Фармацевтичне свавілля
Наш народ вже так до цього звик, що головним лікарем вважає не людину в білому халаті, а телевізійну рекламу. Але ж іще Парацельс говорив, що ліки можуть бути отрутою, а отрута – ліками, все залежить від дози.
Пенсіонерці Марії Соколовій лікар прописав «попити щось жовчогінне». Жінка з цим «рецептом» вирушила в аптеку. Фармацевт, без особливого здивування від дивності рекомендації і відсутності папірця з печаткою, запропонувала кілька варіантів. Відрізнялися препарати назвою, виробником і ціною. А ось виготовлені всі вони були на основі однієї і тієї самої рослини – артишоку. Марія Іванівна розгубилася і купила не найдорожче (подумавши: «не найкраще») і не найдешевше (вирішивши: «не найгірше»). «Може, допоможе», – сказала аптекареві пенсіонерка. І, сподіваючись на це загадкове «може», попрямувала додому виводити з організму жовч.
Випадок з Марією Соколовою – зовсім не виняток із правил. Наші люди самі себе лікують від болю в животі, алергії, мігрені, збивають температуру. Здається, що тут складного, коли по телевізору чоловік, що кашляє, за допомогою однієї пігулки легко перестає кашляти, що чхає – чхати. Самолікування – чудовий спосіб позбутися хвороби (хоча по суті це абсолютно згубна практика) і заощадити час і навіть гроші. Хоча якраз гроші багато хто й не економить, адже ми часто використовуємо дорогі, але відмінно прорекламовані препарати. Навіть тоді, коли пацієнтові дуже важко зрозуміти, що ліки не настільки ж ефективні, наскільки дорогі.
Самолікування чи самогубство?
«Всі знають, що 85-95% людей надають допомогу на первинному і вторинному рівні. Це роблять дільничні, сімейні лікарі або ж фахівці в районних лікарнях, – каже Микола Поліщук, голова Національної ради з питань охорони здоров'я населення. – Ці лікарі не використовують високі технології, а лікують тільки за допомогою медикаментів. Не можна вилікувати людину і без медикаментів, і застосовуючи високі технології. Таким чином, сьогодні в Україні оборот продажу медикаментів становить десь два мільярди доларів на рік. При цьому співвідношення виробників таке: 64% медикаментів в упаковках – українські, решта – іноземні. А в ціновій політиці виходить усе навпаки – понад 70% витрат займають ліки іноземного виробництва».
Микола Єфремович наполягає, що за короткий час ціна споживчого аптечного кошика зросла більш ніж на 30%. І це відбулося не за рахунок кількості медикаментів, що вживалися, а через вживання дорожчих ліків (тих, які коштують 30-50 гривень і дорожче). Цифри говорять, що за великих витрат на медикаменти населення України почало менше пити ліків.
Цікаво, що і міжнародні експерти в галузі фармацевтики зазначають, що в Україні в цій галузі безліч проблем – від недосконалості законодавчої бази і її невідповідності міжнародним нормам до нераціонального використання ліків та існуючого асортименту. Особлива увага приділяється поліпрагмазії – одночасному призначенню (нерідко невиправданому) хворому багатьох лікарських речовин або лікувальних процедур. А також обмеженому впливу на призначення лікарем ліків (реальний вплив мають фармацевтичні компанії, які ведуть агресивну маркетингову політику).
«Експерти кажуть, що за раціонального використання ліків українці змогли б заощадити понад мільярд доларів на рік, – продовжує Микола Поліщук. – Хоча тенденція, коли компанії прагнуть продавати дорожчі ліки, спостерігається не лише в Україні. У тій же Німеччині, де лікарі призначають препарати і цей процес контролюється страховими компаніями, при такому раціональному підході можна було б заощадити близько 9 мільярдів євро на рік. Але що робити з мотивацією будь-якої служби продавати свою продукцію? Сьогодні в Україні серцеві захворювання займають понад 62% в структурі смертності. При цьому вживання медикаментів цієї групи десь на третьому місці. У нас також відсутній контроль за вживанням ліків і інформація, як ліки діють на організм людини. У США від неправильного прийому ліків щороку вмирає більше людей, аніж гине в ДТП. У нас же такі дані відсутні».
«Коли міністерство починає розбиратися, як і чим лікують українців, то автоматично виникає безліч штучних проблем, і міністр йде у відставку, – каже Віктор Чумак, директор Державного фармакологічного центру Міністерства охорони здоров’я. – І той мільярд, про який говорили, це ті гроші, які витрачаються не за призначенням. Торік спеціальна урядова комісія зазначила, що в Україні створено систему контролю за якістю медичних препаратів. Але повністю відсутня система контролю за прийомом ліків».
Ніхто ж із фахівців не проконтролював, які саме ліки купила Марія Соколова, чи підходять вони їй, як жінка зорієнтувалася в безлічі препаратів.
«В Україні існує міф, що країна тоне у великій кількості іноземних ліків, – наполягає Віктор Чумак. – Насправді це не так. Річ у тім, що Україна нова країна для світу, її ще не знають. Ось тому з 2,5 тисячі фірм, які зареєстрували свої препарати, 74% заявили тільки по одному препарату. Вони не продають їх, а привезли по одній партії і вивчають нашу систему. Хоча при цьому у нас у реєстрі числиться 25 тисяч найменувань, з яких 30%, – це одні й ті самі препарати, але під різними назвами і різних виробників. Отже навіть у найбільшій аптеці можна знайти не більше 5-6 тисяч різних найменувань. А фактично ринок контролює близько сотні фірм, а 60% його – 20 компаній: десять вітчизняних і стільки ж імпортних. Гучні індійські препарати займають 8% ринку».
Формулярний підхід
З огляду на все вищесказане, сьогодні українські фармацевти впритул наблизилися до створення так званої формулярної системи, про яку говорять вже кілька років.
«Це такий собі перелік ефективних і економічно доступних ліків, які лікарі зможуть використовувати в своїй щоденній практиці, – каже Анатолій Морозов, перший заступник директора Державного фармакологічного центру Міністерства охорони здоров’я. – Розумієте, в Україні формулярну систему важливо створити тому, що у нас лікареві часто складно розібратися і зорієнтуватися в такій великій кількості назв, тим більше нових ліків. Зазвичай, він у своїй практиці по своєму напряму використовує всього лише 25-30 препаратів».
Формуляр повинен складатися на підставі аналізу захворюваності, яка найбільш поширена у пацієнтів, визначення потреби в лікарських засобах для лікування відповідних захворювань, наявності препаратів-аналогів, їх якості й ціни.
Можна говорити про кілька функцій такої системи: медичну (визначення, розробку методів раціональної фармакотерапії поширених захворювань), фармацевтичну (забезпечення контролю за правильним використанням лікарських засобів, вживання заходів із запобігання і виправлення помилок), соціальну (гарантії забезпечення пацієнтів якісним лікуванням), економічну (використання найбільш клінічно і економічно ефективних, безпечних засобів), інформаційну (поширення об'єктивної інформації, що ґрунтується на принципах доказової медицини).
Тобто від формулярної системи в ідеалі можна чекати, що будуть вилучені небезпечні та малоефективні лікарські засоби, а це означає – зменшиться кількість побічних ефектів. Адже, ясна річ, створений довідник повинен базуватися на тих препаратах, які зареєстровані в Україні. Хоча це не виключає, що лікар зможе призначати будь-який препарат, навіть той, якого не буде в довіднику. Формулярна система потрібна насамперед для того, щоб нею керуватися під час формування державних закупівель: ліки повинні бути одночасно ефективними і недорогими.
«В Україні є кілька проблем, – наполягає Валентин Парій, голова Асоціації лікарняних кас України. – В ключі того, що кожен пацієнт – це індивід, у нас зараз розцвіла поліпрогнозія. У цьому контексті, на жаль, є й економічна складова. Сьогодні в більшості випадків призначаються ліки, які не мають ступеня доказів, і не є патогенетичними в тих або інших ситуаціях. Але є й інший аспект – людський чинник. За багато років так склалася ситуація, що вважається, якщо дільничний лікар не призначить крапельницю, то він погано лікує. Сьогодні, з одного боку, не вистачає інформаційної політики для населення в питанні появи нових поколінь препаратів, підходи до їх ефективності, з іншого – з'явилася така категорія, як «популярні, доступні препарати». І саме реклама спонукає пацієнтів вимагати від лікаря тих або інших призначень».
Насправді ситуація має складатися таким чином: якщо при певному захворюванні треба три препарати, то їх повинно бути три. І нічого зайвого. Навіть на прохання пацієнта, що надивився рекламних роликів. Інше питання – постачальники цих, умовно, трьох препаратів, яких може бути декілька. І ось тут треба говорити, ефективність яких постачальників доведена. І навіть якщо вона доведена, то виникає ще одне питання – ціна препарату. Все це буде у формулярному довіднику. Наприклад, чи всі знають, що корвалдин і валокордин – це один і той самий препарат, тільки перший коштує 3 гривні, другий – 12. Така сама історія з препаратами проти алергії – немає різниці, окрім ціни, між лоратадином і кларитином.
«Україна сьогодні має непогані власні тест-системи для виявлення хворих на СНІД, гепатит. Але ми купуємо все імпортне, тому що є чиновники, які говорять, що вітчизняне, – погане», – упевнений Микола Поліщук. А люди не всі можуть дозволити собі дорогі препарати і не знають про існування дешевших.
Виходить, якщо фахівці відкрито заявлятимуть, що вони ідентичні, то доходи компаній різко зменшаться – люди, ясна річ, купуватимуть дешевші ліки. А це не вигідно ні фармкомпаніям, ні аптекам, ні деяким високопосадовцям, які володіють відповідним бізнесом. Отже після створення формулярної системи, цілком можливо, хтось знову знайде причини, щоб відстрочити введення формулярів.
