нарешті зрозуміти: єдиний шлях обеззброїти Росію – це показати, що більшість (нехай навіть незначна) українців підтримує ідею членства в НАТО. І тоді всі розмови про будь-які зумисні втягування в Північно-Атлантичний альянс, які звучать з берегів Москви-ріки ледве не щоденно, втратять сенс. Кремлю доведеться з цим змиритись так само, як він змирився з обранням Віктора Ющенка Президентом.
