Чому я був змушений визнати області, що відокремилися від Грузії

Дмитро Медведєв, Financial Times, Великобританія, 27.08.08 // 11:07

У вівторок Росія визнала незалежність територій Південна Осетія і Абхазія.

Цей крок не було зроблено з легкістю, без усебічного аналізу можливих наслідків. Але всі варіанти результату подій довелося порівнювати з тверезим розумінням ситуації – з історією абхазького і осетинського народів, самостійно висловленим ними прагненням до незалежності, трагічними подіями минулих тижнів і прецедентами, створеними для такого кроку в світі.

Не всі народи планети мають власні національні держави. Багато хто благополучно живе на територіях, спільних з іншими народами. Російська Федерація – зразок переважно гармонійного існування багатьох десятків народів і народностей. Але деякі народи вважають неможливим життя під опікою іншого народу. Відносини між народами, що живуть "під одним дахом", необхідно регулювати з якнайбільшою делікатністю.

Після краху комуністичного режиму Росія змирилася зі "втратою" 14 колишніх республік СРСР, які зробилися повноправними державами, хоча приблизно 25 млн росіян застрягли в країнах, що більше не були для них своїми. Деякі з цих держав були не здатні ставитися до своїх власних національних меншин з повагою, на яку ті заслуговували. Грузія негайно позбавила свої "автономні області" – Абхазію і Південну Осетію – їх автономії.

Чи можете ви уявити, як довелося абхазькому народові, коли тбіліський уряд закрив його університет у Сухумі на тих підставах, що у абхазів нібито немає справжньої мови і культури, а отже, і потреби в своєму університеті? Грузія, яка щойно здобула незалежність, розв'язала жорстоку війну проти народів, котрі є національними меншинами на її території, вигнавши тисячі людей із їхніх осель і посіявши зерна розбрату, які не могли не прорости. То були порохові бочки просто біля кордону Росії, і російські миротворці прагнули запобігти їх вибуху.

Але Захід, ігноруючи делікатність ситуації, мимоволі (або хитромудро) розпалював у жителях Південної Осетії і Абхазії надії на свободу. Захід прийняв з розпростертими обіймами президента Грузії Михайла Саакашвілі, який почав свою діяльність із придушення автономії ще однієї області, Аджарії, і не приховував своїх намірів роздавити осетин і абхазів.

Тим часом, ігноруючи застереження Росії, західні країни поспішили визнати незаконне проголошення незалежності Косова від Сербії. Ми постійно запевняли, що після цього стане неможливо говорити абхазам і осетинам (а також десяткам інших етносів по всьому світу), що їм не підходить те, що підходить косовським албанцям. У міжнародних відносинах не можна мати одне правило для деяких і інше – для інших.

Побачивши загрозливі симптоми, ми наполегливо намагалися переконати грузинську сторону підписати з осетинами і абхазами угоду про незастосування сили. Саакашвілі відмовився. Чому, ми дізналися в ніч з 7 на 8 серпня.

Тільки божевільний міг би таким чином піти ва-банк. Невже він вважав, що Росія стоятиме осторонь, нічого не роблячи, коли він обрушить повномасштабну атаку на спляче місто Цхінвалі, убивши сотні мирних жителів, які переважно були російськими громадянами? Невже він думав, що Росія стоятиме осторонь, коли його "миротворчі" сили стріляють по своїх російських товаришах, разом з якими їм належало запобігати заворушенням у Південній Осетії?

Росія не мала іншого вибору, окрім як відбити напад для врятування людських життів. Ця війна – не наш вибір. Ми не зазіхаємо на територію Грузії. Наші війська увійшли до Грузії, щоб знищити бази, з яких проводився напад, а потім пішли. Ми відновили мир, але не змогли розвіяти страхи і надії народів Південної Осетії і Абхазії – тільки не тоді, коли Саакашвілі продовжує (за участі і заохоченні з боку США і деяких інших держав - членів НАТО) заявляти, що переозброїть свої сили і знову пред'явить права на "грузинську територію". Президенти обох республік звернулися до Росії з проханням визнати їхню незалежність.

Мені належало ухвалити важке рішення. Взявши до уваги вільно висловлену волю осетинського і абхазького народів, а також ґрунтуючись на принципах Статуту ООН та інших директив міжнародного права, я підписав указ, який свідчить, що Російська Федерація визнає незалежність Південної Осетії і Абхазії. Я щиро сподіваюся, що у грузинського народу, до якого ми традиційно маємо дружні почуття і співпереживаємо йому, колись з'являться лідери, гідні його, лідери, які дбають про свою країну і розвивають відносини взаємної поваги до всіх народів Кавказу. Росія готова підтримати рух до такої мети.

Дмитро Медведєв – президент Російської Федерації

Переклад Inopressa.Ru

Версiя для друку