Вони руйнують усе на своєму шляху і спалена земля - це їхній знак. Знищення церков, знищення людей, націй і держав - життєво необхідна робота. Безумовно, все це робиться заради великої ідеї, завжди двоголової і завжди світлої, як кремлівські звьозди. Згадаймо хоча б висаджений в повітря Хрещатик, знищений Успенський, Михайлівський, Миколаївський собори Києва, тисячі церков по цілій Україні!
Щодо знищення могил, то воно відіграє у російській свідомості напівсакральне магічне значення. Тисячі цвинтарів розкиданих Україною давно зникли з лиця землі з легкої москвинської руки. Християнські, мусульманські, єврейські могили, немає значення які, вони із заздрісною впертістю і послідовністю стараються або закатати в асфальт або зробити фундаментом будинків та супермаркетів.
Прикладів маса. Так, в Тернополі на старому цвинтарі в центрі міста попередньо зруйнувавши монастир пришельці з Москви збудували школу. Навмисне - щоб дітки краще пізнавали світле добре і вічне. А на іншому цвинтарі побудували висотний житловий будинок. Хіба не прекрасно?!
У принципі, в кожному містечку України при бажанні можна почути такі історії. Особливо ним рясний період совєцької окупації. Втім, новітня українська дійсність також може похвалитися схожими фактами.
Колись «великий комбінатор», а нині російський громадянин Ігор Бакай облюбував собі пагорби Трахтемирова старої козацької столиці. Це - хто не знає - нижче Києва на правому березі навпроти Переяслава. Для того, щоб збудувати свій палац, він наказав згорнути бульдозером старовинний козацький цвинтар. Уявляєте, які прекрасні сни снилися цьому розумникові на козацьких костомахах... Тай не тільки йому. На ту дачку любив, за розповідями місцевих жителів, приїздити постріляти кабанів сам папа Данилич, тодішній чинний президент.
А пригадуєте скандал в Бахчисараї, коли монахи тамтешнього монастиря вирішили розширити власний базарний бізнес за рахунок старовинного татарського кладовища? Тоді татари відвоювали прах своїх дідів і не дали поглумитися над ним пришельцям.
Нині подібна історія відбувається в самому серці України на святій землі Києво-Печерської лаври. Бузувірам в рясах, бачте, закортіло впорядкувати старий лаврський цвинтар. Воно б нічого, якби впорядкування не велося в кращих традиціях московського реалізму.
Зруйновані лаврські могили - це лише продовження довгого ланцюжка знищення українських святинь і реліквій чужаками, які вперто називають себе нашими «братьями».
Річ у тому, що теорія про слов’янське походження росіян і про спільну колиску трьох братніх народів вперто не спрацьовує, раз за разом даючи збій. Скільки б не бризкали слиною божевільні москвинські адепти, але Азія ніколи не вимиється з їхніх мармиз і мізків. Надто велика різниця у всьому - починаючи з менталітету і закінчуючи матеріальною культурою і пам’ятками історії.
Третьоримський міф тріщить по швах, і для того, щоб продовжити його брехливе животіння, треба знищити все, що нагадує світові про те, що українці - це абсолютно інший народ, який нічого спільного не має ні з угро-фінською, ні з монголо-татарською Москвою. Щоб прокинулися раптом і виявилося, що ми всі «братья» з московського інкубатора. Любимо косовороточки, балалаєчки, «луковіці» золоті на церквах, лапті, водочку і сєльодочку і «канєшно» щі. «Красіво» і головне - душевно!
Дуже шкода, що сучасні українці так мало звертають увагу на деталі і відмінності між ними і нами. Це величезна помилка, яка з часом може коштувати нам втрати власної ідентичності. Цинічно-брехлива пропаганда, монотонна і вперта руйнація наших святинь і тупе нав’язування чужих принципів, звичаїв і правил існування - це та бомба вповільненої дії, яку закладає нині здихаюча російська імперія в нашу незалежність і самобутність. Ми мусимо це зупинити - діючи адекватно. Не випрошуючи і не вибачаючись, а змушуючи. Забувши на якийсь час про свою доброту, душевність і, головне, про байдужість у «хаті скраю».
