Уже за рік контури цієї, без перебільшення, історичної вулиці зміняться. А за п'ять років Хрещатик стане абсолютно іншим. Оновлена містобудівна рада повернулася до розгляду проектів щодо докорінної реконструкції центральної вулиці Києва і фактично дала на неї добро.

Перший епізод перебудови торкнеться кварталу між вулицею Богдана Хмельницького і бульваром Тараса Шевченка. До речі, ця ділянка як місце застосування містобудівних талантів – давня мрія київських архітекторів і будівельників. Так би мовити, теоретичне освоєння кварталу почалося ще в 80-х роках минулого століття. Упродовж двадцяти п'яти років не один олівець було списано на варіанти комплексної реконструкції Хрещатика в межах будинків №№40-52.

Взагалі, 80-ті ознаменувалися боротьбою «реконструкторів» з «консерваторами». Комплексна реконструкція багатьом не подобалася з міркувань збереження пам'ятників історії та архітектури. Проте багато проектів передбачали забудову зі збереженням фасадів. Так само вирішував свої проблеми голландський Амстердам: підчищені та підфарбовані автентичні фасади будівель приховують нові конструктивні рішення внутрішньобудинкового простору. А в центрі Києва познайомитися з наочним прикладом такого будівництва можна на вулиці Верхній Вал або, наприклад, на вулиці Володимирській біля дзеркального новобуду готелю «Хайятт».

Проте в першій половині 90-х років комплексної забудови і бути не могло - криза в країні! А потім, коли з'явився капітал і капіталісти, ділянки усередині кварталу були розкуплені різними власниками, і всі комплексні проекти пішли… нанівець.

Тим часом у другій половині 2000-х проблема реконструкції стала як ніколи гостро – багато з існуючих будинків у кварталі давно потребували ремонту, а внутрішнє планування будівель морально застаріло. Водночас архітектори по-різному оцінюють ситуацію, що склалася.

Дехто з них переконаний: хай там як, а Хрещатик потрібно реконструювати не гаючи часу, нехай навіть і окремими фрагментами, нехай навіть не комплексно. Інші схильні давати песимістичні оцінки і прогнози, називати ситуацію містобудівним хаосом тощо.

Микола Дьомін, головний архітектор проекту реконструкції будівлі на розі Богдана Хмельницького і Хрещатика (там містився Центральний гастроном) у цілому задоволений остаточним рішенням реконструкторського завдання.

«Зараз реконструкція перебуває у стадії проекту. Розгляд його на містобудівній раді пройшов нормально, проте були висловлені деякі істотні зауваження. Зокрема, це стосується фасаду будівлі - він має бути збережений, тому що будівля – цінний, один із небагатьох пам'ятників архітектури кінця ХIX століття. Над старим фасадом піднесеться новий, такий, що прикрашає додаткові поверхи. Ніякого дисонансу не буде. Всі нові елементи буде виконано аналогічно існуючому фасаду пам'ятника. Добудовувати будівлю у висоту ми будемо до розмірів Центрального універмагу, що розташований навпроти», - розповів архітектор.

Більш того, він вважає, що взагалі вдасться гармонійно вписати нову будівлю в ансамбль: «Якщо бути точним – це буде навіть не будівля, а ансамбль, який включить і будинок, де кінотеатр «Дружба», і ще декілька будівель, які після реконструкції займуть просторовий об'єм, приблизно рівний об'єму універмагу».

Непусте питання – поверховість. «Містобудівна рада задала верхній карниз реконструкції, вище за який будувати не потрібно. Це – 10 поверхів. При цьому всі члени ради погодилися з тим, що будівлі довоєнного періоду на цій ділянці повинні бути збережені і відреставровані – мова йде про фасади будівель, як, власне, пам'ятники архітектури. Усередині ж потрібно провести перепланування, санацію дворів, щоб усе відповідало сучасним нормам і стандартам. Що ж до нинішнього внутрішнього простору тих будівель, то він у технічно незадовільному стані, тому носійні конструкції оновлюватимуться або мінятимуться», - говорить архітектор.

Дьомін переконував нас, що, мовляв, не варто побоюватися терміну «реконструкція», оскільки архітектори, не зберігаючи, можливо, споруду як пам'ятник історії або архітектури, все ж таки залишають його як пам'ятник містобудування, що дасть можливість нащадкам мати наочне уявлення про те, який вигляд мало місто в певний період часу.

Проте деякі відомі київські архітектори не погоджуються з таким оптимізмом. Янош Віг, наприклад, вважає, що реконструкція кварталу проводиться хаотично і відображає плачевний стан столичного містобудування.

Крім того, архітектор дивується, що його колега говорить про 10-поверхівки: «Якщо врахувати, що в будинках центру Києва висота поверху з перегородкою – мінімум три метри, то будівля матиме 36 метрів. Проте неозброєним оком видно, що висота триповерхового фасаду існуючої будови вже близько 15 метрів. Якщо передбачити три метри висоти для подальших поверхів – висота будівлі досягатиме 40 метрів. Це в цілому вище ЦУМа! Я чув, що на розі Богдана Хмельницького і Хрещатика Присяжнюк (Василь Присяжнюк – головний архітектор Києва. – Ред.) особисто погоджував 12-поверхову будівлю, яку розробила майстерня Дьоміна».

Цікаво, що ТАМ «М.Дьомін» поки що не представляє публічно фотографію проекту – нібито тому, що проектування ще не завершено остаточно. Може, потім на нас чекає сюрприз?!

«Реконструкція Хрещатика – це тема, яка тягнеться ще з 80-х років. Було кілька вдалих комплексних проектів. Проекти, в розробці яких я брав участь, були лауреатами багатьох конкурсів. Проте зараз, що стосується реконструкції Хрещатика, здається, втрачений всякий здоровий глузд! А тоді, коли ми цим займалися, мова йшла про реконструкцію всього кварталу. Ми називали його «Хрещатик 40-52». Була передбачена реконструкція внутрішнього простору, старих будівель, нове будівництво. Це був вдалий проект комплексного підходу до вирішення одного з основних архітектурних завдань, які є в місті. Але оскільки зараз мова йде про фрагментарне вибіркове будівництво, то весь цей цілісний проект виявляється незатребуваним. А ситуація з Хрещатиком відображає загальний стан містобудування в Києві – «втрачено голову, то що вже про волосся плакати?» - нарікає Янош Віг.

До речі, розповідаючи про свій проект, Микола Дьомін повідомив, що будівля, в якій раніше містилися готель і Центральний гастроном, після завершення реконструкції матиме торгово-розважальний профіль – магазини, кафе, бутики, салони та офіси.

Одним з ідейних натхненників реконструкції та перепрофілювання головної вулиці країни був колишній головний художник Києва, архітектор, автор концепції розвитку ділового центру Георгій Куровський. Ще в самому початку нового тисячоліття він публічно звернув увагу на те, що історичне та географічне призначення Хрещатика – бути культурно-торговим центром.

Зокрема, він звертає увагу на те, що левова частка споруд на Хрещатику має адміністративний профіль, в той час як вони мають величезну інвестиційну привабливість - за рахунок розташування в історичному і культурному центрі міста. А розділення адміністративних і торгово-розважальних структур істотно розвантажило б транспортні потоки в центрі. Адміністративний і частково діловий центр Куровський, про що «Главред» детально розповідав ще в середині 2006 року, запропонував перенести на Рибальський півострів (київську мерію) і на Теличку (Кабмін, адміністрацію Президента). Ці проекти, до речі, схвалені і перебувають у стадії доопрацювання.

На думку Куровського, чиновники заважають самі собі та іншим вільно переміщатися Києвом, оскільки завантажують транспортну структуру у напрямку до центру міста, хоча в розвинених мегаполісах ця проблема вирішується перенесенням адміністративної і ділової активності в окремий район поза історичним центром. Як приклад він наводить Москву і Париж. Джерела також стверджують, що відселення Хрещатика і довколишніх адміністративних вулиць благословляє і Президент України Віктор Ющенко.

В той же час, хоча, за прогнозах автора, концепція буде остаточно реалізована вже за десятиліття, кількість бутиків і магазинів на Хрещатику зростає, а чиновники нікуди виселятися поки що не збираються.

А на іншій стороні Хрещатика, біля Європейської площі, той же архітектор Дьомін, що ратує за збереження містобудівної «картинки» в центрі, ратував за споруду хмарочоса, який, мабуть, відповідає навколишній забудові.

За адресою Хрещатик, 5, на місці зруйнованого будинку планується побудувати 130-метрового монстра в 40 поверхів. Кажучи про цей проект, Дьомін, ніби суперечив сам собі: «Безглуздо повторювати те, що вже існує. Будівля повинна бути сучасною, але в той же час органічно поєднуватися з сусідніми будовами. І сьогодні сучасні красиві висотні будівлі непогано поєднуються з історичним середовищем».

Варто зауважити, що в більшості європейських столиць існують величезні скляні хмарочоси - так само як і старовинні ансамблі монументальних будівель, поверховість яких не змінювалася століттями і не зміниться, попри перепланування внутрішніх просторів. Проте, що відрізняє тисячолітній Рим або розкішну Прагу від Нью-Йорка або Москви? Так – збереження існуючих ансамблів будов: нехай то Пьяцца Навона з невеликими чотири- і п'ятиповерхівками або празьким центром, що складається зі схожих одна на одну будівель з червоними дахами. А в Москві або Нью-Йорку все нове будується, як мовиться, на кістках і під боком у старого. У результаті міста не мають, за дрібними виключеннями, цілісних історичних ансамблів. Скляні хмарочоси Нью-Йорка затінюють свого прабатька, перетворюючи місто на грандіозне, але без певного цілісного образу, видовище. І в Москві розкидані то тут то там, серед старшої архітектури, «скельця» бентежать око досвідченого обивателя.

Чому ж вожді, включно зі Сталіним, за всіх своїх амбіцій уберегли триповерхівки історичного кварталу? І чому нинішня «семибоярщина» дозволяє собі вільно трактувати поняття «Історична і культурна пам'ятка»? А як би не хотілося, щоб естетичний смак і повага до старовини забувалися в раціоналізмі «перепрофілювання» головної вулиці країни «під сучасність»…