Неважливо, чи піде це на користь місту і його жителям – важливо, що мерові так хочеться. А він, маючи практично необмежену владу над містом і не будучи нікому підконтрольним, окрім як майже віртуальній - з точки зору реальних повноважень - територіальній громаді (спасибі Закону «Про столицю України – місто-герой Києві» і окреме спасибі Конституційному Суду!), може дозволити собі все. Та ще і приправити все це винятковою турботою, як любить висловлюватися мер, «про простих киян». Навряд чи Черновецький діє без підтримки вже зовсім не віртуальних структур і окремих осіб у вищій владі країни. А якщо можна дозволити – чом би і не скористатися таким історичним шансом?
Узяти хоча б той же переділ Києва. Ідея сама по собі не нова. Київ і до Черновецького кроїли із завидною регулярністю. Один з авторів довідника «Вулиці Києва» (1995 рік), відомий києвознавець Лідія Пономаренко, розповідала, подарувавши авторові свого часу екземпляр цього, тепер уже раритетного видання, що в книгу про вулиці і місцевості Києва гріх було не внести і відомості про те, як змінювалося місто з точки зору його адміністративно-територіального розподілу.
У цих змінах – історія. Адже поява нових районів на карті Києва, як правило, була викликана тим, що місто росло і розширювалося. А зміна назв була пов'язана, в першу чергу, з прагненням партійних босів СРСР когось або щось увічнити. Наприклад, В 1946 році в Києві були і Жовтневий (на честь Жовтневої революції 1917 року), і Кагановичський, і Ленінський, і Молотовський, і Сталінський райони. У назвах останніх чотирьох (на той час українська столиця ділилася на 9 районів) відбилися або географічні, або професійні» особливості місцевостей – Дарницький, Залізничний (район залізниці, її інфраструктури і житлового масиву), Печерський, Подільський.
З 1969-го по 1975 р. з'явилися три нові райони на карті Києва, околичних – Дніпровський, Ленінградський і Мінський, а в 1990-му – Ватутінський і Харківський, оскільки з початку 60-х місто дуже інтенсивно будувалося: Борщагівка, Лісовий масив, Водопарк, Оболонь, Березняки, Троєщина, Харківський масив…
До початку переділу Києва по-омельченковськи (2001 рік) місто мало 14 районів. Перед виборами 2002 року Київ вже був поділений тільки на 10 районів – мотивація, до речі, цієї операції була така ж розпливчата, як і нині у Черновецького, хоча всі навколо нашіптували про те, що мер зміцнює свої позиції, позбуваючись неугодних йому глав районів. Проте народу офіційно пояснювали, що політика тут не присутня – лише економічна доцільність: мовляв, переполовинивши спальні, дотаційні райони, приєднавши їх до фінансово міцних, місто майже вирішить проблему «рівноправності жителів».
Проте на цьому мер Омельченко не заспокоївся. І перед наступними виборами (2006 року) знову підняв на щит тему укрупнення районів – з 10 передбачалося залишити тільки сім. Причому, як пояснював в одному зі своїх інтерв'ю «Главреду» сам ініціатор ідеї про сім районів, він керувався виключно благими намірами: укрупнені райони з потужним економічним потенціалом матимуть фінансову незалежність, а також повну самостійність як суб'єкти адміністративно-територіального устрою Києва. Тобто за аналогією, наприклад, з устроєм влади в канадському Торонто, районні мерії разом з міською створять асоціацію мерій української столиці. Чи хороша була сама ідея? Можливо. Проте, очевидно, Омельченко не зміг її донести її справжньої суті і до депутатів, і до громадських організацій, і до жителів Києва – ідея перекроювання районів була тоді, в 2005-му, зустрінута буквально в штики, мера звинуватили в прагненні перед виборами розставити довкола відданий йому адмінресурс і т.д і т. ін. Загалом врешті-решт сам же Омельченко від втілення своєї ідеї відмовився. Про що потім, коли вже став екс-мером, жалкував: мовляв, було б в Києві 7 самодостатніх районів, не третирувала б так районних глав нова команда Черновецького.
А що ж хоче Черновецький? А він, як сам заявляє, одержимий тільки одним бажанням – позбутися «необов'язкових і шахраюватих» чиновників, які керують нині в кількох столичних районах.
«Я вважаю, що така кількість районів сама по собі шкідлива для населення, для підприємців, оскільки чим більше чиновників, тим більше вони беруть хабарів, тим більше вони створюють проблем для простих людей. І я не думаю, що це викликає якісь сумніви… В основному люди, які прийшли сьогодні до влади в районах, за винятком кількох, спілкуються з населенням політичними гаслами, вони необов'язкові і шахраюваті», - ось така філософія мера в «районному питанні».
Аргументи мера не витримують ніякої критики. Та й навряд чи можна взагалі називати серйозною підставою для перекроювання міста те, що, мовляв, жителі незадоволені діями такої-то і такої-то районної влади – про що мерові відомо з дзвінків в створену ним при КМДА службу 0-51, або Call-центр. У будь-якої нормальної людини одразу виникає нормальна реакція: навіщо ж одразу райони ліквідовувати – владу тамтешню треба змінити і все. Адже якщо слідувати мерській логіці, то так і Київ варто було б як адміністративно-територіальну одиницю ліквідувати і просто приєднати його до Київської області. До діяльності губернатора Віри Ульянченко, здається, і в політиків, і в народу трохи менше претензій, чим до столичного мера! До слова, повторимо, над якими ж районами нависнула небезпека зникнення. З 1 січня 2009 року не буде Голосіївського, Дніпровського, Подільського, Святошинського і Шевченківського районів, зате залишаться Деснянський, Дарницький, Оболонський, Печерський і Солом’янський – принаймні той проект рішення, який, можливо, мер вже запропонує на розгляд найближчої сесії, свідчить саме про це. До речі, Черновецький вже встиг заявити, що його не цікавить вердикт профільної комісії Київради, яка на своєму засіданні не підтримала мерського перекроювання...
А вже про те, які страшні проблеми створить сотням тисяч киян ця мерська перебудова, і говорити не доводиться! Одне поки що радує: мер мало не присягнувся публічно, що без урахування думки киян він рішення про укрупнення районів приймати не буде. І заявив, що, мовляв, незабаром проведе із цього приводу громадські слухання. Щоправда, знаємо ми ці громадські слухання в прямому ефірі ТРК «Київ» з колонного залу мерії.
Цікаво, що принцип укрупнення, за який ратує київський мер, не характерний для цивілізованих країн. Про це, зокрема, нагадує міському голові керівник «Інституту міста» Олександр Сергієнко: «У світі всі муніципальні послуги максимально наближені до населення. У Парижі – 20 районів на 2,1 млн жителів, в Лондоні – 33 на 7 млн, в Москві – 123 райони на 8,8 млн населення».
Більшість же опонентів Черновецького з цього питання теж встигли публічно висловити своє «фе» ідеї мера. І лідер фракції БЮТ в Київраді Олександр Зінченко, і фракція Віталія Кличка у повному складі, і представники київської організації Партії регіонів, і лідер столичних «литвинівців», глава підготовленого до ліквідації Шевченківського району Віктор Пилипишин, всі сходяться в одному: це поквапливе і серйозно не обґрунтоване перекроювання нічого, окрім хаосу, в життя столиці не привнесе. І головне – ще більше віддалить населення від влади. А той факт, що перебудова затіяна перед черговими виборами (в першу чергу президентськими), наштовхує опонентів на думку, що мер просто хоче зосередити максимум влади в своїх руках, і саме це – справжня мета нового переділу!
От якраз позиція «Все – мені в руки!» дуже характерна для Черновецького. Взагалі, якщо зі всього розмаїття діяльності Черновецького-мера виокремити головну лінію, то це, поза сумнівом, буде централізація. Або, простіше і доступніше для розуміння, - прагнення зосередити в одних руках (мера і надійних людей його команди) всю повноту влади, фінансів, ресурсів. Пригадаємо, що саме при Черновецькому в місті почалися процеси централізації – у районів поступово відбиралися повноваження (і гроші!) у сфері освіти, медицини, капітального будівництва. Тепер розпочався повномасштабний наступ на майно: рішення минулої сесії по Подільському району – перша ластівка.
Загалом, варто було б уважніше поставитися до фрази Чернівецького, сказаній вчора на його брифінгу, – мовляв, якщо кияни захочуть, то в Києві залишиться тільки один район. А кияни, як всі вже переконалися за два з половиною року володарювання нової команди, чомусь завжди хочуть того ж, що і мер…
