Як у Омельченка на ювілеї...
Так, так, своєму колишньому керівникові віддала належне практично вся його команда, яка в різні роки працювала в столиці під крилом Сан Санича і котра майже поголовно залишила свої чиновницькі кабінети за влади Леоніда Черновецького. Саме ці люди (більшість з дружинами або чоловіками) плюс численні родичі ювіляра і склали «проексмерську більшість» у просторому саду корчми «У Чабана».
Президент України Віктор Ющенко привітав ювіляра офіційно – з ранку 9 серпня на президентському сайті всі охочі могли почитати текст привітання. Колишній Президент України Леонід Кучма, який того ж дня теж святкував 70-річний ювілей, тільки в Криму, рівно о 10.00 (за словами Омельченка) сам подзвонив і привітав. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко прислала в корчму свого «гінця» з подарунком і величезним букетом троянд. Віра Ульянченко, губернатор Київської області теж прислала гінця – Віктора Вакараша, свого першого зама, котрий до того ж декілька років працював при мері Омельченку в ієрархії київської міської влади. Головний соціаліст Олександр Мороз подзвонив своєму тезкові, коли вже всі сіли за столи, і цю розмову, особливо фразу «ти ж зрадник», сказану Омельченком, звичайно ж, жартома (зрадник, бо не з’явився особисто?) чула добра половина гостей.
Рідна ж нині Омельченкові група «Народна самооборона» у складі парламентської фракції «Наша Україна – Народна самооборона» з’явилась у половинному складі, в основному молодіжному, – Олесь Доній, Володимир Ар’єв, Сергій Василенко, з «вкрапленням» отаких парламентських акул типу Володимира Стретовича і Давида Жванії. Щоправда, сам засновник-самооборонець, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко прислав гінців із подарунком і міністерським орденом для ювіляра. Подарунок, слід визнати, був досить оригінальним – ансамбль у народному стилі так запально вітав ювіляра, що той сам кинувся в танок.
Цікаво, що на другому, після самого винуватця торжества, місці за популярністю на цьому багатолюдному гулянні опинився якраз «самооборонець» Жванія. Особливо серед журналістів. По-перше, грузин (усім хотілося почути, що там нині в Грузії). По-друге, людина в опалі. По-третє, з'явився на святі години через три після початку (як потім виявилось, став останнім із гостей), причому «зі зброєю» - з мало не метровим мечем приголомшливого оздоблення. А, по-четверте, змусив забобонного ювіляра прилюдно, так би мовити, розщедритися – адже зброю, як і щеня або кошеня, гріх приймати безкоштовно: Омельченко пошукав по кишенях і знайшов 75 копійок. Цей момент, до речі, викликав дещо веселе зітхання... розчарування у гостей, котрі позбігалися спостерігати поздоровлення. Річ у тому, що раніше інший нардеп, котрий був першим заступником Омельченка при перебуванні його міським головою Валерій Борисов у подарунок ювілярові поклав у його кишеню щось ду-у-уже блискуче і таке важке, що міцний у ногах Сан Санич аж похитнувся. Золото?! Потім Борисов зізнався, що справді, не зрадив своїй традиції і подарував «шефові» золотий злиток на 500 г. От усі й подумали, що за зброю від Жванії ювіляр-жартівник раптом візьме, та і розплатиться... злитком. Сан Санич, вочевидь, зрозумів причину зітхання і тут же знайшовся – мовляв, оплачувати такі подарунки прийнято тільки дрібними, тож не дочекаєтеся! А Омельченко-молодший подякував гостю аж до того, що пообіцяв... поділитися навіть своїм українським громадянством!
Що стосується найдорожчого подарунка, піднесеного Омельченкові за всі роки, то це... його внучка - дев'ять років тому саме в день народження Сан Санича з'явилася на світ Єлизавета Омельченко в сім'ї сина Саші. Поки що, за словами Омельченка-старшого, хай гості не ображаються, але ніхто з них не перевершив за вартістю цей подарунок. Звичайно, і сам «дорогий подарунок» був на ювілеї – разом із іншими нащадками сім'ї Омельченка і гостей Ліза в бірюзовому платтячку зосереджено стрибала на батуті в дитячому куточку корчми і категорично відмовлялася давати інтерв'ю, ніколи їй було відволікатися. За неї сказав батько: мовляв, головне привітання від дідуся цього дня, це те, що він дозволив іменинниці поспати – не подзвонив, як завжди о шостій ранку із сакраментальним питанням «Як, ви ще спите?!», а подзвонив аж об одинадцятій.
Близько 300 гостей погуляли на урочистостях. Пригощали овочами-фруктами, шашликами зі свинини, жюльєном, і безліччю рибних страв, зокрема, знову ж таки, рибними шашликами, фаршированим судаком й іншими смакотами. Вином на святі пригощали дорогим італійським – білим і червоним, ну і з міцними напоями не було проблем – тут тобі і наша горілка, і їхнє віскі з коньяком.
У тостах майже кожен визнав за необхідне приємно подивуватися, що, не зважаючи на найбільший розпал відпусток, до Сан Санича на урочистість з’явились усі, хто був запрошений. Навіть якщо заради цього доводилось на кілька днів переривати відпустку або взагалі скоротити її, чим відзначився, наприклад, колишній секретар Київради Володимир Яловий, котрий приїхав із «Морського прибою», що в Алупці!
Примітно, що запізнитися «до шефа» дозволили собі тільки хіба що ті гості, хто безпосередньо під керівництвом Омельченка не працював – о 16.00, тобто на той час, коли було призначено початок святкування на доріжці, наприкінці якої з'явився іменинник, вишикувалася така черга! «Школа!» - емоційно пояснив пізніше нам таку дивовижну пунктуальність один із давніх друзів ювіляра і довгий час його перший заступник в КМДА Станіслав Сташевський. Він, до речі, і найперший тост говорив.
На ювілеї були й ті, хто до сьогодні працює в столичній владі – наприклад, головний архітектор Василь Присяжнюк, заступник Черновецького Михайло Голіца, багато голів районів, зокрема, найстарший у цій плеяді Іван Сидоров, й один з наймолодших Віталій Сташук, деякі начальники Головних управлінь міської адміністрації...
Валерій Бідний, нині заступник міністра охорони здоров'я, а за Омельченка-мера його заступник з медицини, не тільки з подарунками прийшов, а й без музичного супроводу заспівав (просто професійно!) одну з найулюбленіших пісень іменинника – «Пісню про рушник». Та так заспівав, що
навіть народна артистка Тетяна Цимбал, ведуча вечора, кричала «Браво!». Вона, до речі, зізналася, що за перебування Омельченка мером Києва завжди приймала запрошення вести концерти в мерії, в Колонному залі – будь то прийом для дітей-інвалідів чи багатодітних сімей, ветеранів чи працівників транспорту, чи, наприклад, великий прийом на честь Нового року: «Тобто з Олександром Олександровичем ми в цьому сенсі не вперше, скажімо так, на одній сцені!»
«Я не запрошував тільки зрадників! – зізнався «Главреду» ювіляр. – Віктор Падалка, з яким ми стільки років разом пропрацювали, разом з Черновецьким продав наш муніципальний банк «Хрещатик». Броніслав Стичинський, який зобов'язаний мені своєю кар'єрою, прислужує Черновецькому... Таких я не хотів бачити у себе на ювілеї».
У свою чергу, ми запитали у того ж Присяжнюка – чи не відчуває він себе «зрадником» в тому сенсі, який вкладає в це слово Омельченко. Василь Федорович розсміявся: «Ні, не відчуваю. Я державний службовець і прагну чесно виконувати свої функції. Напевно, і Сан Санич так вважає, раз я тут...».
Аніскільки не відчував себе не в своїй тарілці, хоча частенько виступав в ролі антагоніста Омельченкові, й інший дещо одіозний гість– Іван Салій. Він, до речі, як і обіцяв напередодні в пресі, підніс ювілярові, окрім своїх книг, і сюрприз – зеленувату мармурову плитку з вигравіюваним на ній факсиміле Омельченка. Причому цей подарунок власними руками зробив син Івана Миколайовича.
Не сам ювіляр, але його син ображався на братів Кличків, які так і не приїхали привітати Омельченка – вони, як потім повідомили ЗМІ, вважали за краще поїхати на ювілей Кучми. Більш того, журналісти єхидно зазначили, що серед гостей свята нікого з депутатів Блоку Кличка в Київраді не було (може, ми не помітили?), навіть тих, з ким ювіляра пов'язують давні відносини, наприклад, Іван Плачков, Лев Парцхаладзе або Наталія Новак.
Ростислав Карандєєв, нині заступник міністра у справах сім'ї, молоді і спорту, в 1996-му «бігав» прес-секретарем у нового столичного керівника. Не прийти на ювілей до людини, яка, як кажуть, була йому і батьком і матір’ю в освоєнні чиновницької служби, Ростислав Володимирович, сам зізнався, просто не міг. До того ж, він привіз привітання і від свого нинішнього шефа Юрія Павленка, котрий перебуває в Пекіні на Олімпіаді. До речі, від себе особисто Карандєєв подарував ювілярові набір краваток, «дуже красивих краваток» - за його визначенням, причому, на всі випадки життя, тобто і для ділового костюма, і для неформального одягу, і на повсякдення.
Нардеп Володимир Стретович, наприклад, назвав Омельченка... «сіллю», пояснивши, що саме вкладає в це визначення – мовляв, як без солі будь-який стіл бідний, так і без таких людей, як Омельченко, земля українська буде бідна. Молодий соратник по фракції НУНС в Раді Олесь Доній сказав, що Сан Санич у їхній зовсім не віковій команді все-таки найбільший живчик. А от щоб він таким і залишався, то в подарунок сім'я Доніїв піднесла ювілярові кавказьке вино і «природні тепло і красу» - килим, який вручну ткали два роки.
Наше запитання про те, чи не вітав ювіляра нинішній мер Києва, про що напередодні як майже про факт, що відбувся, заявляв у пресі радник Черновецького Казбек Бектурсунов, викликав, вибачте за натуралізм, ледве не гомеричний сміх в оточуючих...
Звичайно, Омельченко – віха в історії Києва, хто б як не ставився як до особи самого екс-мера столиці, так і до його команди, і всьому тому, що залишилося Києву в спадок від майже 10-річного керування містом Омельченка со товариші.
Напевно, йому образливо в душі, що кияни не пишуть на парканах щось типу «Повернися, Сан Санич!» і на нещодавніх виборах у Київраду дали за його іменний Блок лише два з хвостиком відсотка голосів, що не дозволило «людям Омельченка» нині засідати в міськраді.
Звичайно ж, колишньому мерові образливо, що кияни, м'яко кажучи, дещо забудькуваті щодо тих хороших справ, які вже минуле. Наприклад, що саме при Омельченкові Київ забув, що таке не виплачені вчасно пенсії, стипендії, зарплати, пільгові доплати тощо. Або, що нині така розпіарена новою столичною владою цільова програма «Турбота» - це дітище якраз команди Омельченка. Або що підйом міського господарства в столиці України, початок масштабного будівництва чомусь співпав з першими роками правління Омельченка. Або що відродження знакових не тільки для Києва, а й для світової культури, історії і архітектури соборів і церков почалося від Омельченка. Або що станції метро в 10-ліття його правління здавалися із завидною регулярністю – бувало, і по дві за рік. Або що ті ж дороги, за нескінченний ремонт яких кияни часто лаяли владу на чолі з Омельченком, тепер вірою і правдою служать місту...
Напевно, для такого «живчика» і в сімдесят років бути затребуваним на високому рівні – це необхідність, більш того, життєва необхідність, і те головне, що додає йому сил і бажання жити, тримати себе у формі. І коли в розпал торжества біля столу, де сидів ювіляр, з'явився хлопець з парламентськими паперами на підпис - Сан Санич все відклав і на декілька хвилин зосередився над цими документами. Навіть аукціон, який, як справжній лецитатор, провів Олександр Омельченко-молодший і то пройшов за принципом – свято святом, але ж в Україні - горе. Виручені за лоти з французьким коньяком, розлитим якраз у день народження ювіляра, тобто 9 серпня 1938 року в Далілі, і дорогим шотландським віскі 1999 року, 130 тисяч гривень сьогодні вже пішли в області, що потерпіли від повені.
До речі, знамениту свою стійку на голові - як символ прекрасного здоров'я - ювіляр не продемонстрував тільки... завдяки авторові цієї статті – такі циркові номери здатні викликати у неї страшне серцебиття (втім, якщо чесно, то просто нашого фотокора поряд не було, а віддавати такий надзвичайний момент іншим фотокорам – жаба задавила!)... А, між іншим, добротний дерев'яний стіл для циркового номера від Омельченка вже був розчищений, екс-мер вже знімав піджак, послужливі гості підставляли йому стілець, щоб вилізти на «чільне місце», а молодь з «Народної самооборони» приготувала долоні для того, щоб голосно і довго аплодувати!
