Помилки військових на Кавказі
ГРУЗІЯ
На підготовчому етапі військово-політичний Тбілісі припустився помилок, які, очевидно, викликані надмірною орієнтацією на консультації американських військових, за ігнорування власне завдань, які повинні були б виконувати Збройні сили Грузії в контексті обороноздатності країни. За великим рахунком, грузинська армія продемонструвала, що її структура органів військового управління, алгоритми ухвалення рішень, тактика найбільше підходять для виконання завдань у складі коаліційних військ у широкомасштабній стабілізаційній ситуації на території іншої країни. І то винятково як механізовані підрозділи, при здійсненні розвідзабезпечення і авіапідтримки силами інших контингентів. Простіше кажучи, американські інструктори готували грузинську армію для таких операцій, які проводяться зараз в Іраку і Афганістані. Успіхи грузинської ППО можна цілком віднести ще на «радянський» рахунок і підготовку фахівців в інших державах.
Що стосується питань військового будівництва, Грузією були допущені наступні помилки, якщо говорити конкретно про проведення нинішньої операції в Південній Осетії. По-перше, Внутрішні війська (Національна гвардія, НГ) були виведені зі складу МВС і перепідпорядковані Міноборони. З точки зору реформування військового сектора безпеки, для невеликої Грузії це правильний крок, але у разі з операцією в Південній Осетії політично грамотним було б проводити її силами правоохоронних структур. НГ у складі МВС (або підпорядкована президентові, різниці немає) також могла мати всі нинішні важкі озброєння, і це було б виправданим з урахуванням обстановки в регіоні. При цьому ніякі «правозахисники» не знайшли б приводу для звинувачень Тбілісі в «недемократичності» і «мілітаризації». Москва теж навряд чи мала б приводи для претензій: у самої Росії ВВ такі, що дай Бог кожній країні таку армію! На особливий період НГ могла перейти в оперативне підпорядкування Генштабу. Це нормальна світова практика, хоча роль Оперативного управління і Розвідуправління Генштабу (структури J-3 і J-2 відповідно, згідно зі «J-структурою» за стандартом НАТО), як «особливо цінних» структур при плануванні і проведення операції в такому конфлікті аж ніяк не варто перебільшувати.
По-друге, помилка, яка випливає з першої. Операція була розпочата силами регулярних військ. Логічніше було б ввести під приводом «наведення конституційного порядку» парамілітарні формування, яких за розумної організації (одна танкова, дві-три механізовані бригади у складі НГ) для південноосетинського ополчення більше не потрібно. У «демократичної» України, у якої не було ні Абхазії, ні Південної Осетії, у складі Нацгвардії були і танкові підрозділи, і навіть авіаційна бригада в Кіровоградській обл. - Мі-24 і Мі-8(зараз, до речі, вона у складі ВВ МВС України), що могли б своїми силами взяти під контроль Цхінвалі. Вступ російських військ тоді дав би більше право говорити про збройну агресію, дав би повне право на «підключення» армії і проведення мобілізації з метою відобразити напад ззовні.
По-третє, зусилля в реформуванні Збройних сил були зосереджені на формуванні бригад за західною структурою. Така «модульна» армія добре підходить для проведення операцій тактичного рівня (але аж ніяк не оперативно-тактичного), або ж для участі в широкомасштабних операціях у складі коаліції. Простіше кажучи, для стабілізаційної операції в Іраку така армія - те, що треба, але для зв’язування російських військ, що діють в найкращих традиціях масованого застосування, тобто минулого століття, вона явно не годиться. Враховуючи можливі бойові дії проти росіян, необхідно було зробити ставку не на формування бригад і їх баз у дусі США, а (до речі, за прикладом згаданої НГ України ) на окремі батальйони. Їх організаційно-штатна структура і озброєння, зважаючи на специфіку тактики сухопутних військ ЗС РФ, повинні були передбачати в першу чергу насичення поля бою індивідуальними протитанковими засобами і ППО сухопутних військ. Чим більше живої сили, техніку і озброєння було б виведено з ладу, тим більше був би резонанс і в самій Росії, і на міжнародній арені - єдине, на що може сподіватися Тбілісі.
У тактиці дій грузинських військ спостерігаємо наступне. Перш за все, необхідно було передбачити військове втручання Росії і зробити все для висадження в повітря Рокського тунеля на початковому етапі операції. (Судячи з усього, грузинський спецназ за всього свого непоганого оснащення не отримував такого завдання, а швидше за все і не готувався до проведення таких диверсійних операцій). В цьому разі російське угруповання зустрілося б з серйозними труднощами: як показує досвід радянських часів, мобільність і здатність до оперативного перекидання військ у ЗС РФ по повітрю – дуже і дуже уразливе місце. Російський Генштаб зміг би оперувати хіба що силами бойової авіації (хоча, не виключено, він міг дійти і до використання тактичних ракет для «накриття» грузинських населених пунктів – озвучені завдання кораблів ЧФ РФ, що перебувають біля грузинського побережжя, дозволяють допустити таку ініціативу). В цьому разі Грузії залишалося б за декілька годин (максимум – три доби) узяти під повний контроль Південну Осетію і поставити Москву перед фактом. Подальші військові дії Росії втратили б будь-який сенс.
Із специфіки підготовки грузинських військ випливають всі недоліки ведення ними бойових дій – символічна участь авіації і нездатність ППО навіть прикрити стратегічні об'єкти і столицю. Моральний стан грузинської армії, що різко знизився під час сутичок з підрозділами регулярної армії росіян, також дозволяє припускати, що вона просто не готувалася до такого повороту подій. Тим часом варто обмовитися, що Росія представляє набагато гіршими як нинішню ситуацію з бойовим духом грузинів, так і стан структури військового управління супротивника. Грузинському командуванню вдалося зберегти управління військами, за всіх втрат, яких воно зазнало, і це украй важливо. Хоча з завданням непоправних збитків кадровій армії і введенням у стрій резерву боєздатність підрозділів грузинських Збройних сил, зрозуміло, різко падає.
РОСІЯ
Перш за все, дії і склад російського угруповання, введеного до Південної Осетії, хто б що не говорив, свідчить про відсутність якої-небудь серйозної підготовки зі сторони військового керівництва РФ.
Операція проводиться силами танкових і мотострілкових підрозділів за старим добрим принципом маршала Жукова: «російські баби ще народять». Тобто ставка робиться зовсім не на тактику, чого можна було чекати саме від 58-ї армії, введеної до Південної Осетії, яка має серйозний нещодавній бойовий досвід ведення дій на Кавказі (нагадаємо, 58-ма армія як найбільша на сьогодні у складі російських Сухопутних військ була сформована в ході першої чеченської кампанії на базі 42-го армійського округу Північно-Кавказького військового округу, активно вела бойові дії в Чечні і Дагестані). Як і не на сучасні системи озброєння, які навіть за бідності російських ЗС можна було б «нашкрябати» для бойових дій проти нечисленних грузинських Збройних сил. А, за доброю російською (радянською) звичкою, на кількість особового складу і широкий арсенал вогневих засобів ураження.
Введені підрозділи 58-ї російської армії продемонстрували дивовижну нездатність російського військового керівництва робити висновки з власного бойового досвіду. Якщо судити з інформації, що надходить із зони конфлікту, зокрема по лінії Міноборони РФ, виникає стійке «дежа вю». Саме так підрозділи Радянської Армії під час конфліктів на радянському просторі в кінці 80-х – початку 90-х рр. минулого століття масами заповнювали «гарячі» райони, абсолютно не орієнтуючись на розвіддані по оперативній обстановці (якщо тільки вони були, і чи є вони зараз?), не знаючи, на яких напрямках варто зосереджувати зусилля, не намагаючись вивести з ладу командні пункти супротивника. Тобто йдеться не про спроби росіян підірвати своїми діями боєздатність супротивника, а про фізичне заняття якомога більшої території.
Заяви Генштабу ЗС РФ про дії батальйонними тактичними групами при цьому викликають великі сумніви – швидше за все, йдеться про «російське військове розуміння» цього терміна, що має мало спільного з сучасним військовим мистецтвом. Тобто – батальйони діють, як їм і «належить» згідно з Бойовим статутам ЗС РФ, у складі танкових і мотострілкових бригад 58-ї армії, використовуючи їх органи військового управління. Останні при цьому мають інформацію лише про місця постійної дислокації грузинських бригад, але аж ніяк не оперативні дані.
При цьому відсутня інформація про дії підрозділів спецназу ГРУ ГШ ЗС РФ і ПДВ ( маємо на увазі не перекинуті в зону конфлікту підрозділи 76-ї Псковської дивізії ПДВ, а десантників-спецназівців з Іванова і московського полку, про яких інформувала російська сторона). Йдеться про те, що грузинська сторона не повідомляє про операції російських ДРГ (диверсійно-розвідувальних груп) – стратегічні об'єкти і об'єкти інфраструктури, за заявами грузинської сторони, виводяться з ладу виключно силами російської авіації.
Вражають повідомлення про дії російських військ – наприклад, про те, що «російська танкова колона розстрілює грузинські позиції». Тобто треба розуміти, бойові дії російські війська ведуть у складі похідних колон на марші, не розгортаючи бойові порядки! Це просто в голові не вкладається, таких помилок в організації загальновійськового бою не припуститься і двієчник-курсант-першокурсник загальновійськового училища. Якщо такі повідомлення – не інтерпретація цивільних журналістів і відповідають дійсності, то коментувати дії російських військових стає проблематичним, оскільки йдеться про відвертий, неприхований ідіотизм командування, починаючи відразу з рівня командирів взводів.
Технічне оснащення підрозділів 58-ї армії залишає бажати кращого. На відеокадрах з місць подій (тут вже журналістів ніяк не звинуватиш, вони знімають, що є) ми бачимо бронетехніку з «класичним» навісним динамічним захистом, так званою «реактивною бронею» (це ті самі «коробочки», якими усіяні башти російських танків Т-72, що увійшли до Південної Осетії). Захист цей хороший, але, скажімо так, дещо застарілий. Варто враховувати, що грузинська армія – це не бандформування в Чечні. Росіянам, якби вони готувалися вони до конфлікту, варто було чекати застосування сучасних протитанкових засобів, зокрема з тандемною бойовою частиною, для яких такий захист – не проблема. Та і декілька пострілів із звичайного РПГ-7В по одному танку зводять достоїнства «реактивної броні» нанівець. Тим часом ще в радянські часи прийняті на озброєння, і зараз є в російських танкових військах, системи активного захисту типу «Арена» і «Дрозд», а в розробках російського ОПК є й сучасніші. Такий захист набагато ефективніший.
Дії російських мотострільців на бойових машинах піхоти БМП-2 – ще один привід для сумнівів, що російське угруповання діє «по-західному» у складі батальйонних тактичних груп. Ця машина – для дій в розгорнутих по фронту бригадах. Слабкоброньовані паливні баки у вигляді дверей десантного відсіку позаду машини і неможливість десанту вести ефективний вогонь, зважаючи на абсолютно недостатній огляд з боків, роблять її легкою здобиччю, коли підрозділи ведуть бій у складі роти або навіть батальйону в умовах відсутності чіткої лінії фронту.
Тобто Росія чомусь відмовилася від широко прийнятої в світі практики використання зони конфлікту як випробувального полігону не тільки для дослідних зразків ОВТ (озброєнь і військової техніки), а й відносно нових, що перебувають на озброєнні не перший рік. Тут може йтися як про недалекоглядність російського Генштабу, так і про простий брак фахівців для обслуговування цих зразків ОВТ. У будь-якому разі в таких умовах демонстрація сучасних озброєнь як свідчення військової могутності Росії на параді 9 травня цього року в Москві виглядає як безглуздий фарс. Навіщо новинки потрібні, якщо їх не використовують в реальних конфліктах, і навіть не те що не використовують для виконання бойових завдань, а навіть не намагаються випробувати?
Зважаючи на все це, можна зробити висновок, що росіяни роблять ставку тільки на кількість. Втім, судячи з усього, в Москві вважають це виправданим: чисельний склад тільки Північно-Кавказького військового округу перевищує 100 тисяч солдатів, на озброєнні є близько 620 танків, 200 бойових машин піхоти і 875 артилерійських систем (про чисельність і озброєння всієї російської армії не згадуємо, хоча в зону конфлікту вже перекинуті підрозділи із-за меж округу – видно, співвідношення 3 російських солдата проти 1 грузинського російський Генштаб визнав непереконливим). До складу 58-ї загальновійськової армії входять дві мотострілкові дивізії, окремий мотострілковий полк, п'ять окремих мотострілкових бригад, зокрема дві гірські, бригада оперативно-тактичних ракет, а також артилерійські бригади і полки та інші з'єднання і частини. Плюс Південна Осетія має (або мала) збройні сили чисельністю 3 тисячі солдатів, 87 танків Т-72 і Т-55, 95 гармат і мінометів, зокрема 72 гаубиці, 23 реактивні системи залпового вогню БМ-21 «Град», а також 180 бронемашин, зокрема 80 бойових машин піхоти. Сили грузинів складають менше 30 тисяч солдатів, в бойовому строю зараз перебуває близько 200 танків, на початок конфлікту також налічувалося: БМП-1 – 45, БМП-2 – 74, БТР-80 – 50, МТЛБ -20, БРДМ-2 – 5 одиниць. Отже місце в тактиці росіян якраз – жуковським «стратегічним» постулатам. Думається, після закінчення конфлікту російський Генштаб навряд чи пояснюватиме росіянам необхідність такого підходу.
Дивними видаються дії російської військової авіації. За інформацією із зони конфлікту, удари по грузинських позиціях і населених пунктах наносять російські літаки зі складу 4-ї повітряної армії, на озброєнні якої є близько 60 фронтових бомбардувальників Су-24, 100 винищувачів МІГ-29, 60 винищувачів Су-27, 100 штурмовиків Су-25, 40 учбово-бойових L-39 і 30 розвідувальних Су-24МР. Також діє вертолітна армійська авіація. Грузинськими ППО збитий і дальній бомбардувальник Ту-22 (судячи з усього, йдеться про Ту-22М3), тобто росіяни підключили набагато більші сили авіації, і не тільки тактичної Для порівняння, ПВС Грузії мають в бойовому складі 10 штурмовиків Су-25КМ, які були модернізовані спільно з ізраїльською компанією Elbit System, а також 2 учбово-бойові Су-25УБ, до десятка L-39, 28 вертольотів типу «Мі» різних модифікацій, зокрема не менше 3 ударних Мі-24, а також 6 транспортних Bell-212 і 6 UH-1H американського виробництва.
З повідомлень про російські авіаудари і втрати чітко вимальовуються два головні моменти.
По-перше, російське командування має інформацію виключно мирного часу – з військових об'єктів удари завдаються по базах грузинських бригад, тобто місцях постійної дислокації. Хоча найдурніший генерал з російського ГШ не може не розуміти, що війська зараз – або на передовій (їх видно «візуально», тому їх штурмує армійська або тактична авіація), або розгортаються за організаційно-штатною структурою воєнного часу за рахунок резерву, що мобілізується, тобто перебувають в так званих запасних районах. Російській стратегічній розвідці можна сміливо поставити «двійку». Зате російським льотчикам потрібно віддати належне за професіоналізм і завзятість – мирні населені пункти вони бомблять вельми влучно і наполегливо.
По-друге, і це пов'язано з першим, абсолютно незрозуміло, чому не завдаються удари по позиціях грузинських ППО. Вивести їх з ладу слід у першу чергу, а для цього у складі перших російських підрозділів, що вступили на територію Південної Осетії, обов'язково повинні були бути підрозділи радіотехнічних військ, які б засікли позиції «пепеошників». Замість цього російська авіація з прямо таки маніакальною завзятістю бомбить аеродроми грузинів, хоча ясно (див. вище), що грузинські ВПС особливої небезпеки не становлять, та порожні казарми бригадних баз. Набагато страшніша грузинська артилерія, особливо реактивна (РСЗО М-87 «Оркан», Лар-160 «Град-лар», RM-70, БМ-21 «Град», М63 «Пламен», наявні в грузинських сухопутних військах). Але її росіяни чомусь «не бачать».
І, нарешті, останнє, хоча це питання більше не до російського Генштабу, а до політичної Москви. Одна з серйозних військово-політичних дурниць, яка була здійснена російською стороною, – це блокування грузинських портів силами кораблів Чорноморського флоту, що дислокувалися в Криму. Воєнної необхідності в цьому немає ніякої (звідки Грузії чекати військово-технічної допомоги сьогодні, адже якщо хтось і заявив про підтримку, то про чисто дипломатичну?). Заявляти ж за прикладом ВМФ РФ, що «застосування сили здійснюватиметься тільки відповідно до статті 51 Статуту ООН з метою реалізації невід'ємного права російської сторони на самооборону», коли йдеться про військові кораблі, що зайшли в чужі територіальні води всупереч думці Грузії, - погодьтеся, цинічно. Тим часом це – прямий виклик Україні, що фактично підтримала грузинську сторону в цьому конфлікті і висловила небажання надавати свою територію як плацдарм для дій Росії. І виклик цей закріплений в офіційних заявах МЗС РФ. Наплювавши на думку України, на території якої базується ЧФ РФ, Росія навряд чи спростила двосторонні відносини і зняла гостроту подальших спорів навколо долі Чорноморського флоту. Думається, наслідки для Москви від цього явно непродуманого кроку відгукнуться дуже скоро.
