Автономність південного берега
Деякі з цих освітньо-інформаційних стереотипів із часом зникають, деякі – як, наприклад, колумбійські плантації – лише закріплюються у свідомості. Що цікаво, такі стереотипи стосуються не лише країн екзотичних, чия екзотичність зумовлюється хоча би їхньою географічною віддаленістю, але й територій більш близьких та доступних.
Скажімо, що ми знаємо про Крим? З дитинства в кожному з нас формується таємниче, неусвідомлене знання про нього – острів свободи, відгороджений від Великої України Великими, знову ж таки, турецькими валами, котрі спільно охороняють моряки російського Чорноморського флоту та спецпідрозділи НАТО. Кожній дитині відомо, що на півдні Крим омивається територіальними водами Османської імперії, у яких залягають трубопроводи, що перекачують із Закавказзя до Шенгенської зони нафту, газ та грузинську чачу. На сході Криму знаходиться Тузла – вогняна земля, заселена скіфами, сарматами та російськими трактористами, які вперто намагаються перекрити водяну стихію і з’єднати острів із материком. Західне узбережжя Криму є складною гірською системою, не прилаштованою до мореплавства та суднобудівництва, об яку час від часу розбиваються румунські та молдавські підводні човни, вантажені контрабандою та радіоактивними відходами. Крім того – і це найважливіше – Крим був і лишається головним місцем відпочинку піонерів. Для відпочинку піонерів у Криму є все: «Артек», Форос і винні підвали Масандри. Одним словом – дивний, малодосліджений край, більше про який ідеться майже в кожному друкованому виданні та вечірніх випусках новин майже усіх російських телеканалів.
Зрештою, саме зі згаданих вище телеканалів і доводиться час від часу дізнаватись нові подробиці життя півострова. Як правило, чергові інформаційні хвилі, спрямовані на Крим, виникають навесні й уже не вщухають до самої осені. Щороку довірливих та наляканих громадян колишніх братських республік ретельно опрацьовують на рахунок екологічних катаклізмів, які стискають Крим у своїх міцних обіймах. Щороку наводиться жахлива статистика, згідно з якою на території Криму вже не мало би лишитись фізично та психічно здорових індивідів. І так само щороку натовпи росіян та українців вирушають на кримське узбережжя, аби побачити всі ці жахи на власні очі. При цьому скаржаться всі: туристи – на якість сервісу, представники сервісу – на кількість туристів, кримські татари – на великодержавний шовінізм, севастопольські пенсіонери – на натівську окупацію. Не скаржаться, здається, лише натівці, оскільки просто не мають кому.
Крим приваблює своєю статусною невизначеністю. Ніхто не знає, як до нього ставитись. Україна позиціонує півострів як велику базу відпочинку, що свого часу дісталась їй на халяву та яка, за великим рахунком, живе своїм окремим життям. Росія, що характерно, теж ставиться до Криму як до бази відпочинку, яка за якимось непорозумінням дісталась не їй. Кримчани ставляться до решти населення земної кулі як до потенційних туристів. Туристи ставляться до кримчан як до виняткових продавців чебуреків, чиї мовні, культурні та національні запити можуть стосуватись виключно виготовлення цих самих чебуреків. Стереотипи, закладені в тебе у дитинстві, можна трансформувати у щось інше, проте, позбутись їх загалом – надзвичайно складно. Особливо, коли це стосується дитячих уявлень про світобудову. Тому кожен із нас має своє уявлення про Крим, і уявлення це не зміниш жодними інформаційними війнами. Людина – істота слабка та вразлива, вона може щоразу піддаватись паніці при повідомленнях про черговий затонулий нафтотанкер чи новий виток інфляції. Проте десь на дні її свідомості все одно будуть пірнати веселі радісні дельфіни, і яскраве сонце буде розпалювати пісок, засліплюючи собою всі ці бульдозери коло Тузли і шпигунські субмарини під Севастополем, усіх цих піонерів, усі ці чебуреки, увесь цей Крим.
