Методи здійснення Голодомору в Україні
І він, незважаючи на актуальність цієї теми у суспільстві, залишається невідомим для широкої громадськості. То ж пропонуємо своєрідне узагальнення від д.і.н., професора, завідувача відділу Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України – Юрія Шаповала.
Для української та світової спільноти поволі стають доступними документи, що відбивають діяльність найвищого керівництва СРСР у 1932-1933 роках, поведінку регіональних лідерів, зокрема партійно-державної номенклатури УСРР. Вони також дозволяють зрозуміти, як саме, за допомогою яких механізмів сталінський режим видобував хліб, мотивуючи це потребами модернізації, Молох якої поглинув життя мільйонів людей. Ці документи дозволяють чіткіше зрозуміти доктринальні і ситуативні мотиви, якими керувався комуністичний істеблішмент.
Архівні документи дозволяють тепер також більш системно, без спрощення і однобічності, уявити, якими саме методами завдавався «рішучий удар» по українському селу.
Натуральні штрафи. Вони вводились постановою ЦК КП(б)У від 18 листопада «Про заходи по посиленню хлібозаготівель». Зокрема, щодо одноосібників, які не виконують план хлібоздавання, дозволялось застосовувати натуральні штрафи по м’ясозаготовівлям у розмірі 15-місячної норми і річної норми картоплі. І при тому треба було здавати хліб.
20 листопада Раднарком УСРР ухвалив рішення про запровадження натуральних штрафів до колгоспів, що «допустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи порядком додаткового завдання з м’ясозаготівель розміром 15-місячної норми здавання даним колгоспом м’яса як усупільненої худоби, так і худоби колгоспників». Себто запроваджувався принцип не лише одноосібної, а й колективної відповідальності.
Заборона торгівлі харчами. 1 грудня 1932 року Раднарком УСРР заборонив торгувати картоплею у районах, які злісно не виконують зобов’язань по контрактації і перевірці наявних фондів картоплі у колгоспах. До списку потрапили 12 районів Чернігівщини, по чотири райони Київської і Харківської областей. 3 грудня у ряді районів України заборонено торгівлю м’ясом і тваринами. З 6 грудня за постановою ЦК КП(б)У і Раднаркому УСРР ці села почали заноситись на так звані «чорні дошки».
Припинення поставки промислових товарів. Ще 30 жовтня 1932 року Молотов у телеграмі Сталіну писав: «Використовуємо промтовари як засіб заохочення, а позбавлення частини промтоварів – як репресію стосовно колгоспів, а особливо одноосібників». І тут, як засвідчують джерела, для сталінського прем’єра дрібниць не було. Наприклад, 20 листопада 1932 року Молотов телеграфує Косіору з Генічеська: «До цього часу в районах діє розпорядження про продаж всюди сірників, солі і керосину. Є про це телеграма Бляхера від 9 листопада. Слід терміново це відмінити і простежити виконання».
15 грудня 1932 року ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди припинялися поставки промислових товарів через те, що ці райони не виконали плану хлібозаготівель.
Заборона селянам втікати від голоду. Восени 1932 і взимку 1933 року діяла так звана харчова блокада кордонів України з використанням внутрішніх військ та міліції. Вона унеможливлювала виїзд селян з УСРР, прирікаючи їх на смерть. При цьому неможливий був харчовий «реверс», тобто приватним особам не дозволялось ввозити без дозволу держави харчі із Росії в Україну.
22 січня 1933 року Сталін і Молотов надіслали директиву партійним і радянським органам, в якій підкреслювалось, що міграційні процеси, що розпочалися внаслідок голоду серед селян, організовані «ворогами Радянської влади, есерами і агентами Польщі з метою агітації «через селян» у північних районах СРСР проти колгоспів і взагалі проти Радянської влади».
У зв’язку з цим наказувалось органам влади і ГПУ УСРР і Північного Кавказу не допускати масового виїзду селян у інші райони. Відповідні вказівки було дано транспортним відділам ОГПУ СРСР. Прикметною є така деталь: голод не зачепив сусідні з Україною області Росії. Ось чому потерпілі від голодування українські селяни (ті, які могли пройти через встановлені кордони) ходили туди міняти і купувати хліб.
Запровадження паспортної системи. 15 листопада 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення «Про паспортну систему та розвантаження міст від зайвих елементів», у якому зазначалося, що з метою «розвантаження Москви та Ленінграда та інших великих міських центрів СРСР від зайвих, не зв’язаних з виробництвом і установами, а також від куркульських, кримінальних і інших антигромадсьних елементів, що переховуються в містах», є необхідним введення єдиної паспортної системи по СРСР з відміною всіх інших видів посвідчень.
27 грудня 1932 року Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів СРСР ухвалили спільну постанову «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов’язкової прописки паспортів», а 31 грудня того самого року відповідну постанову прийняли Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і РНК УСРР.
28 квітня з’явилась постанова РНК СРСР про видачу паспортів громадянам СРСР на всій території країни. У постанові обумовлювалось, що «громадяни, які постійно мешкають у сільських місцевостях, паспортів не одержують». Облік населення у цих місцевостях провадився за поселенськими списками сіл і селищними радами під контролем районних управлінь міліції.
Закупка коштовностей у селян. 29 червня 1932 року було засновано Всеукраїнську контору ТОРГСИНУ, тобто Всесоюзного об’єднання для торгівлі з іноземцями. Система магазинів ТОРГСИНУ діяла і раніше, вона обслуговувала, крім іноземців, також громадян СРСР. За валюту можна було купити продукти харчування і речі. Згодом мету ТОРГСИНу уточнили: на ці магазини покладали надії у справі вилучення золота і коштовностей у населення, а тому мережу магазинів розширили. На жовтень 1933 року в УСРР діяло 263 магазини, які мали систему дрібних лавок, приймальних пунктів, відділень.
В 1931 році через систему ТОРГСИНУ до казни надійшло 6 млн, у 1932 році - близько 50 млн, у 1933 році - 107 млн валютних карбованців. Селяни несли до цих магазинів нагрудні хрести, обручки, сережки, родинні коштовності тощо. Протягом дня деякі приймальні пункти купували до 800 кг золота, яке приймали за однією пробою, а до реєстраційних актів записували за іншою.
Із згаданих 107 мільйонів валютних рублів 86 мільйонів становили внутрішні надходження. До того ж магазини ТОРГСИНу були для ГПУ свого роду «лакмусовим папірцем». Скажімо, якщо селяни здавали золоті монети, їх затримували відразу. Крім того, чекісти вимагали списки «золото здавачів» з адресами і прізвищами. Директорів магазинів ТОРГСИНу зобов’язували переказувати валютні цінності у фонд індустріалізації.
Дії на селі комуністичної спецслужби. Архівні документи засвідчують, що вона придушувала реальний спротив селян (там, де він мав місце), а також займалася фабрикацією різного роду справ, метою яких була превентивна протидія невдоволенню селян.
Серйозним фактором, що радикально відрізняв ситуацію в Україні від того, що відбувалося, скажімо, в Росії чи Казахстані, були зміни в національній політиці. 14 грудня 1932 року Сталін разом з Молотовим підписав постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР у зв'язку із проведенням хлібозаготівельної кампанії. Цей документ вимагав «правильного проведення українізації» в Україні й поза її межами, в регіонах, де компактно мешкали українці. Документ також містив категоричну вимогу боротися з петлюрівськими та іншими «контрреволюційними» елементами. Це означало не лише кінець, хоч і контрольованої, але все-таки політики «українізації», а й початок антиукраїнських «чисток».
Це підтвердили події 1933 року, на початку якого у партійно-державному керівництві УСРР здійснили кадрові зміни. Найсуттєвішою з них було призначення Павла Постишева другим секретарем ЦК КП(б)У і першим секретарем Харківського обкому КП(б)У. Одночасно він залишився секретарем ЦК ВКП(б). Надруковані архівні матеріали показують, як саме упродовж 1933 року Постишев та його «команда» (люди з його найближчого оточення, а також партійні працівники, які приїхали з Росії для «зміцнення») здійснювали господарську лінію Кремля на видобуття зерна, а також займалися широкомасштабною «чисткою» всіх суспільних сфер від петлюрівців і українських націоналістів. Останніх почали обвинувачувати в організації голоду.
Політичні підсумки подій 1932-1933 років підбив Постишев у своїй промові на об’єднаному Пленумі ЦК і Центральної Контрольної Комісії КП(б)У у листопаді 1933 року. Він підкреслив, що колгоспи в Україні зроблено більшовицькими. Постишев також підкреслив, що саме «помилки й промахи, припущені КП(б)У у здійсненні національної політики партії, були однією з головних причин прориву 1931-1932 років у сільському господарстві України. Немає сумніву у тому, що без ліквідації помилок у здійсненні національної політики партії, без розгрому націоналістичних елементів, які засіли на різних дільницях соціального будівництва на Україні, неможливо було б зліквідувати відставання її сільського господарства». Пленум ухвалив резолюцію, в якій було записано, що «в даний момент головною небезпекою є місцевий націоналізм, що поєднується з імперіалістичними інтервентами».
Цей «даний момент» розтягнеться на багато років. В такий спосіб буде легітимізовано згортання політики «українізації», початок масових репресивних кампаній в Україні вже у 1933 році, що з часом органічно впишуться у єжовський «великий терор» 1936-1938 років.
