Рецесивна генеалогія. Частина 2
Тому молодим у США бути легко, але важко… Читайте також Частину 1
< /b> Чи легко бути молодим? Це питання, колись поставлене документалістом Юрісом Поднієксом, є актуальним у всі часи і для будь-якої країни. Правда, сам автор фільму так і не дав на нього прямої відповіді, залишивши це право глядачеві. Кількома роками пізніше з американською прямотою на нього відповів американський письменник Дуглас Коупленд в романі «Покоління Х». Коупленд не лише констатував факт, що бути молодим важко, а й вказав причину – нечисленність молоді порівняно зі старшим поколінням бейбі-бум, або, в радянській парадигмі – шістдесятниками.
Тим, чия юність припала на кінець 80-х, її активним, схильним до креативу представникам, через неможливість корпорування в систему поколінсько чужих цінностей і культурних кодів, Коупленд відводив безславне і глибоко маргінальне існування в секторі сервісу, визначивши останній принизливим терміном «Мак-Джоб». Тим часом пострадянські ровесники американських дженексерів через економічну рецесію були позбавлені цієї можливості збереження незалежності. Сильний сервіс-сектор можливий тільки в багатому і стабільному суспільстві з сильною економікою. Її долею стало прийняття цінностей старшого покоління, або цілковита люмпенізація і, як наслідок, рання смерть.
Ймовірно, схоже майбутнє чекає нинішню молодь у США, принаймні схожість у способі життя пізньорадянської молоді та нинішнього покоління «Мелленіалс» в Америці очевидна. Моя шкільна вчителька російської мови, яка в 90-х емігрувала в США і яку я нещодавно випадково зустрів там, стверджувала, що талановитіших дітей, ніж покоління наших ровесників, в її педагогічній практиці не було.
Сучасна американська молодь, як і радянські випускники епохи перебудови, стали вищим досягненням системи освіти. Спершу наведу такий курйозний випадок.
Американська молодь креативно переосмислює проблему продовження роду. Наприклад, життя спокійного масачуссетського містечка Глостер вразила історія директора середньої школи: сімнадцять сімнадцятилітніх школярок уклали пакт про те, що вони одночасно народять і разом роститимуть дітей; ті, в кого не було бойфрендів, скористалися послугами місцевих бомжів. Директора школи, природно, грець ухопив, як це мало б статися з його радянським колегою.
Якщо ж серйозно, то молоді американці, як радянські діти періоду перебудови, стали вищим досягненням педагогіки, що навчилася соціалізувати навіть найважчих підлітків. Вони чудово пишуть есе і здатні вести дискусії на будь-яку тему і значно перевершують у знанні історії, географії і літератури своїх батьків і старших братів. Але, на жаль, всі такого роду таланти мають сенс лише тоді, коли існує можливість їх застосування. Простіше кажучи, в умовах, коли талановите покоління досить численне і володіє достатніми ресурсами для того, щоб виявитися здатним нав'язати власну культуру і цінності решті суспільства. На жаль, у американської молоді таких можливостей немає.
Інша назва покоління Мілленіалс – Ехо-бумери, тобто прямі нащадки шістдесятників. По суті, пізньорадянська молодь теж була ехо-шістдесятниками. Не лише тому, що радянські люди народжували дітей значно раніше, ніж їхні західні ровесники, але і через певні причини культурологічного характеру. Наприклад, якщо в 80-90-ті захоплення молодих американців були спрямовані в майбутнє, то сьогодні вони, подібно до своїх ровесників епохи пізнього СРСР, що слухають Висоцького, Галича і їх актуальних у той час рок-послідовників, колекціонують старі записи, які давно вийшли з моди, на зразок Боба Ділана, Лед Зеппелін, і Бітлз, зачитуються Керуаком і Аббі Хофманом. Загалом, всіляко прагнуть переварити культурне надбання, створене їхніми дідами і бабцями.
Дуже важливо уявляти собі, що культові для нашого простору події на зразок смерті зірки «Горбатої гори» Хіта Леджера, нескінченних розбірок Брітні Спірс і її чоловіка або проблем саєнтологічного виховання дочки Томом Крузом хвилюють молодих американців приблизно так само, як нас у кінці 80-х – початку 90-х хвилювала доля Людмили Гурченко, письменника Проханова або, страшно сказати, економічна програма Пинзеника. Саме за цим принципом реалізації сподівань персонажів далекого 1968 року, а не виходячи з особистої вигоди, молодь США вибрала на праймериз Барака Обаму. Свого часу також радянська молодь голосувала за програми демократичних сил, що знецінили їх уявлення про життя, освіту і перспективи. Сьогодні Америці виявляються потрібні лише лікарі та санітари, і залежно від геополітичної ситуації - солдати або поліцейські. Усвідомлюючи такі перспективи, молодь намагається уникати всілякої соціалізації, мріючи про кар'єру вічного студента і вибираючи віктимні та соціально неадекватні імідж і поведінку, на зразок естетики емо.
Вважають, що головними проблемами США є високі ціни на енергоносії та іпотечна криза. Але насправді головною проблемою країни є її демографічна ситуація. А боротися з поганою демографією майже так само марно, як з виснаженням природних ресурсів або глобальним потеплінням. Власне іпотечна криза в США пов'язана не стільки з безвідповідальними позиками, скільки із зниженням ціни на нерухомість, яке, у свою чергу, обумовлене переїздом пенсіонерів з дорожчих приватних будинків у дешевші кондомініуми. Цю тенденцію неможливо зупинити, адже літня людина фізично не в змозі підтримувати власний будинок.
Геронтократію, що неодмінно наступає в умовах демографічного дисбалансу, який не зуміє зупинити навіть наймолодший в історії країни президент США. Швидше навпаки, молодому президентові буде простіше переконати працездатну меншість у необхідності підтримки могутньої пенсійної системи. Більш того, високий рівень медицини, здатний підтримувати життя людей похилого віку до сторічного і більше віку, лише загальмує перерозподіл сімейних капіталів, перетворивши молодь фактично на рабів.
Можливо, деякі читачі, ознайомившись з цим текстом, відчують якусь злорадність: мовляв, «кирдик Америці». Але в Україні, як і в більшості країн колишнього СРСР, демографічна ситуація нітрохи не краща, ніж у США. Тому злорадність у цьому випадку безглузда. Безумовно, зруйнувавши соціальну систему ще на початку 90-х власне руками завтрашніх пенсіонерів, ми маємо певну перевагу. Але українському суспільству вже довелося зіткнутися з проблемою геронтократії, коли чинний уряд здійснив повернення вкладів Ощадбанку СРСР, і на догоду найбільшій групі виборців де-факто задушив економіку країни.
Далі буде...
