Крейсер «Україна» продадуть росіянам?

Дмитро Тимчук, для «Главреда», 21.08.08 // 12:55

Перебуваючи з робочим візитом у Криму, міністр оборони Юрій Єхануров заявив про можливий продаж крейсера «Україна».

Виступаючи в Севастополі, він сказав: «Ми ведемо переговорний процес з Міністерством оборони Російської Федерації з приводу того, щоб Росія купила крейсер «Україна». Проте уточнив: «Такої конкретики щодо крейсера «Україна», як ми досягли два тижні тому на переговорах з делегацією Міноборони Російської Федерації по Ан-70, ми ще не досягли».

Варто сподіватися, що нинішній переговорний процес закінчиться нарешті успішно. Адже продати єдиний український крейсер «Україна» прагнуть давно – цій затії щонайменше шість років. Найближче до продажу Київ був, очевидно, в листопаді 2002 року. Тоді крейсер «Україна» був запропонований Китаю в одному пакеті пропозицій з комплексами протиповітряної оборони (йшлося про продаж комплексів, що стояли на озброєнні українських ППО, тобто б/у, і системи радіотехнічної розвідки українського виробництва), авіаційними системами і озброєнням сухопутних військ. Але угода не відбулася.

Про те, що крейсер «Україна» не потрібен українським ВМС, було зрозуміло давно. Ось і зараз Юрій Єхануров підтвердив цю думку, заявивши, що мати такий корабель, який є однотипним з крейсером «Москва» Чорноморського флоту Російської Федерації, не є доцільним для України. «У Чорному морі йому нічого робити, він повинен працювати в океані», - зазначив міністр. І справді, який сенс утримувати «плавучу» бойову одиницю, яка здатна штатним озброєнням уразити ціль у будь-якій точці акваторії Чорного моря, не відходячи від пристані? Іншого ж імовірного морського театру військових дій для нашої армії і флоту поки що не існує. В цьому випадку простіше утримувати берегову батарею крейсерського озброєння, не переймаючись проблемою добудови вельми недешевого корабля.

Але якраз в озброєнні й річ. Добудову крейсера «заморозили» в той час, коли він був готовий на 95 відсотків. До п'яти відсотків, яких не вистачало належало основне озброєння – потужні протикорабельні ракети 16-ракетного комплексу П-500 «Базальт» (завдяки цій зброї крейсери, однотипні з «Україною», американці вельми обґрунтовано називають «вбивцями авіаносців») і флотський варіант комплексу протиповітряної оборони С-300Ф. Ці системи виробляють у Росії. Але придбати їх Київ не може. Причина в тому, що така «покупка», як комплекс П-500, з дальністю стрільби 550 км підпадає під заборону Режиму контролю за ракетними технологіями, якого дотримуються і Україна, і Росія (обмеження для ракет, які можна продавати-купувати, становить 300 км дальності поразки). А що таке бойовий корабель без озброєння? Щось на зразок баржі, тільки й того.

ДОВІДКА. Крейсер, що дістав згодом назву «Україна», був започаткований на миколаївському «Суднобудівельному заводі імені 61 комунара» на замовлення ВМФ СРСР під назвою «Адмірал флоту Лобов» (назву «Україна» отримав у 1998 році). Він мав стати четвертим кораблем проекту 1164, відомого під загальним найменуванням «Атлант» - три попередніх перебувають у складі ВМФ Росії, це крейсери «Москва» (Чорноморський флот), «Варяг» (Тихоокеанський флот), «Маршал Устинов» (Північний флот). Кораблі проекту 1164 – найбільші в своєму класі у світі, а поступаються лише важким атомним крейсерам проекту 1144. 1 серпня 1990 року крейсер був спущений на воду. До моменту переходу під український прапор готовність корабля становила 75 відсотків. Добудову було припинено в 1996 році через відсутність фінансування, і урочисто відновлено в 1999-му. Планувалося ввести «Україну» до складу ВМС України в 2000 році, потім – в 2001-му. Але плани ці так і не здійснилися.

«Україна» добудовується вже вісімнадцять років. Тільки на попередні випробування ходових якостей корабля, за словами тоді держсекретаря Мінпромполітики Валерія Казакова, пішло 30 млн доларів. За скільки Київ зможе продати це військово-морське диво, сьогодні не скаже ніхто. Цифри в різні часи епопеї називали різні – від 300 млн до мільярда доларів. Річ у тім, що до сьогодні бойове судно такого класу на міжнародному ринку озброєнь просто не з'являлося. Тому і виникало весь цей час резонне питання: хто в змозі придбати таке задоволення? І називали тільки трьох імовірних покупців: Росію, Китай та Індію.

Але індійці, витрачаючи нині величезні кошти на військово-морську техніку, крейсерами не особливо цікавляться, роблячи ставку на фрегати. Зрозуміло чому: «вбивці авіаносців», яким є український крейсер, їм просто не потрібні, бо у потенційних супротивників Індії й авіаносців немає. З Китаєм також не склалося. Залишається тільки Росія. До того ж, хоч як це дивно, український контракт з Пекіном, про який говорили практично як про факт шість років тому, був дуже не вигідний Москві. Бо, як тільки Україна почала домовлятися з Китаєм з приводу крейсера, росіяни заявили абсолютно конкретно: продаж «України» третій стороні підірве позиції суднобудівельних підприємств РФ «Північна верф» і «Балтійський завод». Тим більше що продати крейсер без згоди Москви було б неможливо, бо існує українсько-російський договір зразка 1993 року про обов'язкове спільне рішення з приводу долі військово-технічних об'єктів, недобудованих до 1991 року.

Але розмова з росіянами про «Україну» теж не вчора почалася, найсерйозніший сплеск активності на цьому фронті ми спостерігали ще в 2001 році. Тоді мер Москви Юрій Лужков вирішив вкласти в «Україну» гроші і купити його для ВМФ РФ під назвою «Санкт-Петербург» (перед цим він профінансував «доведення до пуття» крейсера цього ж проекту «Слава», який із зрозумілих причин сьогодні називається «Москвою», перебуваючи в бойовому складі ЧФ РФ). Виникла навіть пропозиція створити українсько-російський консорціум із добудови «України». Переговори відбувалися під девізом «крейсер за борги по газу», але нічим конкретним не закінчилися. Питання знову-таки уперлося в проблеми із закупівлею озброєння.

Тоді в російській пресі з'явилася заява заступника директора миколаївського підприємства «СБЗ ім. 61 комунара», що будує «Україну», Анатолія Міхельсона, який стверджував, що закупівля комплексу «Базальт» цілком можлива в рамках політичного рішення Києва і Кремля. Кремль так не вважав. Втім, Москва в особі «Рособоронэкспорта» запропонувала інший варіант – встановити на «Україну» замість комплексу П-500 інший російського виробництва («Яхонт» або «Клаб-Н»), який би не підпадав під міжнародні домовленості про нерозповсюдження. І вже під таким соусом штовхнути на ринку. Але тоді на сцені з'явилися китайці, зірвавши (чи все-таки відсунувши на якийсь час) ці плани.

Починаючи вникати в закулісні ігри навколо «України», дивуєшся з їх великої кількості. Перш за все: продаж цього корабля здатний вплинути на стратегічний баланс сил у регіоні, і це не перебільшення. І розраховувати на те, що і країни регіону з-поміж членів НАТО, і Вашингтон залишать без уваги цю операцію, було б просто безглуздо. Тому кажучи зараз про можливий продаж корабля Москві, варто прораховувати і варіанти дипломатичного вирішення проблеми.

Існує ще одне питання з приводу «України», яке на перший погляд не має розумної відповіді. А саме: навіщо було витрачати гроші на добудову корабля, свідомо нам не потрібного? Чи в 1999 році, коли поновилася добудова, Київ збирався «мочити» чиїсь авіаносці на просторах Атлантики чи Тихого океану? Відповідь проста, і з військовим обґрунтуванням не має нічого спільного. Добудова крейсера була вигідна тим політикам з числа генералів, які для виходу на велику арену української політики використовували в самому кінці минулого століття південний регіон як плацдарм, заручаючись там підтримкою електорату. Хоча саме завдяки цьому були забезпечені оплачуваною роботою не лише суднобудівники, що животіли у той час без замовлень, але й військові моряки. Адже недобудована «Україна» з ухваленням рішення довести її до пуття обзавелася і штатним екіпажем з військовослужбовців ВМС України!

У будь-якому разі зрозуміло, що «України» треба позбавлятися. Але все сказане вище свідчить про те, що товар цей – не просто з циклу «ширвжитку», а ще має і сильну військово-політичну складову. А тому охочому продати його варто враховувати потужні закулісні політичні ігри.

Версiя для друку