ТОП-10 євроатлантистів України

Альона Гетьманчук, журнал «Главред», 15.07.08 // 10:01

На фоні публічних ворожінь з приводу того, буде чи не буде ПДЧ у грудні, досить часто випадає важливий аспект: хто в українській владі настільки відданий євроатлантичній інтеграції країни, що готовий виконувати це щодо членства в НАТО не озираючись на політичну кон’юнктуру, коливання власного рейтингу та перманентні погрози з Росії?

Відповідь, яка напрошується на це запитання, відверто провокувала «Главред», аби замість десятки євроатлантистів країни визначити п’ятірку, – зрозуміло, що навіть десять відданих цій справі осіб хоча б з якимись владними повноваженнями назвати складно. Проте, враховуючи, що євроатлантична інтеграція України почалась не з моменту підписання листа до генсека Альянсу з проханням запросити Україну до виконання ПДЧ, а значно раніше, ми вирішили дати змогу нашим поважним експертам-міжнародникам оцінити за десятибальною шкалою заслуги й тих політиків, які сьогодні дещо випали з владної обойми, але чимало зробили для того, аби Україна мала повне право звернутись до НАТО за ПДЧ. Таким чином, у нашому рейтингу ми бачимо колишнього секретаря РНБО та міністра оборони Євгена Марчука, який умудрявся проводити євроатлантичний курс при «багатовекторному» Кучмі, і, наприклад, Олега Рибачука, який наразі цілком присвячує себе пояснювальній роботі з приводу України в НАТО серед західних партнерів. І це досить символічно: «стара школа» євроатлантистів сьогодні потрохи інтегрується в нову. Євген Марчук нещодавно став позаштатним радником Президента, Володимир Горбулін не перший рік очолює національний Центр з питань євроатлантичної інтеграції. Водночас говорити про будь-яку євроатлантичну команду в Україні ще рано: віддані цій ідеї Анатолій Гриценко, Борис Тарасюк, Олег Рибачук дистанційовані від прийняття рішень, натомість представники Альянсу постійно нарікають у неофіційних розмовах, що в Україні досі не створено єдиного координуючого центру, одного дзвінка в який буде достатньо, щоб отримати всю євроатлантичну картину дня, тижня, місяця.

Звісно, в Україні є чимало людей, які багато роблять для членства країни в НАТО, не перебуваючи у владі: імена деяких з них також фігурували у відповідних ремарках опитаних нами експертів. Власне, так само заслуговують бути серед провідних євроатлантистів країни й безпосередньо деякі з наших експертів, але наразі представляємо десятку з «владним» підтекстом

Віктор Ющенко

Президент України Віктор Ющенко, якого більшість наших експертів визнала «головним євроатлантистом» країни, далеко не відразу став поборником членства України в НАТО. Як відомо, ні в його президентській програмі, ні в програмі очолюваної ним партії «Наша Україна» на парламентських виборах 2006 року вступ до Північно-атлантичного альянсу не фігурував.

Протягом першого півріччя свого президентства новоспечений глава держави хіба що повернув у Військову доктрину України «викреслену» Кучмою після Стамбульського саміту 2004 року (за начебто дружньою порадою Анатолія Орла) позицію про інтеграцію до НАТО. Свої ж євроатлантичні симпатії Віктор Андрійович публічно почав демонструвати ближче до кінця 2005 року. У ролі ж переконаного євроатлантиста виступив в 2006-му – тоді багато хто звернув увагу, наскільки твердо Президент відстоював ідею інтеграції до НАТО та її фіксацію у вікопомному Універсалі національної єдності на так званих круглих столах. Власне, відтоді позиція Ющенка з приводу членства в Північно-атлантичному альянсі стала загальновідомою і не зазнавала жодних коригувань. Інша справа, що в 2006-му прем’єром уже був Янукович, і отримати ПДЧ, зігравши на ейфорії від Помаранчевої революції, яка панувала в країнах Заходу в 2005-му, стало нереально: Віктору Федоровичу достатньо було одного візиту до Брюсселя, аби розставити всі євроатлантичні крапки над українськими «і».

На сьогодні Президент залишається єдиним у країні високопосадовцем, який дозволяє собі на кожному кроці говорити про Україну в НАТО, безвідносно до того, чи наближаються парламентські, чи президентські вибори. «Його» політична сила – у свою чергу, єдиною партією, яка розпочала кампанію з популяризації НАТО в Україні («НАТО – так!»).

Ахіллесовою ж п’ятою Віктора Ющенка в питаннях євроатлантичної інтеграції є його низький рейтинг серед населення і, відповідно, високий рівень недовіри до оголошеного ним курсу на членство в НАТО та конфлікт з прем’єром-міністром, на плечі уряду якого має безпосередньо лягти камінь виконання ПДЧ.

Анатолій Зленко

Віктор Ющенко реалізує стратегічний зовнішньополітичний курс, основні пріоритети якого – європейська та євроатлантична інтеграція. Мінус у тому, що відчутне недостатнє знання, як це робити. Бухарестський саміт став тому свідченням.

Віктор Зам’ятін

Віктор Ющенко абсолютно щиро та абсолютно усвідомлено займається своєю справою, знає навіщо і якого результату він хотів би досягнути, але біда в тому, що трішки запізно почала проводитись ця робота – щонайменше десь на 2,5–3 роки.

Олексій Гарань

Президент на відміну від інших політиків є щирим євроатлантистом – це відповідає його внутрішнім переконанням. Добре, що він ставить це питання на порядок денний, і добре, що наважився подати заявку на ПДЧ, але часто це робиться не дуже вдало.  

Олександр Сушко

Це та тема, яку він (Президент. – Ред.) продовжує відстоювати, незважаючи на те, що це не дуже модно. Людина, яка за своєю посадою переважно повинна дбати про свій рейтинг, у цьому питанні – всупереч кон’юнктурі – продовжує наполегливо проштовхувати цю тему, активно відстоювати свою позицію публічно. Я не кажу, наскільки якісно він це робить, але викликає пошану вже тому, що відстоює непопулярні ідеї, незважаючи на швидкі вибори.

Сергій Солодкий

Євроатлантист за духом. Було би дивно, якщо у вашому рейтингу пальму першості посяде інший політик. Гадаю, у всіх експертів щонайменше щодо Ющенка буде однакова думка: він – головний євроатлантист України. При цьому він таким є не в силу службових обов’язків, а в силу ідейних переконань. Настільки віддані ідеї політики-камікадзе – велика рідкість в Україні. Уже за це він заслуговує на те, щоб очолити рейтинг.

Володимир Фесенко

Віктор Ющенко є тією політичною фігурою в державній владі України, яка визначає курс на євроатлантичну інтеграцію, яка просуває цей політичний курс, яка робить все можливе для того, щоб Україна приєдналася спочатку до ПДЧ, а потім і до НАТО. Він є фактично головним лобістом євроатлантичної інтеграції України в нинішній українській владі. Крім того, Президент є і головним агітатором за НАТО в публічній сфері.

Володимир Огризко

Володимир Огризко – з тих євроатлантистів, які не звикли маскувати слово «НАТО» під часом незрозумілим навіть для окремих колег-політиків словосполученням «інтеграція в євроатлантичні структури». Саме за його приходу в головний кабінет на Михайлівській, тема членства України в НАТО набула нового дихання – навіть непрофільні заступники міністра вимушені були з головою зануритись в українсько-натівські питання, аби в розмовах зі своїми європейськими співрозмовниками доводити, що запит Києва на ПДЧ є цілком резонним.

Отже, Володимир Огризко виконує роботу, яка цілком збігається з його внутрішніми переконаннями, – відповідно, й віддача його на цьому напрямку є напрочуд високою. Крім того, міністр, судячи з усього, не виношує власних політичних амбіцій, отож у нього немає жодної необхідності підлаштовувати свою позицію під настрої електорату.

Володимир Фесенко

Міністр закордонних справ як офіційна особа докладає помітних зусиль у цьому напрямі. Інша річ, що він публічно менш помітний, отож виступає, скоріше, як виконавець. Відповідно, з точки зору впливу на громадську думку його внесок значно менший.

Олексій Гарань

Володимир Огризко відзначився своєю роботою не тільки в МЗС, на посаді міністра та першого заступника, а й тим, що очолював управління зовнішньої політики у Кучми: у дуже непростий період багатовекторності Україна, все ж, умудрялась сформулювати свою євроатлантичну мету.

Олександр Сушко

Володимир Огризко, мабуть, єдиний урядовець, хто абсолютно віддано працює на тему інтеграції в НАТО. Позиція міністра, який не боїться йти на певні конфлікти в середині країни і закордоном, постійно та наполегливо відстоюючи ідею членства України в НАТО, заслуговує на повагу. Причому заслуговує на повагу ще з тих часів, коли Володимир Огризко вперше балотувався на посаду міністра в 2007 році, та його не затвердила ВР: тоді, під час обговорення його кандидатури, Огризка прямо спитали щодо НАТО. Можливо, якби він тоді дав якусь м’яку відповідь, то мав би шанси очолити МЗС, але він дуже жорстко та чітко заявив, що це є його принципова позиція і він буде її дотримуватися.

Віктор Небоженко

Міністр закордонних справ, як і Президент, – зробив абсолютно свідомий і раціональний вибір, у нього є зрозумілий план дій. Огризко завжди був на цьому напрямку послідовним – все, що від нього залежало, робив.

Сергій Солодкий

Незаперечний євроатлантист. Недаремно на плакатах антинатівців незмінно присутні прізвища двох людей: Ющенка та Огризка. Причому прізвище другого згадується набагато частіше. Нехай це й негативний приклад, однак він дуже яскраво свідчить про нерозривність імені Огризка та євроатлантичної інтеграції України.

Михайло Гончар

Володимир Огризко в мене асоціюється з принциповою та компетентною позицією в МЗС на різних щаблях дипломатичної кар'єри. Один з небагатьох дипломатів (інші двоє – Бутейко та Тарасюк), хто послідовно працює над проблемою виведення російського ЧФ з України.

Анатолій Гриценко

Перебування Анатолія Гриценка на почесній третій позиції рейтингу євроатлантистів – прямий результат його роботи на посаді міністра оборони. Він зробив усе можливе, аби акуратне нагадування представників Альянсу про те, що «в НАТО вступають не збройні сили, а вся країна», тлумачилось наступним чином: якби йшлось про інтеграцію в Північноатлантичний альянс лише армії, Україна була б його членом у набагато коротші терміни. Не в останню чергу завдяки реформам, які проводив у цьому відомстві Анатолій Степанович. І не в останню чергу завдяки його особистим контактам в західному політичному істеблішменті.

Юрій Щербак

Підготував армію до критеріїв НАТО й був найбільш послідовним реформатором з усіх міністрів оборони. Зараз як голова комітету ВР так само послідовний у своїй політичній і практичній діяльності: він розуміє, навіщо це все робиться.

Валерій Чалий

Анатолія Гриценка вирізняє: володіння іноземними мовами та здатність говорити з партнерами професійно та аргументовано, використовуючи широку фактологічну базу та аналітичні висновки. А також вміння зацікавити журналістів та організувати особисту постійну взаємодію зі ЗМІ для популяризації пріоритетів євроатлантичної інтеграції.

Михайло Гончар

Позиція Анатолія Гриценка з приводу НАТО є експертно обґрунтованою та компетентною: вона була послідовною протягом останнього десятиріччя, незважаючи на зміни статусних позицій (Центр Разумкова – Міністерство оборони – Верховна Рада).

Віктор Зам’ятін

Анатолій Гриценко – безумовний професіонал у всьому тому, що ми називаємо сферою безпеки.

Борис Тарасюк

Борис Тарасюк, якщо підсумувати коментарі наших експертів, постає в образі такого собі радикального євроатлантиста – «в НАТО, незважаючи ні на що». Певною мірою, Борис Іванович, безумовно, правий – якщо постійно оглядатись на російські попередження чи прив’язуватись до настроїв населення, то в НАТО можна йти вічно: позиція Росії не зміниться, настрої українців ще довго залишатимуться негативними. Але НАТО – це та тема, де будь-який різкий рух може спровокувати не лише мобілізацію антинатівськи налаштованих громадян, але й завдати шкоду іміджу України в очах потужних країн-членів Альянсу. Так, як це було з відомими подіями у Феодосії, коли міністр Тарасюк начебто вирішив не дотримуватись усіх законодавчих про-

цедур, які мали передувати початку таких навчань. Та й європейські союзники НАТО ніколи не погодяться залучити до своїх лав країну, яка з Росією на ножах. А окремі з них – ще й навряд чи пробачать Борису Івановичу гострі закиди на кшталт того, що канцлер Німеччини плутає ПДЧ з членством в НАТО. Хоча, звісно, таке враження склалось не лише в нього, і він – як вже не міністр – можливо, й мав право на такі не зовсім дипломатичні випади…

Анатолій Зленко

Борис Тарасюк займає послідовну позицію щодо цього питання. Але воно має вирішуватись еволюційним шляхом, а не революційним, не силою та примушенням іти туди (в НАТО. – Ред.). Вибір має бути свідомий. Саме цього Тарасюк часто не враховує, а нав’язує силою своє рішення і свої бажання, на цьому ми дуже багато втрачаємо.

Олександр Сушко

Він у найбільшій мірі причетний до всіх суттєвих здобутків України на шляху до НАТО, починаючи від «Партнерства заради миру», ключової ролі у підготовці тексту Хартії про особливе партнерство та отримання Інтенсифікованого діалогу у 2005 році. Власне, це ті віхи, які на сьогодні визначають наш стан інтеграції в НАТО. І це завдяки його зусиллям.

Михайло Гончар

Борис Тарасюк – це дипломатичне забезпечення просування України до Альянсу, хоча й методами радянської школи дипломатії.

Олег Рибачук

Олега Рибачука експерти «Главреда» вирізнили з-поміж інших євроатлантистів не за його колишні заслуги на посаді віце-прем’єр-міністра з питань євроінтеграції. Перебування Олега Борисовича на високих щаблях нашого рейтингу передусім пов’язане з громадською діяльністю, яку він розпочав напередодні Бухарестського саміту та продовжує нині. Мається на увазі проект «Громадська підтримка ПДЧ для України», котрий він з командою експертів-міжнародників реалізовував у Парижі й Берліні, на пальцях роз’яснюючи тамтешнім творцям громадської думки, для чого Україні План дій щодо членства в НАТО і чому європейські скептики, які давно й комфортно почувають себе розглядаючи Україну через російські окуляри, мають це підтримати у розумні терміни. Тобто фактично Олег Рибачук проводить ту ж інформаційну кампанію з приводу України та НАТО, але не в Україні, а за її межами, що теж дуже важливо, знаючи, як активно в європейських столицях на цю тему, але протилежний результат працюють російські колеги.

Юрій Щербак

Олег Рибачук – людина з великим ентузіазмом, знає що робити і як робити. На жаль, офіційна його біографія не склалася, і не могла скластися, тому що він людина дуже чиста і працює поза політичними дикими укладами і різними підкилимними комбінаціями, але він дійсно і зараз багато робить, проводить дуже важливі конференції, піднімає громадськість на обговорення і прийняття рішень щодо НАТО.

Віктор Небоженко

Він не приховує того, що він за євроатлантичну інтеграцію, але в нього немає адміністративних та пропагандистських ресурсів для просування своєї мети.

Дмитро Видрін

Він на сьогодні створює громадський Євроатлантичний рух, намагається консолідувати ту частину суспільства, що євроорієнтована і робить таку невдячну роботу, як організація різних зустрічей та обговорень. Крім нього наразі на цьому ринку ніхто не працює.

Володимир Горбулін

Ідеолог євроатлантичної політики України – приблизно так найчастіше характеризували Володимира Павловича наші експерти. Причетний до євроатлантичних рухів України ще в часи Кучми, пан Горбулін частково має можливість займатись просуванням України до НАТО – на посаді директора Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції. «Частково», тому що центр не є координуючим органом у сфері євроатлантичної інтеграції, а пан Горбулін – контактною персоною в Україні з приводу НАТО. Але цілком міг стати: у кулуарах подейкують, що Володимира Горбуліна запрошували до Секретаріату Президента, обіцяючи йому якраз посаду віце-прем’єр-міністра з питань євроатлантичної інтеграції. Чи не тому зараз Володимир Павлович надає перевагу дещо ізольованому способу політичного життя? Погано це чи добре – оцінювати не будемо, але однозначним є те, що для руху в НАТО він міг би зробити набагато більше у публічній площині: його вміння аргументувати вибило б ґрунт з-під ніг не в одного охочого до абстрактних розмов на натівську тематику українського (та й не тільки) політика.

Валерій Чалий

Багаторічні послідовні та виважені дії, які ґрунтуються не тільки на особистих переконаннях, але й на аналізі ситуації у сфері безпеки. Завжди намагався уникнути надмірної політизації питання. Здатність «свіжого» погляду на ситуацію в умовах динамічних змін.

Кость Бондаренко

Володимир Горбулін послідовно й документально доводить доцільність євроатлантичної інтеграції України своєю активною участю в різних заходах як національного, так і міжнародного характеру. Він більш зважено й більш розумно підходить до цього питання.

Михайло Гончар

З Володимиром Горбуліним пов’язане створення інституціональної бази для співпраці України та НАТО: участь України в програмі «Партнерство заради миру», Хартія про особливе партнерство Україна – НАТО, Євроатлантичний Центр тощо. Це його заслуга як тодішнього секретаря РНБО.

Анатолій Гуцал

Політиків такого рівня, які причетні до прийняття рішень у сфері євроатлантичної інтеграції, у нинішній владі немає, і це суттєво позначається на відносинах з Альянсом.

Олексій Гарань

Зробив колосальний внесок у євроатлантичну інтеграцію країни, певний час у системі ієрархії, вибудуваної Кучмою, він фактично займав посаду №2, і, на мій погляд, у тому, що Кучма розгорнувся від проросійського на євроатлантичну інтеграцію хоча б формально, з риторичної точки зору, є якраз величезна заслуга Горбуліна. Зараз його роль менша.

Євген Марчук

Євген Марчук увійде в історію євроатлантичної інтеграції України хоча б тому, що саме він був секретарем Ради національної безпеки та оборони у 2002 році, коли РНБО офіційно визначилась: віднині орієнтиром для країни буде саме євроатлантична інтеграція. Саме в той час, до речі, в Україні спостерігався і найвищий рівень підтримки членства в НАТО – 32%. Проте не менш євроатлантичної політики Євген Кирилович намагався дотримуватись і перебуваючи на посту міністра оборони. «Намагався», бо в умовах антинатівської (та й взагалі антизахідної) кампанії, яка розкручувалась ближче до президентських виборів 2004 року, інтеграція до НАТО перестала бути справою влади й ще не стала темою опозиції. Вона просто була непопулярною та маргінальною.

Сергій Солодкий

На посаді секретаря РНБОУ і в кріслі міністра оборони Євген Марчук зробив дуже багато. При цьому в дуже складні часи – в період фактичної міжнародної ізоляції України. Доводилося чути від одного західного експерта: якби я був керівником розвинутої європейської країни, то в моєму уряді обов’язково був би Марчук. Його знають і з симпатією ставляться в НАТО. Його поважають і в Росії. Саме Марчук першим ще в 2003 р. заговорив про необхідність приєднання України до ПДЧ. Хоч із запізненням, але і в Секретаріаті Президента, напевно, оцінили досвід Марчука, оскільки він став позаштатним радником Віктора Ющенка.

Григорій Немиря

Григорій Немиря завжди асоціювався з проєвропейським та євроатлантичним розвитком України, проте стримані заяви віце-прем’єра з приводу Плану дій щодо членства в НАТО та обережна позиція Юлії Тимошенко на аналогічну тему примусили багатьох експертів дійти висновку, що Григорій Михайлович або змушений приховувати свої симпатії до членства України в НАТО, переймаючись рейтингом Юлії Володимирівни як потенційного кандидата в президенти, або дійсно наразі не вбачає інтеграцію в Північно-атлантичний альянс (на відміну від інтеграції до Європейського Союзу) тією панацеєю, яка може серйозно модернізувати країну. З іншого боку, ті, хто уважно спостерігає за поведінкою Юлії Тимошенко в євроатлантичних питаннях, могли помітити, як поступово еволюціонує прем’єр: якщо ще півроку тому вона поводила себе так, неначе підпис під «листом трьох» був її прикрою помилкою, то тепер у розмовах з представниками Альянсу дає чітко зрозуміти, що ПДЧ Україні потрібно, і потрібно вже в грудні. Чи це, часом, не результат роботи віце-прем’єра Немирі?

Михайло Гончар

Григорій Немиря працює послідовно й натхненно, проте потрібно більше взаємодії з іншими – тоді буде й успіх.

Вадим Карасьов

Це український американець чи американський українець – такий його імідж. Це його бізнес в сенсі кар’єри. Це оптимальне поєднання прагматичних та ідеологічних резонів.

Арсеній Яценюк

Цікаво, зрадіє чи засмутиться Арсеній Яценюк, коли побачить себе у нашому рейтингу. З одного боку, формально він підтримує євроатлантичну інтеграцію, і його підпис під «листом трьох» слугує цьому підтвердженням. З іншого, як будь-який політик у цій країні, який має намір продовжувати нарощувати політичні м’язи, – Арсеній Петрович не дозволяє собі настільки активного заангажування в такі питання, як, наприклад, Президент країни. Навіть на моє пряме питання «ви – євроатлантист?» спікер парламенту місяць тому не дав прямої відповіді: відповів лише, що ПДЧ в нинішніх геополітичних умовах «було б резонним».

Віктор Небоженко

Можливо, Арсеній Яценюк не є переконаним прихильником євроатлантичної інтеграції, але розуміє, що це необхідно для країни.

Юрій Щербак

На перспективу він є абсолютно прозахідним, євроатлантичним діячем. Навіть його діяльність в Нацбанку сприяла цим процесам.

Костянтин Морозов

Ті експерти, які певну кількість балів віддали Костянтину Морозову, звертали передусім увагу на послідовну позицію колишнього міністра оборони та екс-голову місії України при НАТО впродовж більше десяти чи навіть п’ятнадцяти років. Те, що ця кількість балів виявилась недостатньою, аби посісти вищі позиції в нашому рейтингу, пов’язано, у свою чергу, з неоднозначною оцінкою роботи Костянтина Морозова на посаді глави місії при НАТО: дехто з опитаних нами експертів зауважував, наприклад, що колишній міністр виявився занадто жорстким як для дипломата, а в такій делікатній темі потрібен тонкий підхід.  

Михайло Гончар

Костянтин Морозов – один з небагатьох українських євроатлантистів, хто залишився послідовним з початку 1990-х й системно та професійно працював з НАТО.

експерти «Главреда»

Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна

Дмитро Видрін, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку

Тарас Возняк, політолог

Олексій Гарань, професор політології НаУКМА

Михайло Гончар, центр «НОМОС»

Анатолій Гуцал, перший заступник директора з наукової роботи Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Віктор Зам’ятін, журналіст-міжнародник

Анатолій Зленко, радник прем’єр-міністра, екс-міністр закордонних справ України

Вадим Карасьов, політолог

Тарас Кузьо, ад’юнкт-професор Інституту європейських, російських та євразійських досліджень в Університеті Джорджа Вашингтона

Ілько Кучерів, директор Фонду «Демократичні ініціативи»

Віктор Небоженко, політолог

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії України

Валерій Чалий, заступник генерального директора та директор міжнародних програм Центру Разумкова

Сергій Солодкий, редактор міжнародного відділу «Газети 24»

Олександр Сушко, заступник директора Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Юрій Щербак, колишній посол України у США і Канаді

Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»

Опитування експертів провела Анна Нерус

Версiя для друку