«Скелети» Батурина
І якщо хтось із туристів спіткнеться об купу землі, вони, хихикаючи, попереджають: «Обережно, череп!».
Вісімнадцятирічна Олександра, студентка Чернігівського державного педуніверситету ось уже кілька днів у прямому розумінні цього слова у поті чола працюють на археологічних розкопках в «українських Помпеях». Акуратно пензликом вона змахує пил історії з людських останків. «Я думаю, це була або жінка, або підліток, – каже вона, відриваючись від роботи на мить. – Людина явно померла не своєю смертю – тут немає правої руки і ноги».
Директор Інституту археології і стародавньої історії Південного Лівобережжя Чернігівського державного педагогічного університету Володимир Коваленко називає таку роботу дещо романтично – «творчим відпочинком». «Хай краще вони рятують історичну спадщину, аніж п'ють пиво, – наполягає він. – Студенти тут і працюють, і відпочивають. Для них продумано семигодинний робочий день, лекції, екскурсії, і навіть пісні біля вогнища і дискотеки. Ви не думайте, що у цих дітей багаті батьки, які можуть їм забезпечити відпочинок біля моря. Тож розкопки – це чудова нагода провести кілька тижнів на свіжому повітрі».
Але якраз на цих студентів (а ще й на видання книжок про розкопки в Батурині) йдуть гроші американських і канадських спонсорів (Канадського інституту українських студій, Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, Понтифікального інституту середньовічних досліджень у Торонто). І хоча донорська сума за сучасними мірками не така вже велика – від 6 до 9 тисяч американських доларів, все одно виходить приблизно 30 гривень на день на брата. І, схоже, молодь, справді не надто засмучують такі реалії. Частково їй подобається це заняття. А роботи тут вистачить до кінця літа, тобто до кінця археологічного сезону.
Перемиваючи кісточки історії
Насправді навколо колись головного храму гетьманської столиці - собору ЖивоначальноїТрійці поховань сотні. Верхній шар – це жінки й діти. І саме цей факт достовірно свідчать про трагедію трьохсотрічної давності, коли за указом Петра І у 1708 році браві російські солдати Олександра Меньшикова зрівняли гетьманську столицю із землею, щоб помститися за «зраду» гетьмана Мазепи, який за спиною государя російського домовився зі шведським королем Карлом ХІІ.
«Політично Мазепа вибрав Москву, – наполягає Володимир Мезенцев, професор Торонтського університету і консультант Батуринської експедиції. – Так, у нього були контакти при польському дворі, і Волинь йому культурно була ближча. Але він думав, що в рамках іменної Росії Гетьманат може дістати автономію. Але коли почалася політика абсолютизму Петра, і Мазепа зрозумів, що той відмінить гетьманщину (до того російські правителі були не такими активними політиками, і Мазепа вибив для України широку автономію), він зв'язався зі шведським королем».
«У політиці немає поняття зради, – переконаний Коваленко. – І в сучасній українській політиці не всі єдині в своїх інтересах. Тоді теж було так. Завжди кожен відстоював свої інтереси. Так і Мазепа. Для Петра він був зрадником, для Карла – партнером».
Але якщо все ж таки не заглиблюватися в історію, а повернутися до розкопок, то археологи говорять, що мабуть, коли прийшли російські війська в Батурин, багаті люди сховалися в церкві. Росіяни розстріляли її з гармат, вибили ворота, увірвалися всередину, грабували (думали, що там незчисленні скарби), били і ґвалтували, після чого церкву спалили. Історики зараз в один голос розповідають про криваву різанину «до ноги», називаючи це катастрофою і навіть геноцидом. Цей самий факт намагаються заперечити деякі російські фахівці, а особливо журналісти.
«Хоча історики особливо не втручаються в цю дискусію, – продовжує Володимир Мезенцев. – Археологію вони взагалі не враховують. Їх цікавить лише погром і різанина. Не вірять, що росіяни могли так все зруйнувати, особливо убити мирне населення. Вони все звалюють на поляків».
Хоча якраз політику археологи в розкопки вмішувати не рекомендують. «Наука – одна річ, політика – інша», – кажуть вони і згадують, як у розкопках брали участь російські студенти і аспіранти. І все це була виключно волонтерська праця.
Проте докази жорстокості російських солдатів знайдено. Науковці відкопали близько 170 останків, і половина з них – точно жертви трагедії. Поховання всі однотипні – ями неглибокі, в них є попіл від горілих будівель і щебінка зруйнованих будинків. У багатьох наочні сліди травм. Знайдено також поховання раніших часів. Вони знаходяться під шаром попелу. А над ними сімейні поховання, як правило, жінки з одним або двома дітьми. Адже ситуації, коли вся сім'я вмирає в один день, нечасті! Багато взагалі не похованих останків – кинутих в одну яму. Є тіла, які лежать долілиць, що суперечить православним канонам. Все це свідчить про масові смерті. Ясна річ, коли Мазепа після нападу Меньшикова повернувся, козацькі старшини поховали своїх родичів над могилами раніше померлих, всі решта – в братських.
«Раніше ховали паралельно стінам церкви, – каже Юрій Ситий, координатор польових робіт Батуринської експедиції. – Зараз ми з вами стоїмо у внутрішній частині церкви, а там далі ділянка, де глини майже немає – там поховання одне над одним, в чотири шари».
«Отже археологи з упевненістю стверджують, що було масове вбивство небоєздатного населення, яке не втручалося у військові справи, – не сумнівається Володимир Мезенцев. – Це в ХХІ столітті називають воєнним злочин. Таким чином, російські війська хотіли залякати всіх прихильників Мазепи. Це була також помста. Спроба придушити бунт терором. І за нашими даними, в 1708 році в Батурині було близько двадцяти тисяч населення. Частина розбіглося під час атаки, а загинуло, напевно, 11-14 тисяч батуринців».
Ці, можна сказати, речові докази були знайдені зовсім недавно. Церкву Живоначальної Трійці археологи шукали довго – п'ятнадцять років.
«Я вже на це махнув рукою, – продовжує Володимир Коваленко, – але професор Мезенцев наполягав, щоб ми продовжували роботу. Річ у тому, що коли проводили в місцеві будинки газ і водопровід, то зафіксували, що саме на цій території розташований великий некрополь кінця ХVІІ століття. Таким чином, ми змогли локалізувати район розташування церкви. І в 2006 році в останній день роботи нашої експедиції ми потрапили на кладку. Але навколо містяться приватні садиби, тому робота була ускладнена – кожен господар має право не пустити археологів на свою територію».
На тому місці, де ми стоїмо, був будинок, який належав місцевій громаді баптистів. «Тепер за указом Президента Віктора Ющенка навколишні будинки теж повинні бути викуплені. На їх місці вестимуться розкопки», – каже професор. Так щоб вже наступного року можна було приступити до відновлення церкви в натуральну величину. Окрім того, вже незабаром будуть запрошені медики, які оглянуть останки і дадуть висновки про рід травм, що надалі дасть можливість встановити причини смерті.
На питання, а чи є тут російські солдати, професор Коваленко відповідає з гумором: «Навіть якщо їх останки десь і є, то вони навряд чи признаються, хто вони такі».
Карлу в Батурині місця не знайшлося
Іду вулицею далі від розкопок, роблячи декілька знімків. «А це по телевізору покажуть», – чую голос за спиною. Обертаюся. На мене дивиться жінка в яскраво синій хусточці: «Отак живеш все життя в одній хаті, і не знаєш, що під ногами кладовище. Тепер про це всі знатимуть». Жінка, яка явно любить випити грамів сто, розповідає, що вікна її будинку виходять просто на розкопки, і вони чекають відселення вже наступного року. «Сказали, можна вибрати будь-який куток села. Ось ми і думаємо», – майже хвалиться очевидиця розкопок.
Жінка дуже сподівається, що її життя незабаром докорінно зміниться. Як, втім, і всіх батуринців. Селище міського типу як виняток можуть прирівняти до міста. Тоді тут побудують не лише готелі для туристів, але і школу, і лікарню, і ще багато всього. «І це все робочі місця», – зауважує заступник Чернігівської обладміністрації. А поки що Батурин – звичайне село з розваленими і покинутими хатинами, розбитими дорогами, п'яними мужиками і жінками без віку в синтетичних хустках в яскравих квітках.
За поворотом ще з 1995 року повним ходом ідуть також археологічні та відновні роботи – в цьому місці була офіційна резиденція гетьманів Лівобережжя. Зараз повністю відновлюється внутрішній вигляд цитаделі. Вже восени, 2 листопада, Віктор Ющенко повинен побачити результат – повсталу з попелу Батуринську фортецю над річкою Сейм, а також відреставровану церкву-усипальню останнього гетьмана Кирила Розумовського.
Високі дубові стіни і глибокі рови оточують цитадель. Саме у них знаходять найцінніші археологічні експонати, як то яйце-писанку. Мало хто знає, що з часів Київської Русі у нас знайдено багато макетів – іграшок з кераміки, кістки. Але найстаріші справжні писанки датуються лише початком ХІХ століття. Тут таку знайшли в шарах кінця ХVІІ.
Колись на околиці Батурина були в'їзні ворота з трьома баштами – дві з них відновлюються, на місці третьої встановлено пам'ятний кам'яних хрест. А ось з боку річки Сейм цитадель була обнесена частоколом з дубових колод. Так буде і нині. У центрі – гетьманський будинок. В результаті розкопок відновлена його планова структура, а ось зовнішній вигляд створюється аналогічно. Також за описами, на території цитаделі була казна – «центральний банк Гетьманату».
«Про його вигляд ми знаємо за малюнком, авторство якого приписують Тарасу Шевченку, – каже Коваленко. – Тут також була дерев'яна церква Воскресіння Христова. Про неї говориться в документах Мазепи. Навколо неї теж були поховання з часів 1669 року і до погрому. Потім півметровий шар пожежі, в який опустилися жертви трагедії. Там діти, підлітки і жінки, дорослих поховань немає. Те ж саме, що й на кладовищі при церкві Живоначальної Трійці. Тепер церква в цитаделі теж відновлюється аналогічно до козацьких церков кінця ХVІІ – початку ХVІІІ століть».
Видно, як у фундаменті церкви сильний дощ допоміг знайти підземні ходи Батурина, про існування яких знали тільки з легенд. Вони ведуть на берег Сейму.
А поряд з церквою будуть зроблені так звані кісниці, де перепоховають останки жертв Батуринської трагедії. Буде і криниця.
Для повної картини в самому центрі цитаделі, за бажанням Президента України, встановлять пам'ятний знак козакам, які несуть на плечах великий кам'яний хрест і за спиною у них церква. А ось від іншої скульптурної композиції вирішили відмовитися. Принаймні, на якийсь час. Планувалося біля хреста поставити в бронзі Івана Мазепу і Карла ХІІ.
На всю цю пишноту потрібні гроші. Причому чималі. Сьогодні тут задіяні гроші і сили не лише Чернігівської області, а й Рівненської, Дніпропетровської, Львівської. Окрім грошей державних є ще і пожертвування від приватних осіб. Батурином цікавляться, наприклад, приватні структури, які через журналістів намагаються всім розповісти про подібні місця. Валентина Мала, організатор регулярних прес-турів, радіє, що після поїздок гроші на культуру з'являються. Але чиновники питання про загальний бюджет ухиляються, мовляв, порахувати складно. Кажуть лише, що на Батурин цього року заплановано 80 мільйонів гривень.
«Батурин рятує любов до історії нашого Президента», – зауважує хтось із натовпу.
Не забути б про Розумовського!
Хоча, хоч не хоч, все-таки виникають сумніви, чи встигнуть археологи і будівельники все до наміченої дати? Принаймні музеї точно порожні – експозицію створити – значно важча справа. Це розуміють, відбудувавши ще один об'єкт у Батурині – палац Кирила Розумовського. На його територію строгі начальники навіть не хочуть пускати. Але один дзвінок начальству області – і ворота відчиняються. Щоправда, не всі. Виникає дві думки, чи то вони так бояться за техніку безпеки, чи то вони бояться, що фото і відеокамери зафіксують для історії невиконання графіка робіт.
Проте роботи тривають – реставруються фасади, вже навіть вікна поставили. Перед палацом виправляють помилки радянської меліорації, щоб, як за гетьманських часів, влаштувати озеро, можливо, з лебедями.
Але стоячи на дворі, створюється враження, що роботи над ним тривають вічно. Хоча так воно і є. Активно вони почалися після Помаранчевої революції за часів віце-прем'єра В’ячеслава Кириленка. Потім за Януковича була пауза. І ось нинішній уряд знову засукав рукави… реставраторів. Але все одно в ці роботи вже вкладено стільки грошей, що, напевно, їх злічити ніхто не зможе. Ну, як вам той факт, що в палаці треба замінити вісім фасадних колон – колишні стали непридатними? Ціна однієї – не мало не багато – 400 тисяч гривень. І, думаю, це лише один приклад такої гри в «переробки».
Що ж до інтер'єрів палацу, то проникнути якраз у будівлю не вдалося. Строга тітка із золотими зубами сказала «нізя». Умовила лише ступити на поріг – пахне свіжою побілкою, але ніякого декору не видно. Робітниця зі шпателем у руках із захопленням каже: «Там така краса вгорі: ліплення, позолота, все підготували для укладання паркету на верхніх поверхах, на першому – мармуру».
Як кажуть, все пізнається в порівнянні. Так і у нас: серед звичайного чернігівського села зростає замок, відвідувачами якого, швидше за все, будуть іноземні туристи, а ось місцевим жителям до цього майже діла ніякого немає, є лише слабка надія, що жити їм стане краще і… веселіше.
