Україна – країна пенсійного віку?
І справа не в епідеміях гепатиту, раку чи ВІЛ-СНІДу. Проблема в небажанні жінок народжувати і стрімкому старінні населення.
Років з дев’ять тому довелося мені працювати з одним заможним бельгійцем, який купував металопрокат у Дніпропетровську. Під час одного з бенкетувань у Лорана – так, здається, його звали – задзвонив мобільний, і він кілька хвилин з досить байдужим виразом обличчя з кимсь розмовляв. Коли розмова скінчилася, він сказав, що то була його мати. «Виявляється, у неї ревматизм», скептично повідомив мій бельгійський друг. Враховуючи те, що Лоранові на той час було десь так під п’ятдесят, матінці його мало бути щонайменше шістдесят сім – далеко не юний вік. Дещо здивований таким скепсисом сина відносно матері, я став обережно розпитувати; виявилося, що Лоран і його мати живуть окремо, в Ліможі, кожне у власному будинку на сусідніх вулицях. І Лоран бачиться з ненькою хіба раз на рік. Я, звичайно, подумав, що, певно, стосунки між ними раніше були напружені, що в минулому сталося щось таке, що відштовхнуло їх одне від одного. Та ні! Лоран здивовано подивився на мене і спитав: «А навіщо мені ходити до неї? У неї своє життя, у мене – своє. Ми одне одному не потрібні…».
На жаль, таке ставлення до літніх людей, до батьків типове для Європи – і шириться Україною. Нікчемність старих і жорстоке поводження з ними з боку суспільства навіть стали однією з провідних тем у модерній європейській літературі (романи Мішеля Уельбека). У нас інститут елітної «касти аксакалів» давно відійшов у минуле. Обличчя політики стрімко омолоджується, зростає кількість тридцятирічних мультимільйонерів, у маскульті домінують молоді й вродливі… Авторитету немає. Ніхто й думати не хоче, що доведеться доживати до старості, хворіти цілим букетом типово старечих болячок, поступатися місцем цинічним молодим нахабам і поступово згасати разом з набутим протягом довгого життя досвідом. «Наші старі недоглянуті і тому кидаються в очі, – констатує професор Людмила Овсяннікова, керівник Товариства сприяння збереження національного здоров’я України. – На жаль, держава не приймає необхідних законів; слід на державному рівні прийняти ідеал здорової, розвиненої людини. І піклуватися про людей».
«Елітна група»
Яка установа в Україні займається проблемами літніх людей? На науковому рівні – Інститут геронтології Академії медичних наук. Це типовий науковий заклад зі споконвічними, незмінними побутовими і фінансовими проблемами.
Так ось, саме там досліджують старіння. Професор Олег Кульчицький, заступник директора з науково-організаційної роботи Інститута геронтології Академії медичних наук розповідає про головні засади сучасної геронтології, про те, що він називає «азами» – це й справді речі елементарні, але, на жаль, зі звичайних людей мало хто над ними замислюється. Динаміка процесу старіння визначається двома чинниками. По-перше – це генетичний спадок. Доживе людина до похилого віку чи їй цього не вдасться – багато в чому залежить від того, як вона «обрала» собі батьків. Але генетика – річ не постійна. Другий фактор, який суттєво впливає на генетику – оточуюче середовище і спосіб життя. Закладене батьками змінити – в гірший бік – важко, але можливо; коли ж чогось не закладено, треба докласти максимум зусиль, піклуючись про себе, щоб попередити появу ранніх ознак старіння. Тому зараз існує тенденція розрізняти старіння фізіологічне і старіння патологічне або прискорене. Останнє – одна з українських особливостей. У людей раніше виникають хвороби, властиві більш похилому віку: те, чим 20 років тому хворіли в 75-річному віці, зараз виникає у людей 60-65-річних. Та й сам процес старіння проходить набагато важче. Звичайно, на прискорене старіння можна впливати – і медикаментозно, і власним способом життя, і обираючи навколишнє середовище. Але ми чудово розуміємо, – і це також одна з особливостей України, – що в сучасних економічних і медико-соціальних умовах зробити це надзвичайно важко.
Причому виходить так, що дожити до глибокої старості «не світить» більшості українців, незважаючи на рівень доходів. Так, заможна людина, може дозволити собі купити заміський будинок, але шалений ритм її життя та часом зловживання їжею все одно призведуть до сумних наслідків. Не варто забувати і про те, що більша частина України фактично є зоною екологічної катастрофи: Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Дніпродзержинськ, Жовті Води, Кривий Ріг, Одеса – цей перечень міст і місць з надзвичайно поганою екологією можна продовжувати. Та ще й не забувати про Чорнобильську зону під самим носом столиці. І про далеко не господарське поводження нинішньої влади з природними скарбами держави. Висновок доволі сумний: скільки б грошей у вас не було, готуйтесь значну їхню частину витратити на лікування болячок.
І все ж, повинні бути «групи ризику» та ті, хто гіпотетично має більше шансів на довше життя. Адже ми знаємо багато прикладів, коли люди, що пройшли війну, Чорнобиль, злидні радянських дефіцитів та голодовку перших років незалежності доживають до глибокої сивини, доволі пристойно виглядають, порівняно добре почуваються та ще й примудряються працювати! Олег Костянтинович ствердно киває: його мамі нещодавно виповнилося 86 років, вона пройшла війну, дуже нелегко жила і до війни, але досі обслуговує себе сама, фізично й розумово є цілком нормальною людиною. «Це так звана «елітна група». Серед людей відбувся соціальний відбір: дожили ті, що знайшли сили чинити опір», – пояснює Кульчицький.
Звісно, є «годованці долі» і серед молоді. «Доведено, що до похилого віку доживають здебільшого люди, що інтенсивно працювали інтелектуально. Або такі, які займалися помірною фізичною працею», – розказує професор. І похмуро констатує: «За межами цих двох позицій – обов’язкові прискорене старіння і рання смерть». У «групі ризику» - спортсмени. Полишаючи спортивну кар’єру, вони зазвичай знаходять у себе цілу купу хвороб. Впливають на це як величезні навантаження, так і ті фармакологічні препарати, які їм доводиться приймати. Це стосується всіх без виключення видів спорту – від фігурної гімнастики до важкої атлетики. Звичайно, це не означає, що спортом займатися не треба, але підходити до цього треба виважено, в розумних межах. «Іноді мене дивує: виходжу зранку на Саксаганського, де живу – уявляєте, який там рух транспорту, яке повітря? – і бачу, як чоловік у спортивному одязі біжить уздовж дороги. Невже він думає, що таким чином покращить своє здоров’я?», – зауважує професор.
Правильна їжа
Визначальну роль у процесі старіння відіграє харчування – що, як і в якій кількості ми їмо. В інституті проводили досить цікаві дослідження над щурами – їм змалку давали кількісно недостатнє, але якісно повноцінне харчування. Кількість їжі поступово знижували на 10-20%. Тривалість життя збільшувалася. Експеримент триває і досі. На жаль, до людини цей спосіб дуже важко застосувати, це може призвести до відставання в розвитку структур і діяльності мозку.
Ще один цікавий доказ стратегічної важливості харчування. Є така байка, нібито за радянських часів влада, не бажаючи виплачувати пенсію величезній армії пенсіонерів, розробила моторошну стратегію. До найуживаніших продуктів харчування – приміром, вареної ковбаси – додавали спеціальні домішки, які повільно, поступово розвивали у людей хронічні захворювання. Таким чином кількість пенсіонерів істотно зменшувалася. Зараз цей міф активно мусується у певних колах, химерно поєднуючись з відомою гіпотезою про Золотий мільярд. Коли я переповідаю цю байку Олегу Костянтиновичу, він сміється – не вірить, мовляв, така витівка обійшлася б владі дорожче, ніж прогодувати всіх пенсіонерів.
Проблемою харчування інститут геронтології займається від самого моменту заснування, тобто вже більше 50 років. Існує спеціальне відділення гігієни харчування людей похилого віку. Було подано велику кількість рекомендацій для всіх рівнів влади. Та вони не виконувалися раніше, не виконуються й зараз. До того ж, у літніх людей просто нема на це грошей. Розроблялись і продовжують розроблятися різні варіанти кисломолочних продуктів з вітамінними добавками. «Наші розробки ще 5-7 років тому можна було придбати у магазинах Києва, – розповідає професор Кульчицький. – Зараз їх не виробляють – невигідно. Коштує це дорого, літні люди дозволити собі ці продукти не можуть».
Те, що люди можуть собі дозволити, далеко не завжди є якісним і корисним. Майже кожен стикався з неприємною ситуацією, коли інформація про дату виготовлення і термін придатності на наклеєному на упаковку продукту папірці явно не відповідає дійсності, а щоб виправити це, доводиться пройти через принизливу процедуру сварки з касирами, охоронцями, менеджерами. «У Європі та США існують так звані крамниці clear food – тобто з чистими, натуральними продуктами, – зауважує Олег Костянтинович. – Коштують такі продукти на 30-60% більше. Але статистики про те, чи живуть споживачі таких продуктів довше за тих, що купують у звичайних магазинах, немає». У нас же не те що крамниць – чистих продуктів немає, а купувати в дорогих магазинах – не вихід. Здорове харчування поки що залишається далекою і нездійсненною мрією українців, які на часі навіть не усвідомили, наскільки шкідливий спосіб життя ведуть.
Від медицини залежить лише 10% нашого здоров’я. Усе інше – спосіб життя, звички, харчування. Цей складний комплекс людина формує сама впродовж усього життя.
«На жаль, за останній час ми втратили непогані принципи, що існували за радянських часів, – жаліється професор Овсяннікова. – Загальне вживання алкоголю, невелика рухливість, розповсюдження фаст-фуду – ось головні негативні чинники, що погіршують наше здоров’я і скорочують життя. Повинен сформуватися національний ідеал здорової, гармонійної людини. І не треба все перекладати на медицину! Адже багато в чому люди винні самі. Мене взагалі дратує, що в нас на державному рівні культивується надмірне співчуття до людей, які багато хворіють. Це все їхній спосіб життя! Навпаки – треба нагороджувати медалями, давати позачергові відпустки людям, у яких немає лікарняних. Вони тим самим підтримують нашу економіку, потенціал нації».
Держава дійсно стурбована проблемою скорочення населення, але засоби, що застосовуються, спрямовані виключно в один бік: у нас серйозно займаються – і правильно роблять! – дитячою смертністю та низьким рівнем народжуваності. Але ж є й інший бік проблеми. Кожне нове молоде покоління стає все більш хворобливим – і пов’язане це з небажанням держави проводити свідому політику популяризації традиційного українського способу життя, української кухні, українських видів спорту.
«Найголовніше – раціональне харчування. Українська кухня – одна з кращих у світі, вона дуже компонентна, поживна, – вважає Овсяннікова. – Не треба захоплюватися Макдональдсами, японською, китайською, в’єтнамською кухнями! Це не наше, нам генетично показане українське! І традиції української кухні треба берегти, адже дякуючи ній у нас колись був квітучий, вродливий народ. А що тепер, подивіться на людей на вулиці – більшість чоловіків, причому молодих, мають черева!»
Загроза депопуляції
Збільшення кількості старих – це також тривожний симптом, причини та наслідки якого треба розглядати вже сьогодні, а не завтра, коли буде пізно. На цей момент люди старші за 60 років складають в Україні приблизно 21% населення. Прогнозують, що до 2025 року цей рівень може піднятися до 27-28%. За 1989-2004 рр. частка людей пенсійного віку збільшилась на 5,3%. У розвинених європейських країнах приблизно така сама ситуація – 22-25%. Але при цьому там ці люди мають достатній рівень здоров’я, достатню якість життя, нормальне обслуговування, тому й живуть довше. В Україні, на жаль, цього немає. Перед нами стоїть загроза депопуляції населення. Помирає людей більше, ніж народжується – ця «маржа» складає приблизно 6% на рік. За даними Держкомстату, до 2050 року чисельність українців може скоротитися ВДВІЧІ! Звичайно, кожен регіон має свої особливості. Найкраща ситуація – в Києві, оскільки це найбільше місто. І це не суто українська, а всесвітня проблема.
Вікова структура населення України свідчить про регресивний тип відтворення поколінь: в ній нараховується понад 14,3 млн. пенсіонерів, з них за віком – понад 10,3 млн. осіб, за інвалідністю – понад 2,0 млн.осіб. У розрахунку на 1000 жителів припадає понад 300 пенсіонерів.
Україна відзначається поряд із високим старінням людей, дуже високим рівнем старіння жіночого населення. На початок 2005 року 15,4% чоловіків та 24,1% жінок мали понад 60 років. Існують значні відмінності у сільській і міській місцевостях щодо темпів старіння людей. Однак поряд із високим рівнем старіння, жінки визначаються вищим, ніж чоловіки показником довголіття (відношення населення у віці понад 80 років до кількості населення у віці понад 60 років). У 2005 р. цей показник становив серед жінок сільської місцевості 15,2%, міських поселень – 11,7% (серед чоловіків відповідно 8,1% та 6,8%).
Відбувається постійне скорочення економічно ефективної частини населення, а частка людей у віці 15-24 років становить 15%, а 25-59 років – 46,7%. Скорочення економічно активного населення призведе до ще більшого зростання рівня навантаження на населення працездатного віку. За шкалою ООН старим населення вважається тоді, коли частка людей у віці понад 65 років становить більше 7%. В Україні вона загалом досягнула 15,9%, а серед сільських жителів – 19,8%. Тому населення країни оцінюють як дуже і дуже старе.
Важливими наслідками старіння населення, як відзначають західноєвропейські дослідники, є крім погіршення демографічних показників, ще й такі: зниження здатності до освоєння нових професій і застосування нових технологій, негативний вплив на ефективність виробництва, бо з віком величина зарплати збільшується, а продуктивність праці зменшується.
Але ця сумна статистика аж ніяк не є вироком Україні. Науковці вже пропонують варіанти виходу з ситуації. Скажімо, директор Інституту демографії соціальних досліджень НАНУ Елла Лібанова вже давно пропонує підвищити «планку» пенсійного віку. Вона впевнена, що іншого шляху не існує. В Україні пенсійний вік найнижчий у світі: 60 років для чоловіків і 55 – для жінок. За її словами, досягши 60 років середньостатистичний український чоловік «має всі шанси» прожити ще 14 років, а середньостатистична жінка досягши пенсійного віку може прожити ще 23 роки. Лібанова відзначає, що в Україні значно вища смертність у працездатному віці, ніж досягши пенсійного віку. За словами вченої, рівень смертності в Україні в пенсійному віці принципово не відрізняється від європейського. Найголовнішим завданням, що стоїть у галузі поліпшення якісної структури населення є створення можливостей для підвищення якості життя всіх людей, ефективного використання як працездатного населення, так і соціального, культурного і трудового потенціалу населення старшого віку. Всебічне вивчення соціально-економічних характеристик різних вікових груп людей, особливо професійної придатності, яка пов`язана із віком і досвідом, дасть можливість переглянути деякі негативні моменти, пов`язані із старінням людей.
«Зараз усі заклопотані – і правильно, хоча це й «трішкін кафтан» – низькою народжуваністю і високим рівнем смертності серед новонароджених, – говорить Кульчицький. Та все ж головною причиною природного скорочення населення в Україні залишається невпинне падіння народжуваності. Внаслідок цілої низки чинників – насамперед, подальшого зниження життєвого рівня широких верств населення, погіршення медичного обслуговування, зростання безробіття, і ін. – сучасна сім’я все частіше обмежується однією дитиною (в середньому 10 жінок народжують лише 10-11 дітей, хоча навіть для простого відтворення поколінь потрібно 21-22).
От і виходить, що в Україні помирає людей більше, ніж народжується. Звичайно, кожний регіон нашої країни має свої особливості. Найкраща ситуація – в Києві, оскільки це найбільше місто. Проте така демографічна ситуація – не суто українська проблема, а всесвітня.
