Фобії українців
95% всього населення земної кулі схильні до усіляких страхів і фобій. Це й недивно, тому що страх виконує деколи дуже корисну роль – він не дозволяє творити нам дурощі, що загрожують здоров'ю і психіці. Виявляється, страх служить своєрідним гальмом, контролером, адже без страху не спрацює інстинкт самозбереження. Можна навіть говорити про те, що для нормального психічного розвитку особистості наявність страху необхідна.
Але коли страх переростає у фобію? Коли природний інстинкт самозахисту і самозбереження витворяє з нашою психікою таке, про що й подумати страшно? Запитайте себе – чи часто я відчуваю страх? Чого я боюся? Чи боязнь це, чи, можливо, побоювання, обережність? Як моє тіло реагує на страх? А може, якісь мої страхи вже стали фобією? Стільки питань, а відповіді отримати непросто. Спершу – непогано б мати уявлення про те, «who is who».
Очі страху
Страх – це негативна гостра емоція, яка може виникнути в обстановці реальної загрози індивідові (таке визначення дає словник психологічних термінів). Цілком природно, нам хочеться, щоб ця не дуже приємна емоція зникла, тому ми прагнемо щонайшвидше покинути загрозливу нам чимось обстановку. А ось загрозу ми можемо відчувати в різних ситуаціях. Для когось це – виступ перед аудиторією, для когось – гонка на мотоциклі, для інших – їзда в ліфті з незнайомцем. Всі ці страхи нескладно пояснити з погляду логіки. Більшість із нас схильна до страхів, і це – природно. Скажімо, батьківський страх, страх перед негативною оцінкою, засудженням суспільства, страх за своє життя. Ці страхи настільки природні, що людина, їм непідвладна, виглядає щонайменше дивно. От як ви поставитеся до мами, яка не злякається, побачивши, що її дитина грається поряд з дорогою, а на неї мчить машина? Як ми оцінимо людину, якій абсолютно начхати на те, що подумають і скажуть про неї інші? Нам відомо, що є люди, які безрозсудно граються зі смертю, вони ходять по лезу ножа, потрапляють у загрозливі їм ситуації. Невже вони абсолютно не бояться за своє життя? Є й такі, а є просто гравці – адреналін у крові для них важливіший за цілісність їхньої фізичної оболонки.
Окремо пригадаймо про такі звичайні, навіть повсякденні страхи, як боязнь втратити роботу, гроші, владу, страх залишитися самотнім, незатребуваним, виглядати дурнем, втратити лице. Нам пропонують змінити роботу, а ми боїмося, сумніваємося. «Невідомо, як там платитимуть, а раптом не колектив – а суцільно земноводні?» Чи відбулася сімейна сварка, кохана людина пішла, хлопнувши дверима – ну з ким не буває? Але гризе черв'ячок – а раптом не повернеться? І що ж тоді робити, як жити?
«Є чимало способів для того, щоб ефективно боротися із страхом, так би мовити, в домашніх умовах, – стверджує Юлія Борисова, психолог. – Це навіть звичайні дихальні вправи, вони дають можливість розслабитися, а тому й подивитися на свій страх з боку. Часто ми, хвилюючись про щось, уявляємо собі саме негативний розвиток подій (не повернеться, не візьмуть, не дадуть тощо) і «щоб бути готовим», подумки розглядаємо різні варіанти невдач. Але можна придумати собі 100 варіантів проблем – а трапиться 101-й, і ми будемо до нього непідготовлені. Тому краще свідомо зосередитися, уявити собі найскладніші, найжахливіші, найстрашніші варіанти розвитку подій, і зрозуміти – але ж із них теж знайдеться вихід. А потім сміливо і з задоволенням розглядати численні позитивні можливості та варіанти. Але найкращий спосіб подолати страх – посміятися над ним. Скажімо, ви боїтеся свого начальника – вам не хочеться зайвий раз потрапляти йому на очі. Ви з жахом думаєте про те, що зустрінете його в коридорі, а вже про те, що він вам влаштує прочухана – і помислити неможливо, відразу кидає в дрож, піт, охоплює паніка. А уявіть – зустріли ви начальника. Жахливо, так. Але він – не в звичному вигладженому костюмчику, а в балетній пачці і при цьому з вінком із пір'їнок на голові, як балерини в «Лебединому озері». Та ще й не розмовляє, а співає. Усі слова проспівує оперним голосом. Склався образ? Спробуйте уявити це все ще й на тлі «відповідної» музики, хоч би, з «Бременських музикантів» про беки-буки. Невже ви його ще боїтеся? Ні, страх не зник зовсім, але, повторивши цю вправу кілька разів, ви помітите, що начальник вже не наганяє на вас жах».
А скільки страхів у наших дітей! У комірці живе Бабай, у лісі – Баба Яга, а в темноті – обов'язково щось підстерігає. Вогонь – поганий, він обпалює. Ніж – чіпати не можна, а то поріжешся. Машина – чудовисько, вона може переїхати. Сумно, але більшість страхів у дітях породжують батьки. Для малюків все навколо – чистий аркуш, і саме батьки дають всьому навколо оцінку. Ось це погано, це – добре. Це – страшно, ти повинен боятися, побоюватися. Або ще – не відповіси біля дошки (напишеш з помилками, не розв’яжеш приклад) – інші діти над тобою сміятимуться. Страшна річ!
«Батьки, бажаючи дитині добра, іноді плекають у ній страхи, а потім їх ще й удобрюють, – продовжує Юлія Борисова. – Часто батькам простіше залякати дитину, ніж зайняти її чимось цікавим і при цьому безпечним. Простіше задушити цікавість (а правильніше сказати – допитливість) у зародку, ніж устежити за всіма дитячими «дослідженнями». Думаю, мамам це знайомо – легко сказати, мовляв, сонечко, сірники дітям – не іграшка, аніж пояснювати, чому ж, власне, грати з ними не варто. Адже дітям – спробуй поясни! Це потрібно запастися терпінням і приготуватися до чималої кількості «чому». До речі, дитячі страхи (які пізніше стають страхами дорослих людей) з'являються ще й інакше. Наприклад, гуляє матуся з чадом. І тут у маму на льоту врізалася муха. Муха сама по собі абсолютно нестрашна, але від несподіванки мама здригнулася, а то й скрикнула, і забула тут же. А дитина зробила свої висновки і теж забула. Але потім вона росте і чомусь боїться комах».
Дев'ятнадцятирічна Олена Никоненко з дитинства з побоюванням ставиться до собак. Трирічне маля налякала велика дворняжка. Дитина не зрозуміла, що собачка – загалом, була налаштована доброзичливо і збиралася, скажімо, лизнути дитину в щоку. Ні, дівчинка побачила величезні зуби і відкриту пащеку, готову проковтнути її дочиста. Ось і залишився страх – і перед величезним лабрадором, і перед безневинною шавкою (до речі, саме маленькі собаки, згідно з дослідженнями, найагресивніші). «В принципі, цей страх мені не дуже заважає, – каже дівчина. – Я знаю, що ніколи не заведу собаку як домашню тварину, прагну обходити зграї собак осторонь, не можу розчулюватися на виставках собак. При цьому я не ціпенію, не блідну, не втрачаю контроль над собою. Я усвідомлюю, що мій страх собаки чують і відповідають на нього гавкотом». Фахівці говорять, що в таких випадках людина сама може вирішити, чи потрібно їй позбавлятися, звільнятися від страху. Таку боязнь нескладно виправити за допомогою близької людини, охочої допомогти, а краще – психолога або психіатра. Але важливе, звичайно, бажання. Якщо воно відсутнє, то й сенсу перемагати страх – немає.
Проте часто буває, що страх позбавляє нас здатності говорити, ми погано міркуємо, як нам діяти, не в змозі зрозуміти, що зробити, щоб звільнитися від заціпеніння. Чи доречно говорити про те, що це нормальна реакція, з якою цілком можна миритися? Аж ніяк. Ти бачиш, що на тебе летить цеглина, і не можеш відійти убік. У приємній літній воді тебе за ногу хапає... ні, не водяний, банальна судома, і замість того, щоб робити те, чого тебе навчали з дитинства, ти приречено думаєш: «кінець». Та який там, ти навіть думати ні про що в цю секунду не можеш, тому що – паніка. Це вже не просто страх, це вже фобія, пані та панове. Хтось скаже – та в чому ж різниця? Адже це слова-синоніми. Не зовсім.
У кожного свої фобії
Слово «фобія» – від грецького phobos. Означає воно страх, нетерпимість, боязнь. Начебто нічого нового, так? А ні. Фобія – це психічний розлад, при якому людина мимоволі відчуває хворобливий страх, що змушує її уникати відносно безпечних ситуацій або об'єктів. При цьому той, хто страждає на фобію, чудово розуміє безглуздя своєї боязні. Можливо, він навіть намагається боротися з фобією (рідкісний, втім, випадок). Так, людина, що боїться закритого простору (клаустрофобія), спускається в печеру або їздить у ліфті, кидаючи виклик фобії. На жаль, іноді боротьба закінчується сумно. Взагалі ж фобіки (люди, яких тримає в полоні страх) можуть боятися кого, чого і коли завгодно. Треба зазначити, вони ще й переживають при цьому не дуже приємні відчуття фізично. Це можуть бути скачки тиску, підвищене потовиділення, непритомність, астматичні напади і навіть серцеві напади, що пов'язано з адреналіновою активністю. Як відомо, надлишок адреналіну впливає на серце, дихальну, гормональну системи. Іншими словами, приємного мало. Тільки уявімо, дивиться людина на книжку, і охоплює її при цьому паніка, здається їй, що з книжки на неї дивляться очі. І тоді – обходить всі книжки фобік десятою дорогою. А хіба їх обійдеш, коли там – телефонний довідник, тут – словничок, а ось і енциклопедії поряд стоять. Або боязнь змій. Здавалося б, що тут дивного – хто ж їх не боїться? Хіба тільки дядько, який, заради рекорду, з коброю цілується. Але ж боятися можна по-різному. Один – прагне не потрапляти зміям на шляху і нізащо не поїде на сафарі. Інший – в кожному товстому дроті бачить змію. Від нешкідливого ужика біжить, як від вогню, а уві сні відчуває, як на нього з усіх боків кидаються анаконди. Може, читати про таке безглуздя й смішно, але як із цим жити?
Статистика свідчить, що найпоширеніша фобія – соціофобія (це і боязнь публічних виступів, і боязнь приймати їжу при людях, боязнь висловлювати свою думку – як би не засміяли). При соціофобії люди бояться представників протилежної статі, вони побоюються розмов по телефону, прагнуть обмежити свої контакти з суспільством і зовнішнім світом. Досить часто зустрічається також агорафобія (боязнь не лише відкритих просторів, а й наявності скупчень людей, боязнь виходити з будинку і входити в магазини, страх перед натовпом).
«Відтоді, як проблему фобій почали вивчати, їх з'являється дедалі більше, дослідники постійно фіксують щось нове, – розповідає Дарина Федоренко, психолог, – спочатку говорили про 500 різних фобій, після – вже про 1000. З кожним роком їх кількість збільшується, адже з'являється все більше предметів і явищ, яких можна боятися. Як виникають фобії? Адже вони народжуються не з кожного страху, а тільки у разі, коли людина робить невдалу спробу втечі. І спрацьовує рефлекс – ви біжите від чогось жахливого, і ось варто у цей момент пов'язати свій страх з чимось конкретним, у вас з'явиться фобія. Однозначно можна говорити про те, що якщо страх людина найчастіше намагається подолати, сама з собою сперечаючись, підключаючи розум, то фобія - відчуття пасивне і при цьому ірраціональне: фобіст уникає неприємних ситуацій, але при цьому не прагне позбутися свого нав'язливого стану. Можливо, в глибині душі цей стан йому приємний саме тим, що не потрібно долати страх, а можна сховатися за своєю фобією. Ну звичайно, набагато легше близько не підходити до літака (аерофобія), не кажучи вже про те, щоб літати на ньому, непритомніти, побачивши цього монстра, і взагалі поводитися неадекватно, а не спробувати подолати свій страх. До речі, страх польотів на літаку цілком може бути і раціональним, виправданим – наприклад, якщо людина перед цим дивилася вражаючу передачу про авіакатастрофи. У таких випадках вона поцікавиться про надійність літака. Але фобія – це зовсім інше. Важливо усвідомити, що фобія – це страх, який абсолютно не обґрунтований і не потрібний для виживання, страх даремний і нещадний».
Адже яких тільки фобій не буває! Втім, добре, що лише одиниці з нас схильні до найекзотичніших із них. Ацерофобія - боязнь кислого. При цьому фобіки уникають кислого смаку (тобто кислих яблук, лимонів, оцту, кефіру), уявіть – вони ж позбавляють себе такої частини смачних і корисних продуктів! А в ресторанах (якщо вони туди ходять) поводяться щонайменше дивно. Ще одна смакова, навіть антиалкогольна фобія – ойнофобія (боязнь вина). При цьому можна не боятися віскі, джина, горілки тощо. Загалом, бій – найкориснішому з міцних напоїв. А уявіть тільки, що з ойнофобіком трапиться, якщо вино виллють йому, скажімо, на голову, на знак протесту проти фобії? Вельми вигідно прикриватися гамофобією (гаметофобією) – боязню одруження, шлюбу. «Знаєш, дорогенька, боюся, обручки на палець від мене ти так і не дочекаєшся. Розумієш, я хворий. Все дуже серйозно – гамофобія. А до психіатра з цим якось соромно». З того ж ряду венстрафобія – боязнь красивих жінок. Вже краще хай жаба, ніж царівна. І начхати на те, що краса взагалі-то позитивно впливає на об'єктивну дійсність і навіть, можливо, врятує світ. Адже в страху очі великі. А деякі бояться, та ні, не очей, волосся (гіпертрихофобія). Добре, якщо людина при цьому від природи лиса й гладка, як немовля? А якщо ні? Болісні процедури електро- або воскової епіляції не лише для фобіка, а й для всієї сім'ї. А хто ж епілювати буде? Теж абсолютно безволоса людина!
Дарина Федоренко переконана: «З фобіком важко бути поряд. Саме тому на лікуванні наполягають найчастіше рідні людини, схильної до фобії. Досить ефективне лікування експозицією. Людина повинна подивитися в обличчя своєму страху. При цьому – хай з фобіком буде поряд той, кому він довіряє. Спочатку можна дивитися на зображення об'єкту, що викликає страх, і поступово, крок за кроком – дійти до того, що фобія – яйця виїденого не варта. І без неї настільки приємно жити! Головне при цьому – не поспішати і не нервувати, якщо щось не виходить відразу. Будь-якої фобії можна позбутися, важливо тільки – по-справжньому цього захотіти».
