Так, так, партія «Єдиний центр» в Києві піднесла свого роду сенсацію. Лідером найбільшого і, за визначенням, найвпливішого регіонального осередку стала жінка. Це – по-перше. По-друге, молода жінка. По-третє, донині абсолютно непублічна на рівні столиці людина, в чому сама обраниця відверто зізналася. По-четверте – людина, яку з великою натяжкою можна віднести до адмінресурсу, хоча, втім, такий хід саме характеризує «ЄЦ» як партію, що прагне зовні дистанціюватися від того горезвісного адмінресурсу, який першим і повалив масово в нову політисилу. І, по-п'яте, вона – колишня БЮТівка!
Адже прогнозів щодо кандидатури на посаду голови «ЄЦ» в столиці було, хоч греблю гати, і мусувалися чутки про можливість обрання главою такого-то, такого-то і такого-то, фактично, починаючи з лютого. Щоправда, «сватали», в основному, представників команди мера – від заступника Леоніда Черновецького, секретаря Київради 27-річного Олеся Довгого та іншого вірного соратника столичного мера, 30-річного першого заступника голови КМДА Дениса Басса до… самого Леоніда Черновецького і навіть його лютого, останнім часом, опонента Віталія Кличка! Цікаво, що «сватали» все більше чоловіків, а не представниць жіночої статі, очевидно, саме тому, що традиційно у нас в країні адмінресурс – це чоловіча стать.
Проте сталося те, що сталося. За пропозицією президії політради партії «Єдиний центр», на установчих зборах київської міської організації партії лідером столичних ЄЦівців було обрано 30-річну Віикторію Лісничу, заступника директора Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова (справедливості заради, слід відзначити, що і партосередком Київської області теж кермує жінка – Лариса Усаченко, з президентського Секретаріату). Ліснича, до речі, наймолодша з усіх, кому довірено керувати регіональними партосередками «ЄЦ» в Україні.
Як відмітив, представляючи залу кандидатку, лідер «Єдиного центру», народний депутат Ігор Кріль «… не скажу, що я добре її знаю, але я відчув, що є в ній внутрішній стрижень, є бажання щось міняти в країні...» А прагнучи, вочевидь, абсолютно переконати три сотні делегатів зборів у необхідності голосувати за Лісничу, глава партії проникливо сказав про таке, дещо несподіване, рішення президії, що «ми вважаємо, що ухвалили на сьогодні хороше рішення!», і ще проникливіше, що, мовляв, молода претендентка просто вбила цю саму президію, в якій засідають досвідчені політики (Віктор Тополов і Михайло Полянчич, наприклад), і особисто його, Кріля, своєю щирістю, добротою, відвертістю і таким молодецьким правдошуканням. Ще й приклад навів: ось, мов, ця тендітна жінка, будучи начальником управління охорони здоров'я в Шевченківському районі, не побоялася вступити в сутичку, щоб відстояти будівлю однієї з поліклінік у самому центрі Києва, яку нова місцева влада хотіла забрати під… казино. Щоправда, посадою за це поплатилася, і хоча пізніше через суд і виграла справу у «рідної» райдержадміністрації, назад не повернулася.
Голосували за Лісничу таємно. 100% підтримки «свіжа кров» партії, щоправда, не отримала: «за» – 240 голосів, або 86,5%, проти – 15, утрималися – 19, а три бюлетені рахункова комісія визнала недійсними. Проте це не бентежило обраницю, яка, подякувавши делегатам «за віру й розуміння», зіизналася, що «настільки приємна тут аудиторія, що я відчуваю – це моє, рідне! І розумію – не набрала 100% голосів тому, що 100% буде, коли попрацювати…»
Загалом, усі сторони начебто залишилися задоволені. А те, що рівень демократії партії, яка своїм головним принципом декларує оновлення і навіть зміну країни, виявився якось не на висоті – є у київського осередку 476 членів партії, а кандидатуру голови чомусь обговорює і пропонує «далека» президія – Кріль пояснив банально просто. Мовляв, за статутом так належить – коли керівні органи будь-якого регіонального осередку тільки лишень формуються, то рекомендації щодо кандидатур дає президія партії, ну, а вже потім!..
«З 1 січня майбутнього року ми знову проводитимемо збори, точніше, вже конференцію, знову обиратимемо керівні органи і ось тоді, ми не сумніваємося, ваша міська організація представить президії кілька кандидатур і буде та-а-ка боротьба…», – заспокоював Ігор Іванович особливо затятих прихильників демократії у партії. А потім і перед пресою пофілософствував: мовляв, демократія – це вищий ступінь порядку, і не факт, що якби зборам були запропоновані дві кандидатури, то було б більше демократії.
Цікаво, що сама Ліснича ні як кандидат у голови партії, ні потім, вже як глава міського осередку, з традиційною «програмною промовою» перед делегатами не виступала – «вбивала» всіх своєю тепер уже знаменитою щирістю й відвертістю.
Наприклад: «Я дуже велику особисту надію покладаю на діяльність партії, тому що в мене росте дочка, і я дуже хочу, щоб вона росла в хорошій країні. Ось я недавно, по роботі, побувала в Швеції, в Стокгольмі – так мене там вразило, що людей взагалі не цікавить політика, оскільки вони живуть добре, а про те, щоб вони так жили, держава і політики піклуються».
Або таке. «Я прийшла в цю партію не випадково – правда, не думала, що буду головою в міській організації, хоча і простим членом, розуміла, теж не залишуся – я дуже активна!». «Чому «Єдиний центр»? Тому, що «Єдиний центр» – партія нових політиків. А наступив саме такий час, коли повинна прийти нова партія і – змінити життя».
А ще Вікторія Миколаївна зізналася, що свого часу пішла від Юлії Тимошенко, тому що там намагалися зламати її «внутрішній стрижень». Наприклад, поступитися своїми принципами на догоду чистим партійним інтересам – проголосувати на сесії проти людини, яку вона, молодий депутат Шевченківської райради і наймолодший керівник у системі органів охорони здоров'я в столиці, дуже поважала і поважає донині. (Це, як ми пізніше з'ясували, колишній глава Шевченківського району, який, якщо читач пам'ятає, не підтримав оранжевий порив киян 2004 року, Микола Харитончук).
До речі, обпікшись на БЮТі, молода й активна довго не могла обрати собі політичну силу по духу. І ось недавно це сталося – Вікторія знайшла ту політсилу, в яку, на її думку, саме й увіллються принципові й патріотично налаштовані люди. Більше того, вона впевнена, що її прихід саме в «Єдиний центр» – це не випадковість, це чи не провидіння. От так – не більше, не менше!
До речі, увага до людини, що стане на чолі столичного осередку нової пропрезидентської партії, якою себе вважає «ЄЦ», така пильна, що з претенденткою розмовляли, як вона сама зізналася «Главреду», «найвищі особи країни». Віктор Ющенко – в їх числі! Щоправда, поділитися з нами подробицями таких співбесід Вікторія Миколаївна не зважилася, просто захоплено сказала: «Це такі тонкі люди. Людину просто відчувають. І розуміють». А ще лідер київського «ЄЦ» прохопилася, що, окрім неї, обговорювалися на найвищому рівні ще з десяток кандидатів на посаду в столиці – прізвищ, ясна річ, вона не назвала. Проте, як то мовиться, по очах і жестах, ми зрозуміли, що серед таких були і по-різному уславлені представники столичного політикуму, в тому числі й з близького оточення київського мера.
Утім, виявляється, люди з Блоку Черновецького, впливові члени якого поспішили заявити після перемоги на дострокових виборах у Києві, що Блок буде самостійною політсилою національного масштабу, сьогодні – одні з найактивніших у сенсі «написати заяву про членство в партії «ЄЦ»! Але, знову ж таки, виявляється, що поки – строгий відбір у члени партії і «безпринципних, цинічних», а тим більше, «зі шлейфом», нехай навіть і молодих людей, у «ЄЦ» не беруть! Бо «свіжа кров» у політиці – це, як сама Лісніча: активні, патріоти, і «без шлейфу».
Що стосується мети Київського міського осередку «ЄЦ» щодо зміни життя в столиці, а також досягнення впливовості на місцевому рівні – зокрема через своїх людей у владі виконавчій і представницькій, то до відповіді на такі запитання лідер столичного «ЄЦ» поки не була готова. Утім, це можна їй пробачити – осередок, як і сама партія, в зачатковому стані, все, у тому числі і цілі, методи їх досягнення тільки формується, тож «ЄЦ» поки Київ «брати штурмом» не буде. Ось нарощувати свій «потенціал», тобто приростати новими членами, це – так. Хоча і інтенсивне приростання – не самоціль, головне, на думку наших співбесідників, щоб люди, які прийшли в партію, дійсно відчували – вони знайшли саме в ній ту точку опори, якої їм так бракує в сьогоднішньому житті.
До речі, серед делегатів зборівне було помічено не тільки дуже, але й просто впізнаваних у Києві осіб. Ну, хіба що Сергій Кияниченко, бізнесмен, голова столичної організації Партії промисловців і підприємців (ця політсила могутнім потоком влилась у «ЄЦ», а її глава, заступник мера Києва Людмила Денисюк – член політради «ЄЦ»), рухівець Петро Головатенко, що був за мера Омельченка начальником ГУ комунальної власності і депутатом Київради. Напевно, так і потрібно – адже «ЄЦ» жадає саме «свіжої крові».
І все-таки «бенефіс» був не Лісничої – як на зборах, так і після них. І нічого дивного – всі просто знемагали від бажання дізнатися щось більше про майбутній суботній з'їзд «Єдиного центру» від лідера партії. Проте Кріль був, як партизан – заінтригував, але карти «операції» не розкрив.
Переконував, що глава «Єдиного центру» точно, 100%, буде обраний саме на цьому з'їзді. «Однозначно!», сказав Кріль. І це буде така людина, яку сприйме вся країна, до якої ніхто не матиме неприємних запитань і претензій! Більше того, все керівництво «єЦ», за словами Ігоря Івановича, буде «командою лідерів», і з них буде обраний той, кого можна буде назвати найбільш гідним, щоб нову партію очолити: «Ми зараз дискутуємо з цього приводу – і це для нас дуже важливий процес…» А ось факт, що сьогодні він не готовий назвати ймовірних кандидатів на високу посаду, пояснив, що, мовляв, «ми демократична партія, тому не можемо нічого знати наперед».
Жартував, що, мовляв, «… починаючи з вівторка (тобто з 8 липня – ред.), в наший країні дуже багато впливових політичних фігур матимуть вночі проблеми зі сном», оскільки їм доведеться думати, думати й думати, вступати чи не вступати в «Єдиний центр». А часу мало на всі ці роздуми – до п'ятниці, до переддня з'їзду.
Гордо зізнавався, що на з'їзді ухвалюватиметься нова редакція партійного статуту і там будуть такі пункти, яких немає в статуті жодної партії в Україні!
Малював веселкові перспективи для партії: вже сьогодні представники 45 політичних сил – члени «Єдиного центру», причому серед них і «регіонали», і бютівці, і навіть комуністи.
Запевняв, що партія не боїться виборів, навіть якщо вони будуть дуже скоро: «юридично ми готові до виборів», а оскільки 37% виборців сьогодні розчаровані «старими» партіями і блоками і – або точно знають, що за жодну з цих політсил не проголосують, або ще не визначилися, то… То для «Єдиного центру» ці 37% – майже... «свій» електорат!
Ось такими «пирогами» пригощав Київ «Єдиний центр» перед з'їздом, який вже багато хто охрестив «історичним».
