Багатоженство як необхідність
Така ситуація вже у середньостроковій перспективі загрожує величезними проблемами, насамперед у системі соціального забезпечення, оскільки на кожного працюючого різко збільшиться фіскальне навантаження – буде більше старих людей, більше податків доведеться платити кожному працездатному громадянинові для того, щоб їх утримувати.
Такі проблеми має не тільки Україна, але й найрозвиненіші країни світу. Наприклад, США, де демографічна ситуація дещо краща, також опинилися перед аналогічною загрозою. Для того, щоб підтримувати нинішній рівень соцзабезпечення пенсіонерів до 2030 року, американцям доведеться або збільшити на 96% податок на прибуток, або на 108% скоротити федеральні витрати. У цілому податки потрібно буде збільшити втричі, що фактично призведе до економічного колапсу.
Але очевидно, що для нашої країни ситуація буде ще гірша.
Проблему депопуляції не можна вирішити суто технологічними заходами – підвищенням виплат за дитину, припливом мігрантів з-за кордону тощо.
В Україні існує шкідлива ілюзія, що причиною депопуляції є низький рівень життя. Нічого подібного! Більш розвинена Італія має такий самий індекс фертильності (середня кількість дітей на одну жінку), як і Україна – 1,2 (норма – 2,1). Франція, яка має гнучку й могутню систему соціальної допомоги багатодітним сім’ям, також не добилася успіхів – там переважно народжують арабські жінки, а витончені француженки надають перевагу гедоністичному способу життя.
Головна причина різкого зниження народжуваності полягає не в низькому рівні життя, а у зміні культурних цінностей, способі життя, який утвердився в західних суспільствах (до яких належить і Україна) за останніх 30–40 років. Культурна революція 1960-х років кардинальним чином змінила свідомість людей, зорієнтувавши їх на споживання та задоволення життєвих потреб. У такій системі цінностей дітей часто розглядають як перешкоду, яка заважає кар’єрі, фривольному способу життя. Результат цього світоглядного перевороту жахає своїми наслідками. Як пише відомий американський дослідник Патрік Бьюкіненн: « У 1950 році ми, західні білі люди, включаючи росіян, становили 35% населення в світі, у 1960-му – 25%. Зараз нас 16%, і нас буде лише 10% у середині XXI сторіччя. І це будуть найстаріші 10% на землі».
Отже, потрібен цілий комплекс заходів, розтягнутих у часі на декілька десятиліть. Головне, жінки повинні знов захотіти народжувати, а для цього необхідно активізувати їхню раціональну та ірраціональну мотивацію. І ось тут ми підходимо безпосередньо до найпровокативнішої теми в цьому контексті – необхідності легалізації багатоженства в Україні.
Де-факто у нас вже давно склалася ситуація, коли чоловіки мають коханок, які, до того ж, часто народжують дітей від них. Ці діти, як і жінки, у подальшому не захищені державою і суспільством. По-перше, необхідно їх захистити, розширивши їхні права, а також змусити чоловіків ставати більш відповідальними в цій сфері. По-друге, потрібно добитися, щоб соціальні установки заохочували чоловіків, здатних утримувати кількох жінок і перебувати з ними в шлюбі.
Фактично саме в такому контексті виник інститут багатоженства в ісламі. Нечисленним аравійським племенам потрібні були чоловіки для війни та захисту своїх пасовищ, поселень від конкурентів. У моногамному шлюбі такі цілі були практично недосяжні, а ось полігамний шлюб дозволив швидко відновлювати чисельність населення та забезпечив експансію ісламу на величезні території. При цьому, зазначимо, що в більшості сучасних ісламських країн багатоженство зустрічається не так вже й часто. Воно виконало свою функцію на певному етапі та залишається тепер як частина традиції.
Саме з таких раціональних позицій ми маємо підходити до планування побудови української нації. Якщо поставити українців перед вибором – смерть або багатоженство, я абсолютно впевнений, що більшість чоловіків, та й жінок, обрали б останнє.
