Справжнє XXI століття
Випадково перед тим зайшов на якийсь Інтернет-сайт з новинами, і читаю про Нью-Йорк банер російською мовою: «Щойно літак протаранив торговий центр». Ми відразу ввімкнули телевізор і за всіма наступними подіями спостерігали в прямому ефірі, не розуміючи взагалі, в якій реальності перебуваємо. Потім раптом другий літак. При цьому за вікном робітник-мексиканець косив газон. Усі сусіди вибігли на вулицю з криками, щоб той припинив, бо почалася Третя світова війна. А мексиканець відповідав, що йому за роботу заплачено гроші, і продовжував зі страшним шумом косити газон.
За годину після трагедії почали телефонувати якісь друзі і розповідати, як вони бігли по мосту, рятуючись від задушливої хмари. Того дня у нас гостювала модна нью-йоркська дизайнерка Lika Volkov. Увечері ми з нею вийшли в тайський ресторан на березі затоки. Світило яскраве сонце. І раптом ми побачили, як з Манхеттена рухається та сама величезна чорна хмара. Раптом з цієї хмари почав падати срібний від сонячного світла дощ. Це вибухом підняло купи всілякої документації з Всесвітнього торгового центру, і тепер усі ці ділові папери падали за п’ятдесят сантиметрів, за метр від мене. Це було, як у фільмі жахів. Lika сказала: «Настало Двадцять Перше».
Це, як в Ахматової в «Поэме без героя» про переддень Першої світової:
А по набережной легендарной
Приближался не календарный –
Настоящий Двадцатый Век.
Справжнє XXI століття почалося 11 вересня 2001 року. Потім на кожному будинку з’явилися американські прапори, лозунги: «Разом витримаємо», почалась якась патріотична ейфорія. Стало ясно, що інше тисячоліття справді настало. Якщо ХХ століття було століттям протистояння ідеологій, то XXI стало століттям протистояння цивілізацій.
А через сім років аналогічний шок у мене викликало входження російських танків до Грузії. Якщо в 2001-му Америка була розчулена тим, що Путін запропонував створити єдиний фронт боротьби проти тероризму, то сьогодні, коли разом з якимись російськими православними ієрархами виступає головний муфтій Росії і каже, що перемога росіян в Грузії – це початок всесвітнього православно-ісламського джихада проти Царства Сатани (мається на увазі Америка). Мені здається – світ з’їхав з глузду. І того ж дня Путін заявив, що Росія не залишиться в міжнародній ізоляції, тому що ні на Європі, ні на США світ не закінчується. Це схоже на маячню.
Сім років тому цей світ був адекватнішим. На події 11 вересня він відреагував із жахом. Тоді, у 2001 році, це була кінематографічна подія – обвалився Символ, терористи відтворили голлівудський фільм. Якщо 11 вересня позначило розкол цивілізаційний, то зараз, після грузинських подій, мені стає страшно через те, що по той бік барикад стала Росія. І це лякає навіть більше, ніж 11 вересня. Боюся, що те, як Двадцять Перше відзначилося зараз, – це серйозний додатковий штрих до обтяжування цієї «радісної» картинки. Тим паче, що ми, Україна, десь поруч.
...Недавно в Одесу приїжджала моя дуже близька подруга, один з найповажніших кураторів та істориків мистецтва Москви. Приїхала, і в першу ж хвилину сказала: «Російський народ збожеволів. Наводить жах не тільки те, що робить Росія, страшно те, як народ це підтримує. Це називається реваншизм». Коли ми зустрілися наступного дня, вона сказала: «Я провела соціологічне опитування серед одеських таксистів. Запитувала, чи готові ви зі зброєю в руках захищати свою країну, якщо Росія на вас нападе?». Найпоширенішою відповіддю була: «Та пішла вона...». Дві людини сказали, що вони б пішли в російську армію, а один азербайджанець сказав, що «Україна – це взагалі колгосп».
Це ще неприємніше, ніж психоз, що поглинув сьогодні Росію.
