Візит розради
Однак після грузинських подій цей візит був швидше схожий на прощання адміністрації Буша із власними помилками. Виправляти їх буде вже новий президент.
Що очікувало Діка Чейні під час поїздки? Азербайджан, який і без того маневрував між Росією та Америкою, зараз замислився над зміною енергетичних маршрутів. Грузія, керівництво якої своїм рішенням задіяти силу в Південній Осетії поставило американську адміністрацію в непросту ситуацію у взаєминах не тільки з Росією, але й з Європейським Союзом. Україна, що знаходиться у черговій тяжкій політичній кризі. Звичайно, пан Чейні може посміхатися, обіцяти підтримку, виголошувати важливі промови й посилати сигнали. Але кому?
Узагалі ми спостерігаємо швидше перерву у великій політиці, ніж реальні консультації та розробляння стратегії. В американців залишилося не так вже й багато часу до президентських виборів, щоб вони могли виглядати справжніми гарантами ситуації. Ну й окрім браку часу – безліч проблем: Ірак, Афганістан, Іран... Тож пострадянський простір з його Осєтіями – десь на периферії американської уваги. Нехай вже МакКейн...Чи все ж таки Обама?
Країни ГУАМу – блоку, з яким американці намагалися вибудувати власну стратегію взаємодії – також похвалитися стабільністю не можуть. Окрім маневрів Азербайджану, є маневри Молдови. Президент цієї країни Володимир Воронін намагається вирішити проблему територіальної реінтеграції за російською підтримкою – і від співпраці з партнерами усунувся. Грузинському президенту доведеться докласти неабияких зусиль, щоб утримати владу. І навіть якщо він залишиться при посаді, його політичні можливості будуть очевидно обмежені. А от наступний президент Грузії буде вже набагато обережнішим, ніж його емоційний і недалекоглядний попередник. А якщо замислиться серйозно над відновленням територіальної цілосності країни – то й узагалі може перетворитися на російського союзника. Адже саме така метаморфоза відбувається сьогодні з молдавським президентом.
В Україні – схожа із грузинською ситуація. Вашингтон може спертися тільки на Віктора Ющенка. Юлія Тимошенко не приховує, що бажала б орієнтуватися на політичні парадигми Європейського Союзу, про політичні орієнтири Віктора Януковича ми й нагадувати не будемо – пану Чейні це все одно не цікаво. Між тим головний американський союзник у Києві стрімко втрачає популярність і повноваження. А реальної альтернативи йому – з американської точки зору – немає. Як немає її і пану Саакашвілі.
Це головна проблема американської адміністрації – як, до речі й головна проблема Кремля. У Білому домі та Кремлі просто не вміють стратегічно замислюватись про майбутніх співрозмовників. Ну де той проросійський політик, за якого б проголосували б грузини? Не існує його, як й іншого проамериканського політика – принаймні поки що. Де проросійський політик, який може впевнено перемогти на українських виборах? І де такий, як Ющенко?
Усе це переконує, що в недалекому майбутньому Вашингтону та Москві доведеться мати справу зовсім з іншими політиками на пострадянському просторі – політиками, що не будуть їх сліпо підтримувати чи намагатися використати за допомогою приємних гасел, а насамперед обстоюватимуть власні інтереси. І хочеться сподіватися, що не тільки свої, але й національні.
З цієї точки зору приїзд американського віце-президента – важлива подія з нашого минулого. З минулого, сповненого райдужних надій – як наших, так й американських. Тепер нам, як і пану Чейні, доведеться констатувати, що чудес все ж таки не буває і попереду складна робота нових адміністрацій – американської та української.
