П’ять хвилин до війни
Та зовнішня загроза, виявляється, діє не на всіх однаково. Демократична частина українського політикуму, наприклад, геть втратила глузд. А заразом – і інстинкт самозбереження.
Більше того: колись старанно замаскована нетерпимість всередині коаліції перейшла у стадію відкритої, хай і холодної, війни. Бо звинувачення у державній зраді прем’єр-міністра з вуст заступника глави Секретаріату – це вам не казки дідуся Панаса. І хай би там що сама Юлія Тимошенко не розказувала про масовані сонячні удари в районі Банкової, але СБУ справу веде. І всім тим жартівникам, кому сьогодні дуже смішно з цієї ситуації, я б порадила зателефонувати якось Павлу Івановичу Лазаренку. Він би розказав, як один нещасний панамський паспорт та сміхотворні, здавалося б, в українських реаліях звинувачення у корупції можуть вщент зруйнувати безхмарні політичні перспективи.
Та навіть якщо Юлію Володимирівну посадять до в’язниці, це не змінить її президентських амбіцій. Недарма ж Роман Безсмертний каже, що «…це (робочі поїздки прем’єрки східними регіонами. – Авт.) уже не підготовка, а повноцінне проведення нею самостійної президентської виборчої кампанії».
Один «стратег» з президентського оточення, щоправда, цілком серйозно розказав, що план під кодовою назвою «державна зрада» полягає не у тому, щоб довести Тимошенко до тюрми. Йдеться лише про те, щоб надати їй статус «підозрюваної», що формально унеможливить її балотування на найвищу державну посаду.
Та всі ці політтехнологічні задумки – жарти у порівнянні з запитаннями, що їх вже не поодиноко ставлять штатні співробітники посольств. Мовляв, а хто стане президентом, якщо Крим перетвориться на Південну Осетію?
Тож всім цим розумникам, що понаїхали сюди здійснювати політичний консалтинг у стилі фільму «Хвіст керує собакою», треба таки нагадати дідуся Кучму: Україна – не Росія. І псевдопатріотичні ігрища тут можуть закінчитися не зростанням рейтингів, а реальною громадянською вій¬ною. І тоді слова того ж таки Леоніда Даниловича, що він їх повторював у кожній промові протягом десяти років про «мир і громадянський спокій», не здадуться такими банальними.
І, до речі, кілька запитань до теоретиків широкої коаліції. Чи можлива вона навіть після заяви Віктора Януковича про підтримку незалежності Абхазії та Південної Осетії? І що робитимуть регіонали, якщо заворушка в Криму почнеться? Скуповуватимуть троянди для зустрічі окупантів чи готуватимуть черговий сепаратистський з’їзд в якому-небудь Сєвєродонецьку?
Усі ці роздуми, втім, не додають балів і Юлії Тимошенко. Яка реально почала президентську кампанію, фундаментом котрої буде соціальний популізм та хитрість на межі з брехнею. Яка ще кілька місяців тому боролась за Київ, а сьогодні закриває очі на махінації власної фракції в Київраді.
Утім, сьогодні і це неважливо. «Помаранчеві» мусять об’єднатися заради України. А потім – хай хоч горлянки перегризуть одне одному, їй-богу!
