Дитбудинок на Луганщині вимер від голоду
Останніми роками оприлюднено чимало важливих архівних документів, постанов Політбюро ЦК КП(б)У про заходи з посилення хлібозаготівлі у 1932-1933 роках, про затвердження кінцевого строку вивозу хліба з глибинних пунктів України, про заходи з ліквідації саботажу хлібозаготівель, про недопустимість витрачання хліба на громадське харчування в їдальнях колгоспів та багато інших, у яких доказовість джерел про зумисне організований владою Голодомор 1932-1933 років в Україні більше ніж очевидна.
Але документи також підтверджують, що найбільше постраждали від Голодомору діти. По-перше, від недоїдання вони виснажувалися і помирали першими. На сьогодні існує багато свідчень очевидців про те, як селяни вели своїх дітей до великих міст або залишали на залізничних станціях сподіваючись, що діти якось виживуть. Це було пов’язано з тим, що на великих залізничних станціях голодних дітей періодично збирали і віддавали у дитячі будинки, де могло бути хоч якесь харчування.
Задля справедливості зазначимо, що традиційне українське суспільство не знало системи таких дитячих закладів, бо відмовитися від дитини було неприпустимо. Нормою вважалось по 3-5 дітей у сім’ї, а коли ж вони з якихось причин залишалися сиротами, то їх у свої сім’ї брали родичі чи бездітні сторонні люди. А дитячі садки та дитбудинки – це був новотвір радянської доби. Ще в 1930 році ХІ з’їзд КП(б)У в резолюції зазначив, що потрібно розгорнути в колгоспах мережу побутових закладів, зокрема ясел, дитячих майданчиків, громадських їдалень. Це все робилося з метою повністю затягнути жінку в виробниче життя колгоспу. Поява ж дитячих будинків була зумовлена наявністю великої кількості дітей-сиріт, чиї батьки були оголошені «ворогами народу» і в результаті розстріляні чи відправлені на заслання. У дитбудинках мала бути створена цілком нова людина – без минулого, з однаковим фанатично-комуністичним майбутнім.
Дослідники стверджують, що проблеми з продовольчим постачанням у дитячих закладах розпочалися ще весною 1931 року. Саме тоді НАРКОМОС УРСР дізнався про те, що у 180 районах, які не виконали так званий хлібозаготівельний план, дитячі установи було знято з центрального продовольчого постачання. Дитячі інтернати фактично залишилися без харчування.
Лише дані по Старобільському дитячому будинку показують жахливу картину, яка є прямим юридичним доказом про зловмисний злочин влади щодо дітей, який скоєно в квітні 1933 року. Документи книги № 158 реєстрації актів про смерть Старобільського ЗАГСу свідчать, що з 24 по 27 квітня у 1933-му, тобто протягом трьох днів, з позначкою «невідомий за національністю», помер у лікарні від причини «голодна хвороба» Криштопа Павло віком 24 років. Того ж дня з тієї ж причини померли: Бур’ян Іван віком 16 років, на другий день Плахотін Микола віком 36 років, а далі Василенко Варвара – 7 років, Зінченко Григорій – 28 років, Григоренко Василь – 2 роки, Шепетько Ягорій –19 років, Крутько Панас – 27 років. 30 квітня померли Дубова Настя віком 3 роки та Галич Устина віком 17 років.
Далі 27 квітня 1933 року було складено запис померлих дітей-утриманців дитячого будинку м. Старобільська. Цей список складається з 38 позицій. Що найбільше жахає, так це те, що вік дітей у ньому - від 2 тижнів до 12 років. Значна частина дітей без прізвищ, тобто підкинуті до дитбудинку батьками у безвиході. Як причина смерті кожної дитини вказана «голодна хвороба». Ми наводимо нижче прізвища невинно загиблих, адже можливо це проллє світло на історію і родовід не однієї української родини: Сердешний Олександр, Сердешний Володимир, Сердешний Віктор, Авдюн Іван, Циганюк Митро, Замот Наталка, Губенко Володимир, Глушнів Тимко, Дубовий Василь, Холодняк Марія, Бень Микола, Бур’ян Василь, Григоренко Федор, Журба Палажка, Бесєда Митро, Шейко Володимир, Василенко Іван, Козаренко Олександра, Ярченко Митро, Васюник Марія, Миколаєвська Марія, Бур’ян Володимир, Дубова Настя, Чернуха Марія, Безфамільна Докія, Нещерет Федір, Семенісіна Параска, Драгузя Альона, Вербицький Микола (ДАЛО. – Ф.Р – 3778. – Оп.33. – Спр.186. – Арк.1-82).
Всі записи підписані завідуючою ЗАГСом за прізвищем Михайловська. Очевидно, що така людина, яка сміливо в кожному записі вказала причину смерті «голодна хвороба» або «голодна смерть», має бути занесена до Книги праведників.
