Відверто зізнаюся, на цей крок мене наштовхнула мудра і, головне, послідовна політика нашого дорогого, вдруге поспіль обраного мера Леоніда Михайловича і його не менш мудрої молодої команди. Все дуже просто. Раніше я з відвертим нерозумінням сприймав будь-які кроки цих талановитих людей, і тільки вдумливо й тверезо все оцінивши, побачив залізну логіку у всьому, що вони роблять.

Наприклад. Підписав нещодавно дорогий мер розпорядження про сприяння розвитку велосипедного руху в столиці. Здавалося б, дрібниця, але тепер будуватимуть для всіх роверистів спеціальні роверові доріжки, по яких вони матимуть змогу спокійно крутячи педальки і не боячись наїзду мажора на «бесі» пересуватися. Хіба ж це не прекрасно?! А ви думаєте, це мер просто так підписав? Чи може повівся на тиск розгніваних роверистів? Зовсім ні. Розпорядження мер видав із вдячності. Із вдячності за підтримку на останніх виборах. Звичайно, роверисти не особливо підтримували цього, здавалось би, дивного чоловіка, зате їхні старенькі бабусі та дідусі, загартовані в боях на будовах і фронтах комунізму, буквально на власних костомахах занесли його на київський трон княжити.

Де тут логіка - спитаєте ви? А логіка якраз дуже проста. По-перше, на нерозумних дітей гріх ображатися, по-друге, тільки ласкою і довго терпеливістю, себто пряником, можна здобути любов ближніх. А, по-третє, вдячність, вдячність і тільки вдячність - рушій прогресу.

Рецепт по-мерськи дуже простий. Все, як ви пам’ятаєте, починається з безкоштовних обідів. Далі йдуть подарунки у вигляді пакетів гречки і бляшанки консервів, за ними - грошові вкраплення до свят і добавки до пенсій. Але для людини із великим космічним серцем і цього виявляється замало. Адже ці старі вимучені костомахи і обвислі старечі тілеса, які так люблять свого князя-мера, потребують не тільки хліба насущного, а й фізичної підтримки: масажів і спортивних вправ. Звичайно, жоден мер навіть із найбільшим гаманцем і серцем не здатний забезпечити всіх своїх коханих бабусь і дідусів персональними масажерами, тренажерами чи портативними спортзалами. Цього й не треба. Варто у кожній справі мислити глобально і на перспективу. І от тут ровер стає чи не найкращим другом і помічником.

Чим корисний ровер?

Звичайно, мобільністю. В час нестабільної економічної і «пробкової» ситуації в столиці, коли постійно дорожчає проїзд у громадському транспорті, а затори на дорогах - і навіть у метро! - щоденно стають карою небесною і відбирають від життя добрий шмат, тільки він, двоколісний друг, може врятувати ситуацію.

Далі - здоров’я. Крутиш педалі і розумієш, що життя прекрасне. М’язи наливаються здоровою енергією, легені чистими вихлопами, кров стрімко пульсує судинами і засиджені роками атрофовані тілеса починають жити новим життям. І не дивуйтесь, якщо за рік-два на велосипеди пересядуть усі жителі Києва. Крім мажорів звичайно і «еліти» - не побоюсь цього слова. Їм просто за статусом не можна. Корєша не зрозуміють. Так от коли вся ця братва в шортиках, хустинках, кєпочках, кєдах, тапочках і з ціпками посуне вулицями великого міста - аж тоді місто зітхне з полегшою. Відразу покращиться екологічна ситуація. Бо людські вихлопи - це не те, що автомобільні. У громадському транспорті їздитимуть виключно інваліди і вагітні, а на гербі Києва Архангела Михаїла почнуть малювати верхи на велосипеді. Навіть дорогий мер, не встоявши перед загальним захопленням велоспортом, замовить собі ексклюзивний двоколісний майбах, а старий продасть на благодійному аукціоні і віддасть гроші на будівництво нового храму для «Посольства Божого».

Вважаєте, це маячня? Аж ніяк. Не дарма Києвом поповзли чутки, що будівництво метро можуть призупинити. Грошики начебто закінчилися, бо все перед виборами пішло на улюблених мером старців. Це, звичайно, чутки і їм аж ніяк не можна вірити. Але подумайте самі: якщо навіть так і є, як мусують злі язики, то хіба ж це погано? Це - геніально спланований проект по оздоровленню киян і гостей міста! Як ще заставити всіх цих старих і молодих пердунів пересісти з метро на велосипеди? Думаєте, закликами з біл-бордів? Забудьте. Найкращий досвід – власний. Попрієш місяць в тисняві. А тиснява з кожним днем все сильніша та сильніша. Запізнишся кілька разів на роботу, дістанеш прочухана, винесуть тебе на ношах з серцевим нападом непритомного із «швидкого і зручного виду транспорту», от і замислишся, чи є сенс відкинути кінці раніше визначеної дати - на руках у громадян пасажирів, чи продовжити свій рух на двоколісному другові.

Коротше кажучи. Мер і його команда все мудро обдумали і взялися за киян серйозно і на перспективу. По-князівськи. Адже це, як не крути, тепер їхнє місто…

Я теж все обдумав і вирішив купити собі ровер. Їздити на ньому, звичайно, не буду, бо поки мер збудує доріжки то друзі його друзів мене триста разів в асфальт закатають своїми мерсами, але про всяк випадок хай у хаті стоїть. Може згодиться. І вам раджу прикупити. Двоколісний друг - це таки друг. З ним і випити на крайняк можна, якщо нема з ким і поговорити. Та й хату стереже…