Рецесивна генеалогія
Українцям досить важко зрозуміти, чому Америка раптом перетворилася на проблемну державу. Враховуючи підвищений інтерес до того, що відбувається в цій країні, «Главред» починає серію публікацій дорожніх нотаток Антона Розенвайна, який живе то в США, то в Україні.
Америка зустрічає словом «рецесія». Його можна почути просто на пункті проходження паспортного контролю з телевізійних моніторів, що транслюють новини. Як людина цікава, мимоволі озираюся навкруги: втомлені, непривітні обличчя працівників аеропорту Кеннеді, що контрастують з традиційним уявленням про життєрадісних і доброзичливих американців. Колись широкі усмішки співробітників Department of homeland security, що вітали іноземних візитерів, змінили пильні й підозрілі погляди. Ймовірно, це і є прикмета цієї самої горезвісної рецесії...
З валіз почали красти - посилення заходів безпеки, і розширення штату сек’юриті зовсім не підвищило патріотизм останніх, негативно позначилося на їх роботі і породило радянський в усіх відношеннях бардак, який не лише не перешкоджає можливим атакам терористів, а й набагато ускладнює роботу аеропорту.
Слів «криза», або «депресія», поки вголос не вимовляють, їх замінюють політкоректним і відносно нешкідливим терміном «рецесія». Втім, про кризу справді говорити зарано, адже слово «криза» означає деякий перелом, а на сьогоднішній день ресурс подальшого економічного занепаду не вичерпаний. Поки мова йде лише про негативну тенденцію - про подорожчання основних продуктів споживання. Наприклад, ціна пачки сигарет у Нью-Йорку досягла десяти доларів. Тепер сигарети в міському сабвеї стали постійною здобиччю кишенькових злодіїв, як мобільні телефони в київському метро. Бензин подорожчав більш ніж удвічі, і якщо вірити прогнозам, країну чекає черговий стрибок цін до семи доларів за галон. Ціна на пальне в США найближчим часом загрожує побити середньоєвропейську, що з урахуванням американських реалій – середньостатистичний об'єм автомобіля в Європі і США, і відстані, які європеєць і американець долають по дорозі на роботу, стануть серйозним ударом як для бюджету звичайного громадянина, так і для ділової активності в країні.
Втім, з рецесивною економікою країна продовжує жити, і деколи жити із задоволенням. Пригадаймо період брежнєвського застою в СРСР, який, попри такі незручності, як зникнення з магазинів тієї або іншої групи товарів, залишився в пам'яті народу як суперстабільний період.
США ж сьогодні дедалі більше нагадує СРСР напередодні перебудови. Так само, як у Радянському Союзі, далека від життя більшості людей війна негативно позначається на всіх без винятку аспектах людського життя і, перш за все, б'є по добробуту громадян, руйнує економіку країни і виснажує її ресурси. Тому питання економічного розвитку в нинішній президентській кампанії стали важливішими, ніж безпосередньо проблема Іраку. Війна існує в якійсь паралельній реальності, проте її присутність помітна навіть у зоні дьюті-фрі аеропорту: солдати в камуфляжі «пустеля», чекаючи свого рейса, відправляють мейли в кіосках електронної пошти. Вони тримаються осібно, не заходять у кафе і бари і в цілому прагнуть не спілкуватися не лише зі сторонніми, а й між собою.
Натомість солдатів у звільненні та демобілізованих з Іраку ветеранів легко зустріти в дешевих нічних клубах, стрип-барах і казино. Часто вони п'яні, як герої віршів радянських поетів-фронтовиків, і завжди готові не те щоб до бійки, а до свідомо неадекватної реакції на будь-яку дратівливу ситуацію. Як і в аналогічних ситуаціях в СРСР 80-х, неможливо з повною упевненістю стверджувати, що всі ці хлопці справді повернулися із зони бойових дій: хтось просто демобілізувався з регулярної частини, а хтось і взагалі ніколи не був і не буде в армії. Просто антимода на війну в Іраку породила моду у відповідь: тепер багато представників вайт-треш-культури готові «примазатися» як до міфу про надзвичайну жорстокість американських солдатів в Іраку, так і до міфу про їхні надзвичайні страждання. Дивно, але поки жоден з цих міфів не знайшов достатнього віддзеркалення в масовій культурі. Як і в 2003 році, проблемою іракської війни стурбовані лише політики, документалісти і журналісти серйозних видань.
Взагалі між США сьогодні і часом, який ми вже пережили, можна провести безліч аналогій. Зокрема, поява життєвих практик, які неможливо було уявити собі ще в 2000 році: розквіт таких нелегальних способів заробляння грошей, як утримання підпільних борделів під виглядом масажних кабінетів, SPA салонів, а іноді просто через сайти безкоштовних оголошень. Наприклад, ситий квартал Бостона, де живуть мої родичі, нещодавно вразила така ось історія:
18-річна старшокласниця, дочка шанованої жителями кварталу виховательки муніципального дитячого садочка, розміщувала на одному з сайтів оголошення про готовність надати за гроші сексуальні послуги будь-якого характеру. Проблема полягала лише в тому, що зустрітися із заповзятливою школяркою можна було тільки після восьмої вечора – просто раніше вона не могла поцупити у матері ключ від дитячого садочка і привести туди клієнта. У якийсь момент за оголошенням прийшов агент ФБР...
Незрозуміло, що спонукало цю дівчинку-відмінницю: чи то освоєння заборонених практик за допомогою сучасних технологій, чи то необхідність жити в умовах економічної депресії, коли прірва, що розділяє багатих і бідних, стає непереборною. У цих умовах багато, в першу чергу молодих людей, готові на будь-які способи підтримки видимості респектабельності. Ілюзія легких грошей підмінила собою протестантську етику і дух капіталізму в найпервиннішому сенсі. Прості американці почали марити ідеями раптового, нічим не обумовленого, збагачення: у казино, звичайних і он-лайнових; за рахунок використання дешевої і нелегальної робочої сили в своєму малому бізнесі та ухиленні від податків, що знову набуло небувалого розмаху. До горезвісних пізньорадянських паяльників справа поки що не дійшла, але малий бізнес вже проникся хастлерським духом і чекає змін.
Далі буде…
