Що відбувається насправді? І що робити пересічному киянинові, який не відає, кому, чому й наскільки вірити, - в паніці покинути місто чи, включивши «режим буддиста», посміхаючись, чекати своєї долі? «Главред» спробував з'ясувати, наскільки реальні загрози, що афішуються, і на що справді варто звернути увагу – як жителям столиці, так і владі.
За біблейською легендою, єгиптяни, перевершивши самих себе в експлуатації собі подібних, прогнівили Бога. Він за це послав на їхні голови десять «кар єгипетських» – природних лих. У Апокаліпсисі теж розказано про безліч бід, які багато теологів схильні трактувати як обумовлені природними закономірностями. Людина, невміло і жадібно експлуатуючи природу, також накликає на себе кару – техно- і антропогенні катаклізми. Чи загрожують різноманітні «кари», причому навіть абсолютно несподівані, Києву, враховуючи той незаперечний факт, що господарюють, точніше хазяюють, у самій столиці і навколо неї якраз «невміло і жадібно»?
Кара №1. Радіоактивна сльота
«І розверзлася сльота небесна...» і затопило Поділ, Русанівку та і взагалі пів-Києва... Звідки узятися такому?!
Інформація про те, що греблі Київського водосховища загрожує руйнування під впливом потоків вантажного транспорту, що переміщається нею, пішла «гуляти» столицею буквально через декілька днів після заборони київських міських властей їздити вдень по місту транзитним великовантажам. Саме представники асоціації транспортників України першими й почали через пресу лякати власті можливою великомасштабною катастрофою.
Втім, тема загрози столиці у разі нештатної ситуації на Київському водосховищі порушували вже неодноразово. Вона, можна сказати, з бородою. Так, у 2006 році такий собі керівник незалежної міжнародної групи науковців із прогнозування наслідків катастроф «академік» Василь Кредо назвав київську греблю «найнебезпечнішим місцем на планеті». За його словами, аварійність греблі тоді становила 93%. Експерт наголошував, що якщо Київська ГЕС постраждає, наприклад, унаслідок навіть не дуже сильного землетрусу, то земляна гребля не витримає, і тоді на Оболонь, Троєщину, а потім і на всю Україну «хлине радіоактивне цунамі з Київського моря». За словами Креда, в результаті такої техногенної катастрофи можуть загинути 15 млн людей, буде знищено 27 міст, а також Запорізьку АЕС.
Проте, як з'ясувалося, фахівці МНС, а також експерти Національної академії наук не схильні поділяти ці побоювання. Варто зазначити також, що Василь Кредо не числиться у складі академіків НАН.
«Ця інформація – «качка». У нашої київської греблі великий запас міцності. Але чомусь деякі екологи весь час порушують цю тему і потім її підхоплюють ЗМІ. Насправді, якщо зробити так, як пропонують деякі з так званих незалежних експертів, – то це буде катастрофа. Тобто якщо спустити Київське водосховище - оголіє мул, лежачий на його дні. У цьому мулі є маса радіоактивних речовин. Сьогодні вони лежать і потихеньку вгрузають у ґрунт. А якщо спустити воду – то зрозуміло, що мул, перетворившись на пил, принесе з собою справжню загрозу. А взагалі, руйнування греблі найближчими десятиліттями практично неможливе. Її конструкція розрахована з великим запасом міцності - навіть на випадок падіння кількох бомб», - переконував нас керівник Інституту гідрографії і меліорації НАН України академік Петро Коваленко.
Керівник Державної служби цивільної оборони і техногенної безпеки Володимир Стоєцький запевняв «Главред», що його служба періодично проводить перевірки на об'єкті, і вони показують, що «об'єкт перебуває в нормальному стані».
Отже, гребля міцна? Принаймні за нинішніх державних керівників і наукових діячів – стоїть на місці.
Кара №2. «І третина вод перетворилася на полин»
Виявляється, що з водою Київ проблеми має, та тільки не з тією, що гіпотетично виллється зі «сльоти» Київського водосховища.
Що стосується питної води, то і в санепідемстанції Києва, і в КМДА постійно запевняють киян, що вода, яку вони п'ють, відповідає певним вимогам і нормам. Проте, на думку деяких експертів, про якість питної води в столиці красномовно свідчить незмінно високий попит на різноманітні фільтри для води. У світі є країни, в яких воду можна пити з-під крана, проте Україні до цього поки що далеко.
Так, директор Інституту екології людини Михайло Курик на недавній прес-конференції в Києві заявив: «Вода, яка йде по трубах в крани киян, - це гомеопатична отрута... Її можна пити тільки після попередньої обробки, а цього киян ніхто не навчає».
Що стосується бюветів, то за прикладом неналежної якості бюветної води далеко ходити не варто. Ось від бювету на перетині вулиць Почайнинської і Сковороди (Поділ) за декілька метрів тхне сірководнем! Якщо набирати воду у фляги – то після їх спорожнення ви неодмінно виявите слизький наліт на стінках. А до найближчого бювету з якісною сертифікованою водою – півтора кілометри.
Втім, не лише питна вода несе небезпеку. Скажімо так – все місто сидить на рідкій пороховій бочці.
Вже згадуваний нами Стоєцький каже: «На сьогоднішній день існує загроза викиду неочищених вод у Дніпро, тому що станція аерації в Бортничах не справляється з тією кількістю каналізаційних каналів, які функціонують в Києві. Відходів очищення води на мулових полях станції накопичилася вже удвічі більше норми. Не здійснюються необхідні капітальні ремонти, заміна водопровідних мереж. Існує маса проблем, про всі за один раз і не розповісти. Взагалі, ситуація з київським водоканалом – незадовільна».
До речі кажучи – про плачевну ситуацію в «Київводоканалі» ще в лютому розповів міністр надзвичайних ситуацій Володимир Шандра. Експерти його міністерств, підсумувавши всі факти, зібрані в ході перевірки діяльності водоканалу, висловили побоювання, що існує реальна загроза затоплення Києва неочищеною, шкідливою для здоров'я водою.
Кара №3 «Мор»
Але такими самими - якщо й не шкідливішими! - відходами заповниться столиця, якщо не буде вирішено проблему вивозу і утилізації сміття.
Столичні тверді побутові відходи вивозять на полігон №5, розташований в селі Підгірці під Києвом. Він приймає 60% усіх побутових відходів Києва. Місцеві жителі давно б'ють на сполох. Фільтрат (отруйна рідина), який утворюється під час експлуатації полігону, фактично не знешкоджується, тому що тут досі вкрай погано працюють очисні установки. Тому місцеві жителі й екологи б'ють на сполох. Аби стисло охарактеризувати рівень екологічної небезпеки в Підгірцях, можна просто назвати… суму грошей. Величезні особняки тут коштують всього лише $25 – 35 тисяч, але… їх все одно ніхто не купує.
Чим же небезпечна ця проблема для столиці? Ще в 2006 році Київська обласна рада ухвалила рішення про зупинку полігону. Безліч заборон на функціонування об'єкту підписували усілякі інстанції аж з 2004 року. Взимку 2007 року інспекція Міністерства охорони навколишнього середовища теж винесла ухвалу про закриття полігону. Проте київська влада знайшла нібито «цивілізований» шлях, домовившись з Обухівською райрадою про продовження роботи об'єкту під гарантію будівництва сміттєспалювального заводу. Але поки що віз і нині там.
Київ, що виробляє близько тисячі тонн сміття на добу, або угробить природу нижче по Дніпру, або сам захлинеться у відходах. Двосічний дамоклів меч, втім, висить і над київськими властями, які так і не виконують «сміттєві» гарантії. Київ та околиці тим часом повняться стихійними звалищами. А кияни тим часом скаржаться – чому ж у парках, на київських пагорбах стає дедалі більше смердючого, даруйте, лайна?!
Щоправда, в столичній мерії продовжують обнадіювати киян. Перший заступник КМДА Анатолій Голубченко запевняє, що нинішня влада, яка працює в Києві другий рік, докладає всіх зусиль, аби змінити ситуацію.
«Проблеми на полігоні накопичувалися впродовж 15 років. Ми їх послідовно вирішуємо. Але те, що полігон може вміщати ще 6-7 млн.
куб. м сміття, а це 2-2,5 року роботи, підтверджує торішній висновок інституту при Мінприроди», - каже перший заступник голови. І додає, що мерія запланувала будівництво в місті двох
сміттєперероблювальних і двох сміттєспалювальних заводів, причому перший сміттєспалювальний планується прийняти в експлуатацію до
2012 року.
Проте, як одразу ж нарікає Голубченко, інвестор досі не приступає до робіт на цьому об'єкті через нестабільну політичну ситуацію в столиці. Отже – знову проблеми.
Кара №4. «Содом і Гоморра» київських буднів
Днями багато киян спостерігали пожежу на Подолі, неподалік від Андріївського узвозу. Їдкий дим поширився аж до Володимирського узвозу, висів над аркою Магдебурзького права. Пожежні машини ледве протискалися в пробках, попри завивання сирен. До моменту гасіння пожежі 800 квадратних метрів складських приміщень горіли яскравим полум'ям. Язики вогню облизували будівлю банку «Фортуна», розташованого поблизу.
І в диму, примружившись, можна було побачити ще один «двосічний» меч. З одного боку, Київ зазнає мільйонних збитків через пробки – ті ж пожежники не встигають рятувати будинки, що горять, пам'ятники архітектури. А з іншого боку – за оцінками авторитетного міжнародного рейтингу міст, який проводить компанія Mercer Human Resource Consulting, українська столиця – 28-ма брудна столиця світу! При тому, що на 21-му місці в світі за дорожнечею життя!
Олексій Ситник, керівник Всеукраїнської екологічної ліги каже, що одна з основних проблем нашого міста – це загазованість: «Столичне повітря забруднюється за рахунок величезної кількості автотранспорту. За останні декілька років кількість машин на вулицях Києва зросла мінімум удвічі, а нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин при викиді вихлопних газів не дотримуються. Внаслідок цього утворюється смог».
І дійсно, останні декілька років з верхніх поверхів київських висоток можна спостерігати неприродний колір нижніх шарів атмосфери – жовтувато-бурий. Отже небезпідставно сурмлять в столиці про ще одну небезпеку.
Кара № 5. «Землетрус»
Тепер читач може відпочити і подумати про те, чи зможе він нормально пережити землетрус у Києві? Останнім часом то там, то тут пишуть про те, що в світі зростає сейсмічна активність. Враховуючи ще й той факт, що ми розташовані неподалік від карпатських районів сейсмічної активності (у Румунії), багато ЗМІ роблять висновок, що в Києві найближчим часом варто чекати землетрусу силою в 6 – 6,5 балів за шкалою Ріхтера.
Що ж означатимуть для Києва 6 балів? Чи й справді катастрофа може статися?
Заступник директора Інституту геофізики НАН України Олександр Кендзьора розповів «Главреду» ось що.
«Щодо наслідків можливих землетрусів, слід сказати, що рівень сейсмічної активності враховується в державних будівельних нормах України. Для того, щоб визначити норми, довго працювала вся сейсмологічна наукова громадськість країни. Нові норми, прийняті взимку минулого року, набули чинності замість застарілих, розроблених ще в Радянському Союзі. Згідно з картами сейсмічної активності, один раз на 500 років у Києві може бути п’ятибальний землетрус, а один раз на 5 тисяч років – навіть шестибальний!
При шестибальному землетрусі, в принципі, все, що побудоване в місті добре, міцно, не руйнуватиметься - можливі лише невеликі тріщини... А те, що споруджене погано – тут вже землетрус ні до чого. Ви, напевно, чули, що і в Львові, і в Одесі рушилися будівлі без землетрусів. Звичайно, дещо більша небезпека від шестибального землетрусу може бути в обвальних, селенебезпечних районах». А таких у Києві, який, як відомо, стоїть «на семи пагорбах», аж надто.
Тобто, якщо землетрус нас поки що «не трусить», то проблема зсувів, селів і плавунів у Києві існує вже давно.
Кара № 6. «Бабин Яр».
Київ завжди пам'ятатиме трагедію в Бабиному Яру. У 1950-му міська влада вирішила залити яр рідкими відходами розташованих поряд цегляних заводів. Яр був перегороджений земляним валом – щоб не затопило житлові райони. Параметри валу і пропускна спроможність дренажної системи не відповідали нормам безпеки. Вранці в понеділок 13 березня 1961-го, внаслідок бурхливого танення снігу, вал не витримав натиску води, і селевий потік, що утворився, заввишки до 14 метрів хлинув убік Куренівки. Рідкою пульпою було залито площу близько 30 га, зруйновано понад 30 будівель, практично повністю знищено трамвайне депо ім. Красіна. За оцінками сучасних дослідників Куренівської катастрофи, реальна кількість жертв становила близько 1,5 тис. людей.
20 липня 2007 року КМДА визначила 9 зсувонебезпечних зон у місті Києві. Проте вже в серпні виявилось, що, наприклад, будівництво, що планується компанією «Консоль», на території київського велотреку «Авангард», вже є небезпечним за рахунок підземної небезпеки.
Згаданий нами вище академік Коваленко, що цікавився цією проблемою, зазначив: «На початку ХХ століття ця ділянка була болотом. Ще до революції її забудували невисокими будинками, які ще можна бачити на вулиці Чапаєва. Навіть зараз стан цих будинків вимагає ремонтних робіт. Якщо ж на місці велотреку буде зведено офісний центр – це поставить існування будинків - пам'яток архітектури під загрозу, оскільки підземні води і вібрації при будівництві, швидше за все, завдадуть їм непоправної шкоди».
Викликає тривогу і ситуація з Андріївською церквою – шедевром архітектора Растреллі. «Главред» писав про те, що професор Михайло Дегтярьов під час круглого столу «Громадськість і влада за подолання урбаністичної кризи в Києві» заявив про те, що зведення будівлі біля Андріївської церкви несе загрозу для її існування, оскільки церква розташована на зсувонебезпечному пагорбі.
І таких місць екстремального будівництва – безліч. І тут ми підходимо до ще одного руйнівного чинника – антропогенного.
Кара №7. «...І пішов брат на брата»
Як бачимо, можливість техногенних загроз зростає. Жителі міста почуваються у багатьох відношеннях некомфортно. Незадоволених стає дедалі більше. Підозри щодо гребель і землетрусів також не з'являються на пустому місці. А прямі дії зі знесення будівельних огорож звучать однозначно - «Дістали!».
Один з відомих українських фахівців з паблік-рілейшнз (PR) Валентин Королько зазначає, що такі тенденції можуть призвести до неконтрольованих і деструктивних процесів у суспільстві, і пояснює їх причину: «Основна проблема, яка з'являється навколо всієї цієї масової незадоволеності і підозр, полягає в тому, що, наприклад, будівництва, виділення землі, дотримання технічних норм – все це у нас відбувається закрито, приховано і - жодних спроб навести контакт із представниками громадськості, дати вчасно ту або іншу інформацію, роз'яснити позитивні моменти, запропонувати ці позитивні моменти. Тобто у нас безліч організацій – як державних, так і приватних - абсолютно ігнорують громадськість.
Якщо немає роботи з громадською думкою – ситуація може вийти з-під контролю. Інформування, взаємодія з громадськістю – це один із методів запобігання кризовим процесам. Якщо цього немає – тоді громадськість стає ворожою. Критична ситуація в суспільстві за таких тенденцій цілком можлива.
А всі реальні підозри, так само як і «качки», щодо техногенних, наприклад, загроз - це все лежить в одній площині з тією проблемою, про яку я кажу. Якщо немає детальних і вчасно наданих пояснень і фактів від компетентних органів або авторитетних людей – ширяться чутки, підозри, і це складається в сніжний ком незадоволення».
Отже, прогнози і реалії поки що невтішні. Навіть коли готувався цей матеріал, багато компетентних органів, зокрема й наше столичне ГУ з питань надзвичайних ситуацій, і їхні представники були або недоступні, або посилалися на те, що інша відомча структура відповідальна саме за цю конкретну проблему. «Моя хата – скраю»? Якщо так – то й справді до катастроф недалеко…
