Традиційно під приводом Дня Незалежності та трьох вихідних поспіль до Києва приїхало безліч гостей. А багато киян, навпаки, виїхали на дачі, на картоплю, або просто на природу, подалі від міської суєти.

Варто зауважити, що цього року традиції святкування головного державного свята дещо змінилися. І додалися події, що позиціонуються як нові традиції.

Наприклад, столичний Андріївський узвіз, як зазначили його завсідники, у нинішній День Незалежності був менш популярний, ніж минулими роками. Проте не менш масово з'їхалися на вернісаж охочі продати предмети мистецтва художники, ремісники і просто торговці. Художники розташовувалися головним чином на Володимирській алеї, що відходить убік від «Андрія», а на самому Андріївському… Що й казати, останніми роками він стає дедалі одноманітнішим, монотоннішим і примітивнішим - стосовно представлених зразків культпродукту. Проте найгнітючішим для патріотично налаштованої і більш-менш культурної публіки має бути те, що «Український вернісаж» - загальна назва для розкладок збірної матрьошково-футболково-попсової солянки - простягнувся до безумства широко на київському Монмартрі. Сумний Шевченко біля музею Івана Кавалерідзе цього року мав лити кам'яні сльози, дивлячись на те, як керамічна ікра і «шароварні» булави домінують на ділянці біля нього над глиняними розписними дзвіночками і розшитими в червоно-чорне рушниками. А музичний супровід теж переважно не відповідав духу свята – ні тобі народно-попсової естради, ні української World Music, що впокорює світ.

Втім, порадувати і потішити змогло те, що Андріївський узвіз прийшли відвідати не хто-небудь, а сам київський градоначальник Леонід Черновецький і його вірний соратник, секретар Київради Олесь Довгий. Вони радісно приміряли вишиванки і, вибравши по одній, вже не розлучалися з ними до ранку наступного дня (чому до ранку - про це розповімо нижче)…

Культурних киян могли порадувати народні картини зі святими і Мамаями, що зустрічаються впродовж усього вернісажу (біля яких ненавмисно хтось припаркував чудового залізного коня), та й узагалі цікаві та унікальні зразки мистецтв і ремесел, які серед іншого все ж таки зустрічаються.

Напевно, щоб потішити себе чимось оригінальним, багато киян і гостей столиці вирішили відвідати виставку квітів, яка розташувалася на столичному Співочому полі. До речі, за інформацією її організаторів (столичного комунального підприємства «Київзеленбуд»), така цілісна тематична виставка – єдина у своєму роді в усій Європі! І проходить вона в Києві вже 53-й раз!

Тож і недивно, що люде-е-ей на ній було! Двосторонній потік охочих подивитися на квіткові композиції, прикупити і собі якихось квітів, саджанців тощо, розлився від станції метро «Арсенальна» на багато сотень метрів аж до самої виставки, перетворюючись на справжнє стовпотворіння вже на території Ландшафтного парку, і Співочого поля зокрема. Кияни часом могли зустріти по п'ять-десять знайомих, поки діставалися до виставки.

Сама подія залишала подвійне враження. З одного боку, справді немалі квіткові композиції на романтично-патріотичну тематику, а з іншого – безліч людей, що прийшли не стільки насолодитися видом рукотворних шедеврів, скільки обов'язково сфотографуватися по декілька разів біля кожного з них – так, ніби в цьому – найбільше щастя, що дає флористичне мистецтво! Також бентежило те, що, «продертися» до композицій, які представив кожен з 10 районів Києва, було справою непростою – всі бічні алеї традиційно заповнив асортимент, переважно стандартний для будь-якого квіткового магазина, – ні тобі лофофори Вільямса, ні бодай повзучої ліани.

Втім, порадували два намети гільдії медоварів України. У них можна було придбати один з найдавніших українських напоїв, який був священний для наших язичницьких предків. Мова йде про мед. Але не той, який продають у пляшках, а справжній – званий у казках просто «медом», який п'ють.

У Лаврі ж, на виставці меду, що відкрилася ще раніше, язичницький напій, мабуть, продавати побоялися. Проте відвідувачів було море – благо вхід був безкоштовним (але як пояснили – просто через те, що неділя,, а не національне свято).

Услід за відвідинами цієї частини Печерська можна було вирушити подивитися на пам'ятник нарядженої в національний костюм Лесі Українки. Видовище цікаве, але, як вважають деякі – кічеве.

А потім, ближче до вечора, багато охочих перехилити вже почали скупчуватися на центральних вулицях і площах, заводити гучні розмови, веселі пісні та переважно – смітити, смітити і ще раз смітити.

Пристойно, на тлі всіх, поводилася переважно молодь у вишиванках і національній символіці, а також люди, яких, за виглядом, звикли називати «інтелігенція». Проте їх була меншість.

Чомусь більшість шанувальників Діонісія на вулиці виглядали злегка чудно. Одні – мовчки сидять з голим торсом навпочіпки посеред купи шкаралупи від фісташок. Інші – в білих футболках, заправлених у спортивні штани, голосно матюкаються. Треті – в чорних загострених туфлях і костюмах, п'ють горілку з пластикових стаканчиків, сівши на бордюрах з таким виглядом, ніби патриції п'ють вино на балконах римських вулиць.

Не відставала у вживанні алкоголю і прогресивна «неформально»-панкова молодь. Втім, незважаючи на свій строкатий, іноді – страхітливий, а іноді – хуліганоподібний вигляд, ті, на відміну від вищезазначених типажів, хоч поводилися тихіше і благодушніше. Їх скупчення понад сто осіб можна було спостерігати на Контрактовій площі: більшість прийшли практично одночасно – в порядку флешмобу.

А потусуватися «гламурніше» і «відзначити» головне державне свято дорожче, при цьому в товаристві не абикогось, а перших осіб держави, VIP-ів від політики і культури можна було в столичному розважальному комплексі Арена-сіті. Там відбувався перший, але в майбутньому – традиційний захід. «Ніч Незалежності» - так його назвали.

Ця подія, за словами ведучого – Сашка Положинського була призначена не для того, щоб зібратися і «на халяву» «поковбаситися» під українських виконавців, а для того, щоб люди, яким це справді треба, могли зібратися разом і дістати задоволення від патріотичної і культурної атмосфери. Для цього, за словами ведучого, і було встановлено ціну на вхід – 70 грн. Ну і ціни на популярні святкові продукти в Арені теж створювали певний бар'єр, виходячи з розцінки – 0,5 л пива «Арена Пілс» – 24 грн.

В цілому було приємно, весело, і знову таки забавно. Послухати Тартак, Перкалабу, Гайдамаків та інші українські рок-колективи, а також потанцювати на нічній дискотеці в теплій компанії прийшли, серед усіх і Президент Ющенко з дружиною, і згадувані вже в подіях дня Олесь Довгий і Леонід Черновецький в тих самих вишиванках, які вони з таким захватом вдень вибирали на Андріївському узвозі. І ми там, як мовиться, були, мед-пиво пили, по вусах текло…

І все б добре, та ось наступного ранку… Ні, не похмілля пригнічувало, а величезні купи сміття, а ще - безліч похмурих синюватих осіб, що вештаються ранковим містом, або зустрічають на мокрих від рясного нічного дощу лавках початок вісімнадцятого року Незалежності.

(Чотири останні фото з репортажу - Данило Євтухов)