Наївні ті депутати – з усієї сили вдають, що вони винятково представники інтересів міської громади, і жодним чином не інтересів тих політичних сил, під гаслами і за фінансової підтримки яких вони провели вибори і чиї лідери не позбавлені амбіцій обійняти на початку 2010 року найпривабливіше крісло на Банковій, 11.

І коли у Київраді «по-чесному» ділять, продають і передають в оренду столичну землю чи також «по-чесному» віддають на розпродаж, без перебільшення, стратегічні комунальні підприємства, чи так само «по-чесному» об’єднуються заради дружного голосування з якихось питань на сесіях, то перші запитання, які мимоволі зринають з уст, – хто за цим стоїть і кому це вигідно? Класична формула людського співжиття – політика є сконцентрованою економікою – у нас набула просто-таки сюрреалістичного змісту: сконцентрована політика визначає все, зокрема й те, якою бути економіці. Навіть у масштабі одного міста, нехай і столичного!

Саме таким політичним сюрреалізмом, чи то пак – зневагою до будь-якої логіки нормальної людини, здорового глузду, реальності, і позначиться, на наше переконання, новий сезон у житті столичної еліти. Сезон несправджених надій виборців, натомість – вдалого полювання їхніх «слуг».

Близькість президентських виборів, ймовірність суттєвих змін у тісній шерензі політичної когорти, а отже – прагнення будь-що якщо й не залишитися в тому милому серцю, душі й власному гаманцеві строю, то хоча б не вилетіти з нього далеко й назавжди, та ще й з тонким гаманцем, диктує свої небуденні правила поведінки і політичному авангарду, і політичному ар’єргарду, ба – навіть їхнім тилам!

Принаймні п’ять речей вже після першого по літі великого зібрання у Київраді простежуються в діяльності людей, які визначають долю Києва і його мешканців.

Перша. Мер Києва Леонід Черновецький почувається як ніколи сильним та захищеним – особливо з однією з найвищих нагород держави на грудях, орденом Ярослава Мудрого V ступеня, яку йому напередодні Дня Незалежності України вручив Президент Віктор Ющенко. Довкола нього і його сили гуртуються практично всі, хто має інтерес в місті Києві. Не важливо, який інтерес – політичний, майновий, електоральний, кар’єрний. Голосування на першій після літніх канікул сесії Київради – тому незаперечний доказ. 90 голосів «за» у питаннях, які ще за минулого скликання Київради викликали б принаймні блокування трибуни опозицією на чолі з БЮТ – це про щось та говорить. 4 га, або 42 ділянки земель Центрального ботанічного саду імені Гришка(!) та в чиїсь руки – чи це не привід негайно заблокувати трибуну, негайно вийти до преси з «нотою протесту», негайно подати документи прокурору? Але де це – цього нема, є слабенький голос тільки від фракції Віталія Кличка, який інші політичні сили «чомусь» не чують...

Друга. Поділ майна та земель столичної громади увійшов в остаточну стрімку фазу – практично за рік діючій міській владі треба встигнути все віддати в надійні й нечужі руки. Ще до 16 годин 28 серпня, тобто часу ухвалення так званих змін до рішення Київради від 08.02.07. №62/723 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки», місто мало вплив на формування політики керівництвом таких стратегічно важливих для життя киян підприємств, як «Київводоканал», «Київгаз», «Хліб Києва», «Київспецтранс», «Київпастранс», «Київавтодор». Тепер вже не матиме – ну, не буквально аж з 16.00 28 серпня 2008 року, але саме вказаний час став точкою відліку остаточної і, мабуть, безповоротної втрати цих підприємств, бо промерська більшість своїм рішенням дозволила їхню приватизацію. Не сумнівайтеся, що аргументація була «як треба» – все робиться виключно з думкою про добробут киян, мовляв, прийде такий чудовий-пречудовий інвестор, вкладе такі великі-превеликі гроші, місто заробить сотні мільйонів, а то й мільярдів гривень, а кияни скоро матимуть у квартирах таку кришталево чисту холодну і таку гарячу-гарячу воду, що вгамує невдоволення найвибагливішого споживача. До того, зважте, все це – за тарифами, які ну дуже сподобаються киянам!

Третя. Розклад сил – з мером і проти мера – практично завершився. Щонайменше 98 депутатів (усього в Київраді, нагадаємо, їх 120) з мером – це досить несподівана, виходячи з виборчих гасел деяких політичних сил, які пройшли в міськраду, цифра. Мер задоволений – його задоволення в кулуарах першої нової сесії передав пресі секретар Київради Олесь Довгий, назвавши цю цифру. На публіку ця метаморфоза пояснюється банально просто – БЮТ на чолі з поміркованим і обізнаним у політичних пасьянсах Олександром Зінченком змінив тактику. Ідеологія цих змін така – в жорсткій опозиції ми нічого не досягнемо, не донесемо інтереси тих киян, які віддали за нас свої голоси на виборах, до влади, тому протистояння за умов, коли у нас немає шансів створити в Київраді більшість, – хибний шлях. Можливо, в цьому щось є раціональне. От тільки – як же тоді принципи?! Якщо голосування разом з традиційно промерськими силами за роздачу «не в чужі руки» заповідних земель і за приватизацію тих підприємств, за які ще минулої каденції та ж фракція БЮТ готова була, перепрошуємо, горло порвати, – це всього-на-всього «зміна тактики», тоді ми маємо повне право говорити про те, що БЮТ, справді, ступила вже на поріг майбутньої президентської кампанії, в якій її лідерка, безперечно, братиме участь. А раз ступила, то мати погані стосунки з мером міста, де потенційний електорат Юлії Тимошенко, судячи з результатів виборів і до Верховної Ради, і до Київради, найчисленніший – як-то кажуть, собі дорожче. Та й до того ж, мирне співіснування з міською владою і мером особисто – хіба це, за наших реалій, не надійна запорука того, що голоси будуть правильно підраховані?!

Четверта. Епатажна ідея мера знову поділити Київ – з 10 районів зробити п’ять – може знайти своє втілення саме в рік перед президентськими виборами. Не вдаватимемося в дискурси стосовно того, що від того поділу буде простим киянам – не до їхніх дріб’язкових інтересів за такої великої політичної гри! Тут ставки інші: по-перше, мати тільки своїх надійних людей в районах в президентську кампанію, та й з п’ятьма легше домовлятися, ніж з десятьма; по-друге, провести показовий урок на тему «Хто не з нами – того взагалі на смітник історії!». То не важливо, що з купіллю вихлюпнуть і дитя, тобто позбавляючись неугодних керівників, на вівтар кладуть соціальний спокій міста, здоров’я, нерви і багато чого іншого сотень тисяч киян, а також сотні мільйонів гривень з міського бюджету, у які виллється цей процес «крою і шиття». Головне, що на ранок після завершення процесу мер і його високі покровителі, без чиєї згоди навряд чи освятилася б мерська ідея аж до того, що 28 серпня проект переділу Києва вже «блукав» кулуарами Київради, прокинулися б з почуттям наполеонівської радості «А Київ-бо наш!». До слова, внести це у порядок денний сесії, щоправда, промерські сили 28 серпня не наважилися, а то б повернулися кияни додому з роботи увечері 28 серпня і – о, диво! – з телевізора почули б, що віднині проживають в іншому районі, і відділ соцзабезу від них тепер за 20 км, і районна міліція аж за 25 км, і до районної лікарні п’ятьма видами транспорту їхати, а до районної влади то й взагалі ні дістатися, ні достоятися..

П’ята. Той факт, що столичні депутати вже так само переймаються новими реаліями, які започаткує осінь, і готуються до того, щоб органічно сприйняти ці нові реалії і, як мовиться, не випасти з потягу, що набирає швидкість, не залишає сумнівів. Бо вони про це вже самі говорять.

Дмитро Андрієвський, де-факто спікер єдиної опозиційної до мера фракції Блоку Віталія Кличка, передрікає тяжкі й невтішні часи для міста Києва у новому сезоні. «Те, що сьогодні відбувається на найвищих щаблях влади, цей конфлікт між гілками влади, між Президентом і прем’єр-міністром – нічого хорошого для Києва не несе. На жаль, ми бачимо, що керівництво держави в особі Президента повністю підтримує політику, що її проводить Леонід Черновецький: нагородження мера до Дня Незалежності високим державним орденом хіба не є підтвердженням схвалення його дій у Києві?! І думаю, невтішні справи, якими „славиться” місто Київ сьогодні, триватимуть, ми маємо пройти ще серйозний шлях – президентські вибори, і тільки після цього можна буде говорити про перспективи міста. Тобто зараз настають такі часи, коли не до розвитку міста. Тому мій прогноз на найближчий рік-півтора песимістичний, оскільки сьогодні тільки посилюються ті негативні процеси, які роблять наше місто некерованим. Місто стрімко втрачає майно, ресурси, але ж місцеве самоврядування саме й тримається на цих „китах”! Якщо у міста цього не буде – чи є перспективи в такого міста, чи є можливості наповнювати в достатній мірі міський бюджет? Ось, приміром, втрачаючи “Київводоканал”, віддаючи його в приватні руки, міська громада втрачає майна на мільярди й мільярди гривень! Та ще, на додачу, втрачає будь-яку можливість впливати на діяльність нових господарів того ж водоканалу чи інших підприємств, які постачають киянам газ, світло, забезпечують транспортом тощо. Чи може бути хепі-енд? Може. Якщо суттєво зміниться позиція центральної влади і особисто Президента стосовно Києва, або якщо зміниться Президент... Принаймні ще рік-два такого господарювання столичної влади, з одного боку, а з іншого, такого ставлення до Києва і – місто стане вкрай небезпечним для життя».

Олексій Омельяненко, лідер фракції Партії регіонів у Київраді, не настільки сповнений песимізму, як його колега, образно кажучи, з іншого боку барикад. «Можу сказати одне – наша фракція докладає всіх зусиль, щоб, на відміну від того хаосу, що маємо в країні, Київ був прикладом стабільності і поліпшення добробуту жителів. Ми зосереджуємося на тих програмах, які спрямовані на захист киян, які людей об’єднують, які додають їм, я б так сказав, соціального оптимізму, а не на чварах, не на тих темах, які провокують дестабілізацію в місті, озлобленість людей. Піклування про пенсіонерів, турбота про малозахищених, наповнення бюджету – ось над чим треба працювати в Київраді, а не політичні стосунки з’ясовувати! Скажімо, ми домагаємося і, сподіваємося, доможемося того, що розробка нашої програми доступного житла для киян вже ось-ось буде завершена і її фінансування буде внесено окремою статтею до міського бюджету-2009. Міська влада повинна саме так діяти, вона не може, не повинна бути політизованою. Ідеальний варіант – змусити владу не бігати з політичними прапорами, а працювати для людей. І я б одним з напрямків нового сезону в Київраді назвав якраз аполітизацію! І слава Богу, мене це особливо радує, що поступово ми звільняємо нашу сесійну залу від політичних баталій і переключаємося на нормальну роботу як господарники. А що стосується наближення президентської кампанії, то я сподіваюся, що коли вже пішов процес аполітизації Київради, в якому, в тому числі, бере участь і БЮТ, то назад повернення не буде. Якщо станеться саме так – це для Києва й киян найбільше добро!»