Параду бути!
З 7 серпня, відповідно до підписаного міністром оборони наказу (який, у свою чергу, базувався на Указі Президента) учасники параду з наземною технікою, залишивши місця постійної дислокації, де тренувалися до цього, проводять спільні тренування на аеродромі «Гайок» у Білій Церкві під Києвом. Тут хід тренувань і перевірив Юрій Єхануров.
Слова міністра оборони про те, що парад необхідний хоч би тому, що кожен громадянин має знати, чим є армія сьогодні, були відповіддю на останні заяви Юлії Тимошенко. Як відомо, прем'єр, закликаючи нині скасувати парад, аргументує це тим, що кошти на цей захід було б доречніше передати постраждалим від повені в Західній Україні. Збоку ніби-то звучить логічно.
Але тільки – якщо не знати схему фінансування цього параду. Нагадаємо: за підрахунком Міноборони, витрати на дійство мають становити близько 81 млн гривень (тобто в середньому парад обійдеться кожному українцеві трохи більше 1,5 грн). Міноборони пропонувало 11 млн гривень виділити зі своїх коштів, а Кабміну сплатити решту. Кабмін з цим не погодився. Зрештою армія проводить всі підготовчі заходи (і, судячи з усього, проведе і парад) виключно за кошти свого і без того мізерного бюджету та «внутрішніх резервів».
Щоправда, військове керівництво просить уряд надалі компенсувати хоч би 50 млн, але, як свідчить «досвід локальних воєн», це прохання, швидше за все, так і залишиться на рівні побажання. А після заяви Юлії Тимошенко і взагалі гріх розраховувати на якусь компенсацію: адже прем'єр говорила, що не треба! Плювати, що левова частка коштів вже пішла на тренування і передислокацію підрозділів, і відмова від параду просто зробила б ці кошти викинутими на вітер. За словами міністра оборони, 95% коштів, необхідних для підготовки параду, вже витрачено. Тобто, ясно одне: про необхідність проведення параду треба було сперечатися на початку червня, а не зараз, коли вже все готово для його проведення, і попереду в учасників залишилося лише кілька остаточних репетицій.
До всього, вже в чому, але в недостатній допомозі постраждалим від повені Збройним силам дорікнути важко. Юрій Єхануров із цього приводу сказав: «Вже на другий день (після повені – Авт.) 260 військовослужбовців плюс техніка надавали допомогу. Зараз допомогу надають понад 3 тисячі військовослужбовців і ще 2 тисячі в резерві. Більшість військовослужбовців, які візьмуть участь в параді, після його проведення замінять тих військових, хто ліквідовує наслідки повені».
Наразі, парад буде. Можна, звісно, посперечатися взагалі про його політичну доцільність. З одного боку, говорити про те, що ми показуємо свою військову міць напередодні вирішення питання про приєднання Києва до Плану дій щодо членства в НАТО, було б не зовсім коректним. Як відомо, на Заході проведення військових парадів з технікою сприймається як яскраве свідоцтво мілітаризації країни.
У плані зовнішньої політики є ще один нюанс. Абсолютно зрозуміло, що Україна не має у своєму розпорядженні необхідних ресурсів (точніше – політичної волі, та й політичної необхідності знаходити такі ресурси) для того, щоб робити свою військову міць аргументом у дипломатичних суперечках. У своїй військовій політиці, коли – самопливом, а коли й згідно стратегічному курсу держави, Київ пішов дуже далеко від можливості за прикладом деяких європейців зберігати так званий активний нейтралітет, забезпечуючи власну національну безпеку в її військовому аспекті самостійно. Простіше кажучи, Україна на сьогодні стала дуже «блоковою» де-факто, щоб демонстрація військової міці могла бути свідоцтвом того, що країна цілком може протистояти самостійно всім зовнішнім загрозам.
Але можна подивитися на ситуацію і з іншого боку. У нинішніх «політичних танцях» навколо України на міжнародній арені, то погрозах націлювання на неї ракет, то відвертого військового втручання, парад, очевидно, дійсно необхідний. Перш за все – для українського суспільства, яке гостро потребує підтвердження того, що його країна здатна протистояти недругам у військовому плані. Українець чує загрози на адресу своєї країни, але для відчуття пошани до власної держави він має бачити, що Україна може себе захистити. Тут звісно, проведення параду – найпевніший засіб.
Ну і, мабуть, головне «технічне» питання – що показувати? Збройні сили України вирішили не уподібнюватися російським побратимам, які на параді 9 травня цього року в Москві щосили демонстрували техніку, якої і на озброєнні ще немає, а показати тільки те, що є де-факто. Тут, звичайно, особливо хвалитися нічим, вся техніка відома ще з часів СРСР. Коментуючи цей факт, Юрій Єхануров сказав: «Ми робимо все, щоб виглядати краще, але техніка у нас така, яка є. В Україні є достатня кількість сучасної техніки, але поки що ми не можемо взяти її на озброєння – бракує коштів.»
Через хронічне недофінансування Міноборони, що абсолютно логічно, робить ставку на модернізацію зброї ще радянського виробництва, якиою нікого не здивуєш. Наприклад, модернізований танк Т-64бм «Булат», який пройде на параді, і який зараз купують війська, зовнішнім виглядом не особливо відрізняється від знайомої тим, хто служив в армії ще в 70-ті роки минулого століття, «шістдесятчетвірки». Модернізоване обладнання (ветроніка – електроніка танка) зовні не видно. Та й придбало Міноборони навіть цю далеко не нову машину поки лише в кількості «аж» 19 штук – це якихось дві танкові роти.
З танками, яких у наший армії ніби й чимало, все ж таки вистачає проблем, якщо говорити про оновлення парку техніки. Ось, здавалося б, вірний кандидат на парад – український танк Т-84. Але його в колоні не буде, хоча він вже й проходив Хрещатиком. Справа в тому, цей танк представлявся глядачам у колоні армійської техніки під час параду сім років тому, після чого йому випала дивовижна й сумна доля. Десятка Т-84, які показувалися тоді, армії не належали (до речі, тоді навіть виникли спори з приводу того, хто поведе танки – Завод ім. Малишева, що виготовив їх, наполягав на тому, щоб це зробили кращі механіки-водії підприємства, але за важелі в результаті посадили танкістів Збройних сил). Правда, номінально ці машини стояли на озброєнні наших бронетанкових військ з 2000 року, але Кабмін, що зобов'язав Міноборони придбати спершу десять нових танків, забув вказати — за які кошти. У результаті генералітет начебто й вирішив питання з харківською бронетанковою корпорацією. Відразу після параду десятка Т-84 попрямувала у війська, а там Міноборони розраховувало з часом розрахуватися. Так у Збройних силах з'явилася одна танкова рота, укомплектована новенькими українськими Т-84. Але грошей так і не знайшли і танки, «поприкрашавши» бронетанкові війська кілька років, зрештою повернулися до виробника. До речі, від наших танкістів доводилося чути не найкращі рекомендації цій машині за підсумками експлуатації у військах, але це деталі.
Все решта – це й зовсім практично на 100% радянська техніка. Самохідні артилерійські установки 2С1 «Гвоздика», 2С3 «Акація», 2С19 «МСТА-С», 2А65 «МСТА-Б», протитанкові гармати МТ-12 «Рапіра», тактичні ракетні комплекси 9К79 «ТОЧКА-У», реактивні системи залпового вогню «Град», «Ураган» і «Смерч», зенітно-ракетні комплекси «Оса», «Бук-м1», С-200в «Вега», С-300пс – усі вони відомі ще тим, хто служив у Радянській Армії. Що стосується нових зразків, прийнятих на озброєння нашої армії останніми роками, – це, наприклад, станція тропосферного зв'язку Р-417му, комутатор локальної мережі А-101, навігаційний комплекс СН-3210 або протитанкова ракета «Комбат» – то вони не для парадів, цікаві лише для фахівців, і народ ними не вразиш.
... Міністр оборони, оцінюючи готовність підрозділів до параду, висловив переконання, що оцінка параду – це не стільки оцінка військовим, скільки владі, чиновникам, посадовцям, які опікуються військовими питаннями, народним депутатам:
«Те, яку армію Україна має, і який рівень її технічного забезпечення, багато в чому залежить від них, а не від військових», – відмітив Єхануров. Що ж, у відсутності логіки міністра звинуватити важко.
