Відкупитися від служби в армії
Ситуацію, що складається сьогодні зі строковою службою в українській армії, райдужною назвати дуже проблематично. Гасло БЮТ відмовитися від призову з січня цього року по- трохи забулося. І слава богу. Адже хоча ініціатори такої скорспішної відмови від загальної військової повинності і зараз наполягають на тому, що здійснити таке простіше простого, навряд чи це так. Досвід переходу на контрактну службу свідчить, що наш народ служити за гроші поки що не дуже прагне, і навіть ті, хто контракт підписує, в чималій кількості випадків розриває його достроково, через один-два місяці служби. Коли рік тому йшли дебати з приводу відмови від призову, Міноборони називало суму, яку необхідно виділити з держбюджету для повного переходу «на контракт», - 46 млрд гривень. Тобто більше чотирьох річних бюджетів армії (зараз, ясна річ, ця сума з урахуванням інфляції істотно зросла). Де узяти ці гроші – незрозуміло. Ясно одне: раніше встановленого 2010 року від призову ніяк не відмовитися, та й то багато вітчизняних експертів вельми сумніваються в реальності такого терміну.
Тим часом існуюча загальна військова повинність – далеко не така вже й «загальна». З поступовим переходом «на контракт» кількість призовників істотно скорочується. Так, якщо на початок 2005 року в Збройних силах служило 75 490 солдатів строкової служби, то на початку 2006-го – 51 135, 2007-го – 45 500, а на початок цього року в строю перебувало 44 036 «строковиків». І цифра ця в міру наповнення армії контрактниками, зрозуміло, зменшуватиметься. Тобто з кожним призовом все менший відсоток українських хлопців призивається в армію. Відповідно на тлі цієї соціальної несправедливості (одних- забирають, інших - ні) розвиваються й інші негативні явища. Наприклад, корупція у військкоматах, коли «відмазувати» від армії за хабар набагато простіше, ніж раніше – плани у військкоматів на призовників теж зменшуються, тому й «відмазувати» вони можуть більшу кількість горе-призовників! Тобто поки що, окрім соціального напруження, строкова служба в умовах переходу на контрактну нічого корисного для держави не приносить.
Проте в деяких країнах світу давно вирішили питання, як з негативу зробити позитив. Мається на увазі той самий офіційний «відкуп від армії», про який у верхах в Києві говорили два роки тому. Причому «відкуп», всупереч поширеному переконанню, існує далеко не лише в країнах із слабкою економікою і незначною необхідністю в обороноздатності. Яскравий приклад тому – такий могутній член НАТО, як Туреччина.
Перейти на систему, за якої можна офіційно «відмазуватися» за гроші від армії, Туреччину змусили два чинники. Перший полягає в тому, що країна має досить великі людські ресурси і часто під час призову призовного віку досягає більше молодих хлопців, ніж потребує армія. Плюс у зв'язку з професіоналізацією турецьких збройних сил щорічно кількість «строковиків» скорочується (саме така ситуація якраз і склалася зараз в Україні). Другий – величезна кількість турецьких громадян проживає або працює за кордоном (теж знайома для України картина). Тому Анкара визнала прийнятнішим брати з них «відкуп» від армії, ніж ловити призовників з числа «заробітчан» по всьому світу. Та й останнім простіше заплатити і спати спокійно.
Відповідно турецька система «відкупу» ділиться на дві складові. Перша – для «вітчизняних» призовників – регулюється тимчасовими положеннями, які набувають чинності в роки, коли є надлишок призовного контингенту (в принципі, щорічно більше ніж 400 тисяч осіб в країні досягають призовного віку, тоді як призивається близько 300 тисяч). Друга – для турків за кордоном – базується на введеному в 1980 році і постійно діючому положенні про оплату за звільнення від строкової служби в іноземній валюті та поширюється на військовозобов'язаних, що проживають і працюють за кордоном. Це положення є поправкою до головного «призовного» турецького Закону «Про загальну військову повинність» від 21 червня 1927 року.
Вирішує, вводити чи ні тимчасове положення про «відкуп» на території Туреччини, Міноборони і Генштаб. Коли таке положення було чинним минулого разу, діяли такі розцінки. Залежно від віку (а військовозобов'язаними в мирний час в Туреччині признаються чоловіки віком від 20 до 41 року) можна було або пройти тільки курс базової військової підготовки тривалістю 2 місяці, тоді як повний термін служби – 18 місяців, і заплатити близько 7 тисяч євро або заплатити 10 тисяч євро без будь-якої підготовки. Гроші необхідно внести протягом року, причому в будь-якій валюті по курсу Нацбанку Туреччини.
Цікаво, що такий «відкуп» Анкара використовує не тільки для поповнення військового бюджету, а й у кризових для країни ситуаціях. Наприклад, спеціально для допомоги в ліквідації наслідків ізмітського землетрусу, що стався в серпні 1999 року, Генштаб Туреччини ввів «відкуп» на період з 02.11.1999 р. до 02.05. 2000 р. За цей час, згідно з даними Міноборони Туреччини, вдалося зібрати близько 700 млн доларів «відкупних», що склало 20% від загальної суми, необхідної для ліквідації наслідків стихійного лиха.
Що стосується «заробітчан», то вони можуть відкуповуватися від армії постійно. Положення про тих, що проживають і працюють за кордоном, поширюється на будь-яку особу віком від 20 до 41 року, яка не менше трьох років (точніше - 1095 діб) поспіль проживає або працює за межами Туреччини. Проте для відкупу «іноземний» призовник все одно повинен з'явитися на батьківщину і пройти базовий курс підготовки впродовж 21 дня в одному з армійських учбових центрів (найчастіше – на базі 58-ї учбової бригади Сухопутних військ поблизу м. Бурдур). За організацію курсів відповідає безпосередньо Генштаб і чекає бажаючих побувати на них співвітчизників з-за кордону до 1 січня, 1 квітня, 1 липня і 1 жовтня щорічно. Пройшовши тритижневий курс, турок-«іноземець» повинен перерахувати «відкуп» на рахунок Центрального банку Туреччини (у будь-якому його закордонному відділенні або через певні банки-кореспонденти) з розстрочкою не більше чотирьох платежів. При цьому перший внесок повинен складати не менше 1278 євро. Загальна сума «відкупних» складає: для осіб віком до 38 років – 5112 євро, більше ніж 38 років – 7668 євро. При цьому той, що відкуповується, може розтягнути виплату до того часу, коли йому виповниться 38 років (для тих, кому більше 38 років на момент «відкупу», відстрочка виплати не передбачається).
Варто зауважити, що кошти від «заробітчан» надходять чималі. Згідно з офіційними даними Міністерства праці і соціального захисту Туреччини, до початку минулого року налічувалося 1,35 млн турків, що проживали і легально працювали за кордоном, з них 0,8 млн – хлопці, які досягли призовного віку і не служать в турецькій армії. Звичайно, не всі поспішають офіційно відкупитися від військової служби, але й тих, хто вирішив не конфліктувати із законом, чимало: щорічно обсяг «відкупних» досягає 300 млн доларів, що складає близько 5% всього річного бюджету Міноборони цієї країни. Причому ці гроші не розчиняються в держбюджеті, а перебувають у розпорядженні безпосереднього військового керівництва. Випадок з відстрочкою 1999-2000 р.р. і передачею грошей, виручених за неї, на ліквідацію наслідків землетрусу – це не більше, ніж приклад ініціативи Міноборони з метою допомогти державі і суспільству.
Звичайно, у випадку з Україною було б неправильно автоматично переносити турецькі норми (в колишніх республіках Союзу ми маємо інші схеми – наприклад, Грузія, де «відкупні» складають 4200 доларів або Узбекистан, де від армії відкуповуються всього за 240 доларів). Разом з тим у наявності приклад вирішення тих же проблем: надлишку призовного контингенту і служби українських «гастарбайтерів». Хтось скаже, що дуже вже непатріотично відкуповуватися від «святого обов’язку» громадянина. Але, по-перше, з переходом на контрактну армію цей «обов’язок» стає не таким вже «святим». А по-друге, думається, набагато неправильніше ставити українців в умови, коли вони, «пропрацювавши» за кордоном під час призовів, змушені потім ховатися або провокувати корупцію, створюючи всі умови для неофіційного «відкупу» - простіше кажучи, хабарів. Як кажуть, якщо чомусь не можна запобігти, треба його організувати. Та й державі, яка ніяк не може забезпечити нормальний військовий бюджет, - користь.
