Наш обов'язок з нагоди 75-х роковин Голодомору Ігор Юхновський, для «Главреда» Сьогодні у світі існує понад 20 тисяч праць, розсекречено сотні документів, які відкривають нам правду про перебіг нашої національної трагедії, – Голодомору 1932-1933 років.

Проте дискусії ще тривають, і найчастіше – від незнання чи перекручування фактів. Стаття академіка НАН України, в.о. голови Українського інституту національної пам’яті І.Р. Юхновського в рамках спецпроекту Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» та незалежної аналітичної агенції «Главред» «Україна пам’ятає – світ визнає» - це аргумент, і стисла історія всієї цієї трагедії.

ПОЧАТОК

Більшовицький переворот в Росії у 1917 році означав початок страшних трагедій для усіх народів колишньої царської Російської імперії. Найтрагічнішим у ньому було те, що оголошені більшовиками принципи побудови нової держави ґрунтувались на ненаукових принципах: диктатурі пролетаріату, націоналізації майна, керівництві держави з єдиного центру. Для впровадження цих доктрин у життя необхідний був терор.

У коловороті революційних подій тих часів Україна мала свою унікальну історію. В 1917-1918 роках була проголошена незалежна держава – Українська Народна Республіка – незабаром пригнічена військами більшовиків. У 1922 році було створено Союз Радянських Соціалістичних республік, до складу якого увійшла і Українська республіка.  

На початок 1920-х років українське село являло собою суцільну систему хуторів і становило природну базу для вирізнення сильних господарюючих індивідуальностей, здатних до конкурентоспроможного господарювання з зовнішнім світом. Поряд з розвитком хутірського сільського господарства, розвивалась психологія господаря, психологія національної гідності українця. Разом з подіями на селі зростала українська культура в науці, у виробництві, в радянському управлінні.

Все це вступало у протиріччя із основними доктринами більшовизму. Доктринами, впровадження яких у життя вело до ізоляції СРСР по відношенню до зовнішнього світу. Доктринами, які породжували постійну уяву про вороже оточення, про "происки врага внутреннего и внешнего".

Внутрішнім ворогом вважався український націоналізм. Слід підкреслити. Земля українська народжує українців, вічно, постійно, непереборно, неминуче. Український націоналізм означає любов і відданість Українській землі і необхідність державної української спільноти. Знищення бази національного зростання українців, знищення усіх проявів української державності, зароджених у свідомості українців проголошеною незалежністю Української держави у 1917-1920 роках.

ГОЛОДОМОР

Геноцид 1932-1933 років в Україні тривав місяці, але підготовка до його здійснення відбувалась з 1928 року і тривала більше чотирьох років поспіль. У чому ж ознаки внутрішнього і зовнішнього геноциду українців.

Внутрішні  - у повсюдному тривалому насаджуванні у селах України жаху. Жаху, що знищив у людях волю до життя, і утвердив свідомість, що їм залишається єдиний шлях - померти! Коли чоловіки масово допроваджені до тривалого екстазу повної безпомічності масово помирають, діти помирають у стані сімейної безвихідності і відсутності їжі, а матері, сповнені інстинкту народження і втримання життя, вишукують їстівні джерела дикоростучих рослин, щоб приготувати майже неїстівну їжу. Коли інша частина населення під терором страху за життя витрушує у сусідів з горщиків усі їстівні залишки, залишаючи з того частину для своїх сімей, а ще інші, покликані владою, творять зло, бо мусять, боячись за своє власне життя. Коли тих, хто намагається допомогти, заарештовують, засуджують, висилають чи розстрілюють, коли діють суди двійок, трійок, наділені правом виносити смертний вирок. Коли здійснюються постійні арешти, висилання, розстріли. Такий стан виник на величезній території Радянської України і Кубані, там, де вона була населена українцями.

Зовнішні ознаки геноциду 1932-1933 років полягали в зумисній організації стану масового умирання народу УСРР і української Кубані. По відношенню до сіл, до цілих районів, приречених на вмирання, було впроваджено «режим чорних дошок». Село, піддане такому режиму, оточувалось на всіх дорогах і стежках збройними загонами та загонами ГПУ. Режим «чорних дошок» стосувався тільки України – це геноцид. Із села були вивезені усі запаси зерна і харчу, було заборонено ввозити будь-що в село. Спеціальні бригади відбирали в селах  у селян усі засоби їжі. Було заборонено виїзд за межі республіки, заборонено продавати селянам квитки на залізницю. Було заборонено робити будь-які повідомлення про голодомор. Було відмовлено в одержанні будь-якої допомоги ззовні.

Ці ознаки відповідають змісту конвенції ООН від 1948 р. про геноцид. Цитуємо:

Стаття ІІ " У даній Конвенції під геноцидом розуміються наступні дії, що здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу:

а) вбивство членів такої групи;

b) спричинення серйозних тілесних ушкоджень,

c) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на цілковите або часткове фізичне знищення її;

d) заходи, розраховані на запобігання дітородінню в середовищі такої групи;

е) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу."

Виникає питання: як міг статися стан повної внутрішньої депресії 1932-1933 років на величезній території України, включаючи  автономну Молдавію, і на українській Кубані. Він готувався протягом 4-х – 5-ти років шляхом впровадження на цих територіях ряду злочинних заходів більшовицького режиму СРСР. Розглянемо ці заходи.

1. Розкуркулення. Ці масові заходи по знищенню найбільш працьовитих і благополучних селянських господарств почалися у 1928 році і їхнім наслідком було висилання з України на територію РРФСР, на Урал, в Сибір інші місця понад 250-ти тисяч селянських родин. У них повністю конфісковувалося все їхнє майно, яке можна було «купити» (хату за 15 рублів, коли на базарі чоботи коштували 35 рублів, а хліб – 1,5 – 1,9 рублів), діти відокремлювались від батьків. Спротив придушувався силою.

2. Колективізація. Вона означала повну ломку споконвічного укладу сільського господаря, вела до  приходу у непридатність колективізованого реманенту і робочої худоби,  катастрофічного падіння врожайності і … протестів. Протести і повстання придушувались жорстоко і безапеляційно.

3. Масове нищення церков. У церквах влаштовувалися склади та інші заклади, дзвони і хрести скидали додолу, з ікон обривали коштовний метал, священики і єпископи арештовувалися і висилалися в Сибір. Хто цьому опирався, той фізично знищувався.

4. Переслідування української інтелігенції. Були створені політичні трибунали і заведені політичні процеси над надуманими націоналістичними організаціями на зразок "Спілки визволення України" (СВУ), "Спілки української молоді" (СУМ), "Українського національного центру" (УНЦ). Загинув академік С.Єфремов та інші визначні діячі української культури.

5. Відокремлення дітей від родин. По селах створювалися дитячі будинки, де перебували діти вивезених, розстріляних, заморених голодом батьків. Дітям давали нові прізвища, їх навчали ненавидіти своїх колишніх батьків. Траплялися навіть такі нелюдські випадки, коли діти розкуркулених у 1928 році мобілізовувалися з дитячих будинків до витрясання останків їжі у селян у 1933-му.

Увесь цей жах супроводжується антиукраїнською пропагандою.

Величина обов’язкових хлібоздач вже майже повністю колективізованим сільським господарством України не відповідала можливостям колгоспів. Починаючи з 1931-го року в Україні настає голод.

Геноцид 1932-1933 років був трагічним фіналом трагічної ланки злочинів супроти людяності, що їх творив на Україні і на українській Кубані більшовицький режим СРСР. Таких цілеспрямованих і специфічно організованих дій не було на  жодній  іншій частині  території СРСР.

Ми ще раз підкреслюємо, голод  тридцятих років минулого століття починався в Україні ще з 1931-го року. Цілі сім’ї українців, рятуючись від голоду, виїжджали в Росію і там ставали на роботу. У 1932-му, 1933-му по РРФСР вишукувались тільки українські сім’ї і у страшний спосіб у товарних вагонах, набитих чоловіками, жінками і дітьми, масово повертали на Україну. Їм нічого не дозволено брати із собою. Це цілеспрямований геноцид проти українців.  

Виступ Джугашвілі-Сталіна у січні 1933 року із закликом і погрозами до «украинских крестьян» - і після цього конфіскація усієї можливої живності – це геноцид.

Посилка на Україну понад двадцяти тисяч активістів з РРФСР, і їх жорстоке керівництво з відбирання у селян усього їстівного – це геноцид.

Поголовна деукраїнізація особливо Кубані і цілої України. Жорстка русифікація освіти, управління, усіх ланок життя суспільства – це національний геноцид.

При всій цій нелюдській політиці, що супроводжувалась постійною тріскотнею, лозунгами про комуністичне майбутнє, існувала ще одна гидка лихварська причина тривання голодного режиму: відібрати у населення усі сімейні цінності. На території України організовується система обмінних пунктів: "торгсинів". Там більшовицькі торгові агенти обмінювали у зголоднілих людей їх сімейне золото, срібло, вишиванки, інші цінні речі на їжу. Таких "торгсинів" було понад 250. Люди, доведені до відчаю голодної смерті, віддавали обручки, кільчики, намиста, монети, вишивані речі, хрестики, ікони...

Щось подібне було повторене гітлерівським гестапо в єврейських гетто в сорокових роках.

АПОГЕЙ

Але… існує об’єктивний закон Природи, сильніший від будь-якої адміністративної сили. Земля Українська під Сонцем народжує українців. У 1991-му в результаті державного самовизначення української нації повстала незалежна Українська держава.

Якщо мати на увазі цей об’єктивний закон Природи, то виходить, яку б політику всередині держави ми не проводили – ліберальну чи тверду – все рівно, рано чи пізно, буде Україна. Але якщо ця політика буде абсурдно ліберальною, то держава перебуватиме у стані українсько-російсько-єврейсько-польсько-мадярського і іншого болота. Болота, коли можна будь-якими словами лаяти Президента, особливо за те, що він українець, Уряд, Верховну Раду, і ... ніяких наслідків, коли пересічному громадянину стає вільно жити по відношенню до офіційної влади і дуже несправедливо по відношенню до мафій, пухирі яких виникають на тілі держави у всіх її регіонах.

На жаль, у цьому театрально-вільному співіснуванні притупляється творча суть української інтелігенції. Можливість всеохоплюючого політичного базікання розпорошує громадянську свідомість, що мала б бути спрямована на постійне зміцнення політичного становища всенародно обраного Голови держави.

Важко бути жорстким. Але достойно бути жорстким керівником і водночас справедливим. Повсюдне впровадження більш жорсткої, логічної, справедливої політики, що випливає з необхідності розвитку цілеспрямованого національного патріотичного суспільства в Україні, є єдиною достойною нашою відповіддю  на ті виклики, які існують як всередині України, так і ті, що створюються нашими близькими і далекими сусідами.

МИ І 75-ТІ РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ

Нащо ж нам потрібно так урочисто і широко обходити роковини великого Голодомору геноциду 1932-1933 років.

Найперше тому, що незалежна Україна повстала,  як результат державного визначення української нації. А це катастрофічне нещастя відбулось саме над українською нацією. Нація боролась і прямувала до своєї незалежності впродовж довгих віків. Усі повстання закінчувались поразками.  І, мабуть, Голодомор 1932-1933 років був,  на думку гнобителів, найбільш ефективним засобом ґрунтовно "змінити етнічний склад України". Народ України має це знати. У цій катастрофі правлячий диктаторський режим більшовиків намагався знищити щонайменші паростки національної свідомості українців.

Мільйони безневинних жертв геноциду зневажені, непоховані, їх мертві, висохлі від голоду тіла скинені в ями. Вони всі, у абсолютній більшості, українці. У матеріалах державних і радянських архівів вони названі прозвиськами, як погані люди. Ми повертаємо жертвам голодомору їх добрі імена, повертаємо добрі імена їх домівкам і селам.

Впорядковуючи могили, ми приносимо трагічно загиблим нашим батькам, дідам і прадідам належну їм шану.  Шануючи їх, ми схиляємо світову громадськість шанувати нас, тепер живучих, і наших дітей, що будуватимуть Україну в майбутньому. Розкриваючи суть злочину геноциду, ми досліджуємо і оцінюємо увесь комплекс обставин і подій, що мали тоді місце. Тут є і ініціатори, і виконавці, і жертви, і є рятівники.

Українська держава має визначити розміри жертв, розміри витрат, нанесених суспільству. Українська держава має визначити прізвища конкретних виконавців злочину у цілій піраміді більшовицького терору в Україні. Терор цей мав своє походження у заповзятій злочинній політиці впровадження ненаукових, нелогічних принципів комунізму у практику життя. Повсюдний всезагальний терор сконцентрувався на українському хліборобі і на українській інтелігенції. Терор мав місце і в середині правлячої більшовицької політичної машини. Він знаходив своє організаційне завершення, як це звичайно стається у тероризованому суспільстві, на єдиному диктаторові в особі Джугашвілі-Сталіна. Ми маємо розкрити державну організацію ГПУ - головного носія терору і вседозволеності.

Це величезна піраміда злочинців, виконавців терору. Піраміда, в якій жив панічний страх, повний занепад моралі  і намагання вижити самому за рахунок чужого життя.

Величезна маса прибічників і виконавців терору мала ж свої родини. Зараз живуть їх онуки, правнуки і праправнуки. Тепер їх не відрізниш. І ці праправнуки  не можуть нести на собі провину своїх прадідів, не можуть... Але морально і в спогадах своїх це буде тільки тоді, коли діди і прадіди-злочинці будуть покарані.

Взагалі, людину, що вчинила злочин, була засуджена і покарана, ніхто не має права звинувачувати у злочині, бо відбулось покарання. Тому створення юридичних процедур, що мають на меті розібратись у злочинах розкуркулення, колективізації, нищенні національної інтелігенції, відокремленні дітей від батьків і їх зомбування у дитячих будинках, нищенні церков, організації торгсинів і, в решті решт, у геноциді 1932-1933 років є обов'язковим в Україні. Обов'язковим,  для очищення сучасного, українського суспільства і його консолідації. Нація не може нести на собі непокарану провину своїх предків. Жити так, ніби нічого з нею (нацією) у недалекому минулому не сталось, не можливо. Наскільки розумно ми виконаємо наші суди, настільки сильною і достойною нацією ми виглядатимемо перед самими собою і перед зовнішнім світом.

І, нарешті, у цій фазі голодомору, де у мільйонів була знищена будь-яка воля до людяності, навіть був знищений тваринний інстинкт виживання, де зникла мораль, розквітло злодійство, грабунок, доноси і брехня, були достойні люди, які, навіть ціною свого життя, допомагали голодуючим.  Вони були і серед українців, і серед поляків, і серед євреїв, і серед інших. Про їх чесну праведну поведінку потрібно написати.

І на закінчення - про теперішню Україну.

Тисячі людей по всій державі зайняті пошуком могильників, у які були скинуті скелети виморених голодом їх предків, насипанням могил, встановленням хрестів, вчиненням панахид. Пишуться книжки, складаються книги пам'яті, створюються урочисті музичні і поетичні твори. Україна звертається до світу з пересторогою про небезпеку диктатури, свідченням невмирущості української нації. Український народ стає істинним господарем на своїй землі.

І, по-справедливості, за все це потрібно віддати шану нашому Президентові - Вікторові Ющенку, який стимулює наші праведні дії. Потрібно сказати, що Верховна Рада України прийняла Закон про засудження голодомору 1932-1933 років.

Ми струшуємо з себе нестерпний страх роками вкорінюваний у нашу свідомість. Ми стаємо єдиною державною політичною нацією українців.

І.Р. Юхновськийакадемік НАН України, В.о. Голови Українського інституту національної пам'яті