В атмосфері цілковитого взаєморозуміння Денис Горбач, «Главред» 28 червня прем'єр-міністр України привітала свій народ із Днем Конституції і, не гаючи часу, вирушила до Москви.

У той самий час російський прем'єр-міністр закінчував виступ на прийомі з нагоди 1020-ліття хрещення Русі: треба було встигнути підготуватися до зустрічі гості.

Володимир Путін цієї зустрічі не надто потребував: судячи зі звіту урядового веб-сайту, візит української колеги був для нього лише епізодом між засіданням Радміну Союзної держави Росії і Білорусі та зустріччю з нардепами від «Єдиної Росії». Українська сторона готувалася до рандеву ретельніше: адже офіційно головною темою майбутніх переговорів були оголошені ціни на газ. До цього питання Юлія Тимошенко давно ставиться з трепетом, та й українському суспільству воно не байдуже від часу пам'ятної зими 2005-2006 років. Черговий сплеск громадської уваги до газової тематики був ініційований недавніми заявами глави «Газпрому» Олексія Міллера про те, що саме час ціну для України підняти до європейських 400 доларів за тисячу кубометрів.

Лідерка БЮТ мала й неофіційні приводи переживати за успішний хід зустрічі: багато аналітиків розцінили візит як «оглядини». Москві, мовляв, настає час визначитися, кого підтримувати на президентських виборах, що наближаються в Україні, і Тимошенко видається найперспективнішим кандидатом на здобуття підтримки росіян. Віктор Ющенко, м'яко кажучи, не є сьогодні лідером передвиборних перегонів, та й взагалі, надто вже він неоднозначна для Кремля особа; тому, швидше за все, росіяни вибирають зараз між Тимошенко і Януковичем. Знову підтримати лідера Партії регіонів, знову з ризиком пошитися в дурні – такий сценарій, очевидно, влаштовує не всіх. Тому ставка Москви на прагматичного політика, хоч і з колишнього «помаранчевого» табору, але нині максимально деідеологізованого, може виявитися виграшною. Російська «РБК daily» так і назвала матеріал про зустріч: «Саміт майбутніх президентів».

Ймовірно, саме тому візит пройшов «на високому ідейному і організаційному рівні», «в атмосфері цілковитого взаєморозуміння». Путін був несподівано ласкавий, кілька разів похвалив Україну і її чинний уряд, а главу цього уряду назвав ефективним і популярним політиком (про що не забув повідомити своїх читачів портал українського Кабміну). З чуток, він навіть особисто викреслив з тексту підсумкової заяви для преси всі некомпліментарні пасажі, і саме з цієї причини говорив так мало – тексту залишилося секунд на сорок. Тимошенко була рада підтримати оптимістичний настрій, вражаючи громадськість голлівудськими посмішками.

Глава російського уряду почав з доброї новини, повідомивши, що завдяки уряду Тимошенко Україна «вперше за багато років» не має перед Росією поточних боргів за газ. І зовсім непомітно пройшла погана новина, що борги «минулих років» все-таки не погашені, і списувати їх ніхто не буде. Третя новина була зовсім поганою: Росія дійсно має намір перейти на «європейське ціноутворення» у відносинах з Україною, хоча і прагне зробити це поступово. Але – от біда – заважають «середньоазіатські партнери», які хочуть підняти ціни вже з 1 січня 2009 року. Чим усе закінчиться, ніхто не знає, але переговорний процес триває. Це все, чим порадували журналістів два прем'єри, вийшовши після двогодинної розмови тет-а-тет.

Про що вони говорили насправді – невідомо. Якби Тимошенко таки добилася рішення переходити на європейські ціни поступово, впродовж трьох-чотирьох років, про це б обов'язково повідомили. Якби була чітка відмова, це теж стало б відомо. Тому в газовому питанні, принаймні офіційно, Україна поки що нікуди не просунулася: щоб підписати-таки довгостроковий газовий договір вже восени, український прем'єр повинна буде спалити в небі між Києвом і Москвою не один барель дорогого авіапалива.

Окрім газового, на публіці було порушено й інші питання. Російські журналісти запитали Путіна і Тимошенко, що вони думають про базування Чорноморського флоту РФ у Севастополі. Юлія Володимирівна сказала, що договір, що діє до 2017 року, буде чітко виконано, таким чином дезавуюючи вимоги почати виведення флоту вже зараз, і закликала не політизувати це питання. Володимир Володимирович, у свою чергу, нагадав присутнім, що флот стоїть у Севастополі вже 225 років, що він, звичайно, російський, але забезпечує безпеку і суверенітет України; «інакше українська сторона, напевно, не підписувала б цей договір». Про можливе подовження договору сказано нічого не було, але всім стало приємно.

Не обійшлося і без питань про взаємини України і НАТО. «Сучасний світ характеризується тим, що співпраця йде і по горизонталях, і по вертикалях між країнами і об'єднаннями», - запевнила всіх український прем'єр. Поки журналісти переварювали цю інформацію, Тимошенко додала, що думка народу має для неї визначальне значення, тому «будь-який шлях, який Україна проходитиме в цьому напрямі, здійснюватиметься тільки після всеукраїнського референдуму». Знову ж таки: чи БЮТ наполягатиме на проведенні референдуму перед приєднанням до ПДЧ, чи прем'єр-міністр просто вкотре підтвердила, що колись перед формальним вступом референдум відбудеться, залишилося невідомо. Але Путін похвалив колегу, назвавши референдум «єдиним правильним шляхом вирішення проблеми». Додатково він озвучив старі тези про контрпродуктивність розширення НАТО на схід і шкоду, якої НАТО завдасть українському ВПК, але це не затьмарило довірчої атмосфери між двома державними діячами.

Чим завершилася зустріч співголів Комітету з питань економічної співпраці Російсько-української міждержавної комісії, до якої і був приурочений прем'єрський саміт, також невідомо. Та це й не головне: головне, що Тимошенко-прем'єр уперше зробила повномасштабний візит до Путіна-прем'єра, вони потиснули руки і сказали одне одному теплі слова. Що ще потрібно для відчуття глибокого задоволення?

Задоволені собою та одне одним, політики роз'їхалися у своїх справах: Юлія Тимошенко сіла писати привітання із Днем молоді, а Володимир Путін – накидати тези для зустрічі з міністром фінансів США.