Богдан Соколовський: «Потрібен перехід до колективного механізму гарантій енергетичної безпеки»
На думку радника Президента, спільне вирішення енергетичних питань - це питання національної безпеки як кожної країни – учасниці об’єднання, так і регіону в цілому.
Богдане Івановичу, які конкретні завдання стоять перед робочою групою, яку ви очолили, зважаючи на ситуацію у внутрішній політиці України й міжнародне становище, яке склалося у регіоні?
Якщо йдеться про українську делегацію цієї міждержавної робочої групи із підготовки матеріалів по концепції Каспійсько-Чорноморсько-Балтійського енерготранзитного простору, то це, насправді, дії, направлені на виконання спільної заяви семи президентів, підписаної двадцять третього травня цього року на саміті з питань енергобезпеки у Києві. Цю заяву підписали президенти України, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Азербайджану та Грузії.
Йдеться про опрацювання ініціативи Президента Ющенка щодо створення неформального об’єднання названих держав, мета якого — спільно запровадили практично нову культуру енерготранзиту на просторі від Каспійського та Чорного до Балтійського морів. Це повинен бути транспарентний, зрозумілий, відкритий, прогнозований простір транзитних гарантій.
Чи відома реакція Росії на створення такого об’єднання? Адже спроби створити певні об’єднання поза Росією – наприклад, той же ГУАМ і т. Ін., були, м’яко кажучи, не дуже успішними, і викликали, у кращому випадку, скепсис з боку росіян...
Ідея створення такого спільного енерготранзитного простору якраз і полягає в тому, щоб збалансувати інтереси постачальників, споживачів і транзитерів енергоресурсів. На сьогодні такого балансу, як показує практика, немає: постійно виникає якась напруга, якісь дискусії, інколи досить гарячі, з приводу прав, умов роботи чи постачальників, чи споживачів, чи тих же транзитерів...
Будемо враховувати й те, що питання енергоносіїв – це, все-таки, питання не стільки господарське, скільки стратегічне та політичне. В усякому разі Росія, схоже, сприймаю його саме так і не інакше...
Стратегічне — так, політичне — на жаль, господарське — безумовно: я б у такому порядку вибудовував пріоритети. Ви знаєте позицію Президента Ющенка, який чітко і впевнено дотримується лінії, що чим менше буде політики в енергетичному співробітництві, тим воно буде кращим, і більш зорієнтованим на потреби людей. Так, дуже часто енергоресурси і технології використовуються як політичний важіль, це факт! Але будь-яка людина - безвідносно до нації, релігії, віку, соціального стану, має мати право доступу до енергоспоживання за відповідними правилами, так само як і до будь-яких ресурсів інших ресурсів - води, землі, повітря...
Російська сторона поінформована про створення такого об’єднання семи країн для розробки енерготранзитних стратегій: ні офіційних, ні неофіційних негативних реакцій від російської сторони я не чув. Ми запрошуємо Росію за стіл для консультацій, бо, можливо, якраз Росія є найбільш зацікавленою у тому, щоб транзит енергоресурсів відбувався за відповідними правилами, був зрозумілим і прогнозованим.
Скільки часу триває робота над цими питаннями в рамках делегації?
У Кракові в травні 2007 року відбулося засідання з питань енерготранзиту, і там Президент України Ющенко озвучив цю свою ініціативу вперше. Потім у Стамбулі, на енергетичній конференції, він знову публічно висунув таку ініціативу. Потім були такі заходи у Вільнюсі, в Києві, і скрізь Віктор Ющенко виступав з ідеєю створення спільного енерготранзитного простору. І от в Києві, у травні 2008-го, в рамках саміту була підписана спільна заява президентів семи країн, які я назвав вище. Процес пішов.
Ми маємо чітке і зрозуміле завдання до наступного енергетичного саміту, який відбудеться в рамках Краківської ініціативи у Баку наприкінці осені цього року - напрацювати узгоджені пропозиції і подати їх на обговорення глав держав.
Чи можна сказати, що створення делегації у такому складі стало певною мірою реакцією на засідання «Великої вісімки» у Санкт-Петербурзі, де Росія фактично задекларувала себе енергетичною імперією, і країни-члени «Великої вісімки» фактично згодилися з цим...
Я би безпосередньо не пов’язував ці дві події. Ідея і мотивація семи країн, про які я говорив, полягає, насамперед, у тому, щоби підвищити рівень національної і регіональної безпеки. Сьогодні національна та регіональна енергобезпеки - взаємопов’язані і в просторі, і в часі поняття. Тому що говорити сьогодні, що ми перебуваємо в умовах безпеки енергетичної, а сусід ні, неможливо!
Тому насамперед йшлося про захист національних інтересів, які, у даному випадку, у цих семи країн здебільшого збігаються. Фактично йдеться про перехід від індивідуального до колективного механізму гарантування енергетичної безпеки.
Але ці країни все-таки акцептори, а не донори оцих енергоресурсів, якими є Росія й Туркменистан, і які можуть диктувати свої умови. Як планується вибудовувати стосунки з суб’єктами, від яких ми так чи інакше залежимо?
І будемо залежати! Але й вони від нас залежні, бо ми транзитери! Адже ліквідний і дуже грошовитий ринок збуту енергоресурсів на сьогодні, будемо відверті, знаходиться все-таки на Заході!
Але у важливих для Росії питаннях – наприклад, недопуск України в НАТО чи якісь інші союзи, вона, як показала практика, знаходить порозуміння з тією ж Німеччиною чи Францією не в останню чергу тому, що вони залежні від неї енергетично...
Ви абсолютно праві у тому, що Росія шукає порозуміння з країнами - членами НАТО і Євросоюзу. В цьому немає нічого дивного – вона дбає про свої інтереси. Але у цю площину вкладається і наша ідея! Адже підвищення енерготранзитної якості і прогнозованості транзиту лише покращить діалог між Росією, і скажімо, Німеччиною. На мою думку, чим ближчими будуть відносини між Росією і НАТО, а вона до цього прагне однозначно, тим краще буде й нам – потенційним членам НАТО (сподіваюся, що ми вступимо в Альянс найближчим часом).
Ми маємо свої власні національні інтереси, і, без сумніву, в усіх цих розкладах місце України є винятково вигідним. А якщо йдеться про співпрацю семи країн у сфері енерготранзиту, то разом можемо стати набагато потужнішим гравцем на енергетичному ринку, аніж кожен поодинці.
А як, усе-таки, оцінюють вашу ініціативу «старожили» Євросоюзу - та ж Німеччина і Франція? Адже відомо, що вони досить насторожено ставляться як до «младоєвропейців» зокрема, які, на їх думку, є провідниками інтересів США в Європі, так і до всяких східноєвропейських ініціатив загалом...
Ну, як ви їх назвали «старожили» Європи – це серйозні країни, які вже навчені досвідом відносин, у тому числі й з Україною. І в даному випадку, здається, вони тримають паузу, бо хочуть побачити, що з цього вийде. У нас було багато ініціатив за сімнадцять років, але, на жаль, часто все закінчувалося нічим. Сподіваюся, що цього разу так не буде, команда налаштована конструктивно, шанси є.
Білорусія в цей альянс входити не має намірів?
Ми запрошуємо всіх, проте наразі білоруська сторона вивчає питання.
Новина про те, що Україна має плани аверсного використання трубопроводу «Одеса — Броди» викликала очікувано негативну реакцію у росіян, які зараз експлуатують його у реверсному режимі. Зважаючи на зроблені заяви, в українській владі також різні позиції щодо аверсу – зокрема Юлія Тимошенко категорично проти...
Трубопровід «Одеса — Броди» створювався за українські гроші з метою підвищення енергетичної національної безпеки: в даному випадку для того, щоб забезпечити можливість постачання нафти на українські та європейські нафтопереробні заводи з альтернативних джерел. На самому початку говорилося про іракську нафту, коли буде збудовано нафтопровід через Туреччину «Джейхан — Самсун». Зараз йдеться здебільшого про каспійську нафту, але не виключаються й інші джерела. Тобто апріорі при розробці проекту та його втіленні йшлося саме про аверсний режим його використання з Одеси до Бродів.
Той, хто сьогодні проти аверсу – відверто проти українського народу.
Але ж, ви пам’ятаєте, на чому все застопорилося? На тому, що постала проблема заповнення нафтопроводу у такому режимі. Хіба це питання зняте?
Насправді, це питання завжди було надуманим – із сфери сучасної замовної міфології. Ним спекулюють або ліниві, або неадекватні, або ж невиправно лукаві люди.
Лише за останні 10 років темпи зростання обсягів видобутку нафти в Каспійському регіоні перевершили усі оптимістичні прогнози. Значні обсяги каспійської нафти транспортуються через Чорне море. Створюються нові нафтопроводи, зокрема «Бургас — Александропуліс». Танкери змушені «вистоювати» чергу на прохід через Босфор. Усім нафти вистачає, а нам чомусь ні.
Так у чому ж причина?
Колишня українська еліта (умовна еліта) не скористалася навіть із готового – контрактами на постачання по аверсу 3,5 млн.тонн каспійської нафти, привезеними в червні 2004 року людьми, які по-справжньому вболівають за енергетичну незалежність Української держави.
Ще раніше, у 2001-2002 роках було брутально відкинуто серйозні пропозиції одного із західних концернів щодо його комплексної участі в реалізації проекту «Одеса-Броди».
Натомість українському суспільству нав’язали «серіал» на кшталт: «трубу закопали, а нафту не знайшли».
У прийняту навесні 2004 року постанову Кабінету міністрів про готовність нафтопроводу «Одеса-Броди» до експлуатації в проектному аверсному напрямку потайки було внесено зміни, і вже в серпні 2004-го нафтопровід почав функціонувати у реверсі. Я зараз не даю оцінок цьому рішенню, тоді були такі економічні, зовнішньо- і внутрішньополітичні обставини. Але питання, що такий режим роботи нафтопроводу запроваджено навічно, ніколи не стояло: в усіх взаємозобов’язуючих документах вказується, що це тимчасова вимушена схема роботи. В угодах з компаніями «ТНК-ВР» (Росія-Великобританія) і «Скілтон» (офшорна компанія, зареєстрована на Кіпрі, в Нікозії), за якими транспортується нафта по реверсу, передбачаються умови розривання контракту й припинення роботи в реверсному режимі.
Ці умови зводяться до наступного: після прийняття рішення уповноваженим державним органом України про зміну напряму роботи нафтопроводу, на аверс, треба повідомити сьогоднішні сторони, тобто російську та відповідно кіпрську, за дев’яносто днів до реального „розвороту”. Тобто юридично все тут зрозуміло.
Звичайно, ми зацікавлені у тому, щоб ці обсяги нафти - а зараз там транспортується трошки більше, ніж дев’ять мільйонів тонн нафти по реверсу, збереглися і щоб було створено не гірші умови для нинішніх сторін для їх роботи на нафтовому ринку чорного металу. Все-таки, це й наші прибутки, і наше джентльменське ставлення до партнерів. Такі технічні можливості є.
На сьогодні ситуація така: завдяки послідовним діям Президента Віктора Ющенка вдалося знову повернути основних гравців на нафтовому ринку до діалогу про «Одеса-Броди». Створено усі передумови для реалізації цього проекту в інтересах україни і наших партнерів з ЄС. Успішно виконувався указ Президента від 22 травня 2008 року №474 про забезпечення роботи нафтопроводу «Одеса-Броди». І раптом, 16 липня, - щось на зразок ножа в спину, коли прем’єр заборонила своїм спів підлеглим брати участь в засідання робочої групи з цього приводу...
До цього ми ще повернемося. Але чи є конкретні компанії, які готові постачати нафту для цього нафтопроводу у аверсному режимі?
Такі пропозиції є. Вони опрацьовані. Тепер потрібно ухвалити офіційне рішення про переведення нафтопроводу в аверсний режим роботи, а відтак – виконати усі, передбачені законами і угодами процедури. Тоді й можна укладати контракти. Господарюючі суб’єкти вже ведуть їх між собою, адже це справа, все-таки, міжкорпоративна. Але поки не прийнято офіційне рішення, такого сенсу немає.
А хто приймає таке рішення? Чий підпис вирішальний?
Відповідно до чинних нормативних актів, за якими працює державна компанія ВАТ «Укртранснафта», таке рішення уповноважене приймати Міністерство палива та енергетики України. ВАТ «Укртранснафта» є стовідсотково державною компанією, входить до складу НАК «Нафтогаз України», і її засновником є Міністерство палива та енергетики України.
Президент видав указ, там було чітко сформульовано терміни, створена міжвідомча робоча група з метою підготовки усіх організаційних і технічних моментів для переходу в аверсний режим. ВАТ «Укртранснафта» виконує свою роботу по технічній частині й веде підготовку відповідних документів, у тому числі угод, які б дали можливість в аверсному режимі працювати при не меншій, ніж зараз є, рентабельності. Тобто, щоб прибутки, принаймні, на початку були не нижчими, ніж зараз, а у перспективі, звичайно, вони мали б бути вищими. На сьогодні «Укртранснафта» заробляє шістдесят вісім мільйонів доларів за транзит на маршруті «Одеса-Броди», й поставлено завдання, щоб у режимі аверсу було поступове зростання прибутку.
Чим можна пояснити заяви Юлії Тимошенко, яка, безумовно, має вплив на Міністерство палива та енергетики, з приводу того, що на «Одеса-Броди» готується «РосУкрЕнерго-3» Чи може вона протидіячти підписанню цієї угоди про зміну режиму?
Від Кабінету міністрів не надходило жодних пропозицій щодо варіантів переведення нафтопроводу «Одеса-Броди» в аверсний режим, не було жодних офіційних чи фахових коментарів чи заперечень по суті тієї роботи, яка виконується для реалізації проекту під керівництвом Президента. Тому несподівана зміна позиції глави уряду щодо аверсу виглядає, м’яко кажучи, дивною. Думаю, що не варто глибоко аналізувати глибоко ці заяви , тому що це в крайньому випадку емоції – важко зрозуміти мотивацію.
А чи може прем’єр протидіяти підписанню цієї угоди про зміну режиму?
Я хотів би вірити, що у нас немає державних службовців і політиків, які б протидіяли реалізації стратегічних проектів, зорієнтованих на захист національних інтересів.
Можливо, Тимошенко вважає, що це саме вона захищає національні інтереси?
Ну, давайте розглянемо суть питання. На сьогодні є робоча група, як я вже казав, створена указом Президента, №474 від двадцять другого травня. Зроблена немала робота, фактично в рамках робочої групи було завершено інвентаризацію наших можливостей по цьому нафтопроводу.
Якщо нафтопровід Одеса — Броди буде працювати в аверсному режиму, то з самого початку пророблялися три напрямки розгалуження нафтопроводу з Бродів: на Польщу ( про це, до речі, є міжурядова угода, затверджена Кабінетом Міністрів від чотирнадцятого січня 2004 року між українським і польським урядами про інтеграцію цього нафтопроводу разом із польськими трубопровідними системами «ПЕР»), білоруський і словацько-угорський.
Опрацьовано всі варіанти перспектива реалізації й налагодження протоків нафти по цих маршрутах.
Що стосується польського напрямку, то робота просувається абсолютно нормальними темпами: поки що формується техніко-економічне обґрунтування, яке буде закінчене до кінця листопада, і тоді можна говорити про будівництво немалої частини трубопроводу. Час, який на це потрібно - це порядка двох років. Тобто ми виходимо на те, що на польському напрямку реально маршрут може запрацювати не раніше, ніж через два — два з половиною роки.
На білоруському напрямку можна у короткому часі налагодити поставку нафти, але сьогодні для Білорусії, наскіли я розумію, ще не стоїть питання налагодження поставок додаткових обсягів нафти. Їх, очевидно, поки що задовольняє те, що є.
Третій напрямок — на Словаччину. На сьогодні за маршрутом Броди — Словаччина — Угорщина, є незайнятих 8,25 мільйонів тонн нафти на рік. На сьогоднішній день із клопотанням на отримання права транспортувати нафту цим вільним маршрутом звернулися два українські нафтопереробні заводи - НПЗ «Галичина» (Дрогобич) і НПЗ «Нафтохімік Прикарпаття» (Надвірна). Ці заводи сьогодні перебувають в критичному фінансовому стані через відсутність сировини. У цьому зв”язку вони опрацювали питання залучення третьої сторони компанії, яка бере на себе функції гаранта оплати за транзитні послуги.
Робоча група, про яку я говорив, довго працювала над умовами такого потенційного транзиту. Звичайно, є кілька питань, які треба ще до кінця узгодити. Як я вже казав, остаточне узгодження проектів 16 липня було зірвано. Фактично на шістнадцяте липня була призначена чергова нарада, на якій планувалося остаточно узгодити проекти цих договорів.
Можу абсолютно відповідально сказати, що станом до сьогоднішнього дня, включаючи шістнадцяте липня, жодних заперечень до роботи такої групи, створеної указом Президента, не було. – не було жодних серйозних пропозицій стосовно інших варіантів заповнення труби ні від кого. До речі, було висловлено дуже багато побажань, застережень, заперечень, як з боку Секретаріату Президента і Міністерства палива та енергетики, так і з боку експертів. Станом на чотирнадцяте липня всі вони враховані.
Адже йдеться національний державний інтерес, тому що розвернувши нафтопровід «Одеса — Броди» в аверсний режим, ми відкриваємо додатковий канал для забезпечення своїх нафтопереробних заводів. Адже два заводи, як мінімум, стоять без нафти багато років. До чого це призводить? По-перше, до того, що Україна на сьогоднішній день поповнює запаси нафтопродуктів, дизелю чи бензину як мінімум на 50% за рахунок імпорту – і це маючи потужності з нафтопереробки у сумі понад п’ятдесят два мільйони тонн на рік! Ну, це абсурд якийсь!
По-друге, на цих двох заводах західноукраїнських підприємствах за останні роки відбувся відтік багатьох кваліфікованих кадрів, а це і є золотий ресурс української економіки - інженери, техніки, і навіть робітники! Люди поїхали працювати на польські, чеські, словацькі, австрійські, угорські нафтопереробні підприємства...
По-третє, допоки працює реверсний режим, ми не можемо виконувати своїх міжнародних зобов’язань у контексті створення євразійського нафтотранспортного коридору. Якщо в реалізації цього проекту, як початкова ланка практичних дій, залучається два українських підприємства, які виробили, у принципі, прийнятну схему-варіант фінансування, і, особливо, гарантії оплати за транзит, я не бачу підстав відмовлятися.
От ваші брати по перу – журналісти, пишуть, що хтось там збирається віддати якійсь офшорній компанії нафтопровід «Одеса-Броди». Так питання ніхто й ніколи не ставив! Мова йде про те, що ми надаємо українським нафтопереробним заводам право на прокачку нафтопроводом «Одеса-Броди». Вони залучають до цього процесу компанію, яка готова гарантувати оплату транзиту за принципами „качай або плати”. Але вона готова платили, має підтвердження, і банки акцептують ці підтвердження. НПЗ «Галичина» і «Нафтохімік Прикарпаття» впродовж багатьох років не працювали, вони банкрути, і жодний банк їм таких гарантій не дає.
Що таке для держави „качай або плати”? Я замовник, замовляю послугу, і сплачую за неї безвідносно до того, чи я цим користуюся, чи ні. Це так само, як я б зупинив таксі, і сказав, що протягом години ми або їдемо, або стоїмо, але я плачу по тому тарифу, по якому ми маємо їхати. Має право таксист відмовити? Не має! І тут така сама ситуація: сплачуються кошти, за рахунок яких державна компанія має прибутки. І, відповідно, за рахунок цього ми відкриваємо додаткові можливості, і ставимо наших зарубіжних партнерів перед фактом, що маршрут для постачання каспійської нафти є і вже дає економічний ефект. Тобто ні про яку віддачу комусь державного нафтопроводу не йдеться!
До речі, до офшорної компанії «Скілтон», яка користується нафтопроводами в реверсі сьогодні, немає претензій від КМУ? Але чи такий режим роботи нафтопроводу поставив на коліна два західноукраїнські НПЗ?
Тому що, скажімо так, «криша» у цих компаній різна…
Мене, українського громадянина, не цікавить «криша», мене цікавить мій національний інтерес! І якщо цьому сприяє державна компанія — ОК, державне нафтопереробне підприємство — дуже добре, приватне підприємство нафтопереробне — також добре, зарубіжна будь-яка компанія — також добре. Ще раз кажу: якщо є претензії до якоїсь компанії, то існують інші шляхи їх висловлення, ніж ті, якими послуговується прем’єр-міністр. Ці претензії не повинні позначатися на зриві реалізації державних концепцій.
Російський прем’єр Владімір Путін заявив, що він сподівається, що концепція реверсного використання «Одеса-Броди» все-таки переможе...
Ну, я не чув, щоб він таке заявляв... Знаю, що віце-прем’єр Ігор Сєчін заявив, що російська сторона стурбована ідеєю переходу на аверс трубопроводу «Одеса — Броди». Це, звичайно, дуже добре, що наші російські колеги так швидко помітили, що у нас відбуваються якісь процеси. Ми готові у відповідь на стурбованість російської сторони запропонувати їм варіант, який буде для них не тільки аналогічним, а ще й кращим варіантом транзиту нафти через Украину на Чорне море - навіть за нижчими тарифами! Ми готові це зробити, ми не кинемо, як кажуть в народі, нікого, тим більше тих партнерів, з якими багато років співпрацюємо!
А вас не тривожить, що синхронні російським заяви зробила й українська прем’єр, яка після свого останнього візиту до Москви щаявила, що Україна й Росія вийшли на інший рівень міждержавних відносин – і, напевно, завдяки їй?
В в силу обставин, які склалися, я вивчив оті міфічні претензії прем’єра, про які говорить преса. І в мене закралася підозра, що коли вона забороняла своїм підлеглим брати участь у консультаціях з приводу аверсу нафтопроводу «Одеса — Броди», то, мабуть, вона була банально дезінформована. В усякому разі, я б хотів, щоб це було саме так, бо ті звинувачення, які висуваються, абсурдні! Вже не кажу про абсолютно безпідставні й образливі зокрема для мене особисто звинувачення у корупції. В порядному товаристві після таких слів вибачаються... Не можна будь-кому дозволяти собі зводити наклепи і кидатися безпідставними звинуваченнями. Я не хотів би, щоб моя держава знову повернулася у епоху, коли клепалися огульні звинувачення і навішувалися «ярлики», «номери» і «номерки». Це „лагерна” термінологія, її відкинув український народ.
Особисто для мене ці інсинуації були образливими ще й тому, що наша команда за останніх щонайменше півроку «проорала» дуже багато країн, я вже не кажу про документи, працюючи над реалізацією проекту євразійського нафтотранспортного коридору, над розворотом нафтопроводу і гарантій його нормального наповнення І такі заяви прем’єра не на користь ні державі, ні нашому проекту! Ви подивіться, що сьогодні пише азербайджанська чи польська преса!..
Очевидно, що йде політична боротьба – президентська кампанія-2010 стартувала. І Юлія Володимирівна активно шукає підтримки у східного сусіда — Росії. Після її візиту до Москви спостерігачі заговорили про те, що Росія, здається, знайшла на кого ставити...
Нашій спільноті требі раз і назавжди відмовитися від терміну «політична боротьба» й звикнутися з терміном «політичні змагання». Тому що оця «боротьба» часто блокує розвиток держави і принижує націю.
Що стосується пошуків підтримки Юлії Тимошенко в Росії, то треба користуватися підтримкою насамперед у власного, а не за кордоном. Бо, як кажуть на моїй рідній Галичині, чекати подачки від сусіда – не гонорово! Тим більше, ми прекрасно знаємо, чи закінчувалися пошуки такої підтримки не так давно на виборах окремих політиків...
Але ж Росія все одно буде на когось робити ставки в Україні!..
Росія має повне право на це - це велика держава, яка має повне право реалізовувати свою зовнішню політику. Я б на місці росіян також наполегливо і переконливо працював так, як найвигідніше для Росії. А Україна повинна мати свою політику і адекватно реагувати і на східному напрямку, і на західному, і на північному, і на південному. І не приховувати цього! Росіяни ж не приховують свого бачення перспектив базування ЧФ РФ в Україні чи питань мови!.. І наша справа давати адекватну відповідь! Але давати її треба у дусі партнерства, у рамках міжнародного права, яке існує, тобто так, як має себе вести солідна держава!..
Як ви оцінюєте останній візит голови правління «Газпрому» Олексія Міллера в Україну? І чому Віктор Ющенко каже, що ціни на газ – не справа Президента, а при цьому остаточне узгодження формул і цін на газ відбувалося у Секретаріаті Президента, а не в Кабінеті Міністрів?
Я цього не знаю (сміється). А заява Президента зайвий раз підтверджує те, про що я говорив на початку нашої розмови: це світоглядна концепція Віктора Ющенка ролі енергетики й економіки в цілому для країни. Економіка і її важлива складова частина – енергетика, мають розвиватися за об’єктивними законами. Об’єктивні закони, без сумніву, передбачають якийсь політичний чинник, але він має бути чітко визначеним. Допоки у нас політики в енергетиці буде забагато, а на сьогодні так і є, в тому числі і в питаннях газових цін, доти завжди буде напруга.
Тепер щодо візиту Міллера. Без сумніву, що візит глави «Газпрому» завжди сприймається як позитив: раз він приїхав і засвідчив свою повагу і главі держави, і главі уряду, і главі НАК «Нафтогаз Україна», то це можна розцінювати як ознаку доброї поведінки, доброго тону і добрих намірів.
Чи вдасться домовитися про поступовий перехід на європейські ціни?
Хочеться вірити. Про поступовий перехід ми говоримо добрих два роки при різних урядах. Думаю, врешті решт удасться домовитися про прийнятні для обох сторін ціни. Адже ціни на газ, так само як умови його транзиту - це звулиця з двостороннім рухом, це, як мінімум, дві переговорні сторони.
Що стосується безпосередньо ціни на газ, то ціни об’єктивно зростають і будуть зростати в цілому світі. Чи вдасться Україні отримати ціни нижчі, ніж практично у всіх наших сусідів, я не знаю, але хотів би нагадати: коли у лютому Президент Ющенко зустрівся із тодішнім президентом Росії Путіним, вони як домовилися, що до кінця року ціни будуть сто сімдесят дев’ять з половиною доларів за тисячу кубометрів, так і є.
А тепер щодо того, президентська справа чи не президентська узгоджувати ціни. Абсолютно вірно, що Президент не повинен займатися цими питаннями: його справа – концептуальний розвиток держави. Але, на жаль, Президент у наших умовах змушений був безпосередньо. Президент зацікавлений і наполегливо докладає зусиль для того, аби був установлений зрозумілий алгоритм формування такої ціни. Зрозумілий, прогнозований і передбачуваний — і це абсолютно нормально, в цьому також є національний інтерес і безпека. Звичайно, хотілося б, щоб газ нам дістався якомога дешевше, але, з іншого боку, сьогодні потрібно думати, як скоротити обсяги споживання газу. І це вже не тільки український інтерес! Бо чим більше ми скоротимо споживання газу, тим більше залишиться іншим і зараз, і на майбутнє. Це стратегічне завдання, яке чисто по-людськи є дуже амбітним! Треба думати, як збільшити обсяги видобутку власного газу, а такі можливості є, але, на жаль, вони на сьогодні не використовуються так, як треба...
Не можу не запитати вашу думку щодо компанії Vanco, яка дістала контракт на видобувні роботи в Чорноморському шельфі. Адже з цього приводу теж був скандал і звинувачення у здачі національних інтересів на адресу Президента з боку прем’єра...
Ви знаєте, краще б не було колотнечі, а була спокійна, послідовна і фахова робота, в тому числі і на Чорноморському шельфі... Ми маємо реалії, коли публічно намагаються вирішити певну проблему, яку потрібно вирішувати у спосіб і в порядку, передбачених законодавством.
Я собі уявляю так: якщо є претензії до діяльності «дочки» Vanco, то, я впевнений, у нормативно-правовій базі передбачені механізми вирішення цього питання. В кінцевому рахунку, якщо такі механізми були б задіяні, у тому числі, з боку уряду, я думаю, ми б не мали на сьогодні такого негативного піару, розумієте? Без сумніву, будь-яка компанія, у тому числі й Vanco, має дотримуватися своїх зобов’язань і працювати з повним і однозначним дотриманням норм і законів України. Але, з іншого боку, і Українська держава повинна дотримуватися і своїх зобов’язань, і законів. Це правила ведення нормального бізнесу і, взагалі, нормального співжиття.
Десь відбувся збій, і тому й виникли ці непорозуміння, почала народжуватися маса міфів навколо Vanco, що абсолютно не красить насамперед того, хто їх продукує...
Угоди з Vanco будуть переглядатися чи ні?
Що буде, то ми побачимо. Компанія Vanco, на скільки мені відомо, звернулася до суду, який розставить все на свої місця. Буде рішення, тоді будемо говорити.
Чи правильно, все-таки, віддавати одній компанії весь шельф?
На сьогодні ми маємо конкретні реалії. Звичайно, було б дуже класно, якби на Чорноморському шельфі працювали такі компанії, як «Shell» чи «Ecson Mobil» - нема питань! Але чомусь вони не прийшли на наш ринок. Такі солідні компанії йдуть на спокійний, прогнозований і гарантований ринок - це аксіома.
А тепер подумаймо, чому в Румунії, Угорщині, в Лівії, в Іраку такі компанії працюють, а у нас ні? Мабуть, ситуація, яка склалася у нас впродовж майже сімнадцяти років - коли ніхто не може нічого спрогнозувати, не сприяє їх приходу в Україну. Здається, уже все в порядку, є легітимно обране керівництво держави, всі гілки влади... То сконсолідуйтеся довкола конституційного глави держави і знаходьте спільну мову, забезпечуйте розвиток держави! Навіщо десь під столом чи під стільцем вести іншу гру? Ще раз кажу - не гонорово шукати підтримки у чужому селі!..
