Кінець «хлібного комунізму» Олексій Білий, «Главред» Київські пекарі готують громадську думку до найближчого підвищення цін на хліб, розповідаючи про своє скрутне фінансове становище.

За радянських часів хліб був стратегічним продуктом, – які б урожаї не були, але коштувати він мав копійки. Українські власті теж хочуть мати дешевий і доступний дня населення хліб, щоправда, в умовах ринкової економіки і приватної власності на виробництво зерна і хліба це зробити украй складно. У ринкових умовах низьку ціну на хліб утримувати можна, але для цього необхідні величезні дотації виробникам, коштів на які в бюджеті немає.

Питання ціни на хліб вже давно стало у нас політичним. Хто б не перебував при владі, він завжди не хоче брати на себе відповідальність за підвищення ціни стратегічного для населення продукту – хліба. Не маючи цілісної і ефективної програми утримування хлібних цін, кожен уряд просто встановлює дедалі менші рівні рентабельності пекарям. На перший погляд, це дає відчутний результат – ціни зростають дуже повільно, а власники підприємств не отримують надприбутків. Але з іншого боку, власник ніколи не працюватиме собі на збиток, і коли йому встановлюють рівень рентабельності в 2-3%, він почне упроваджувати «свою економію». Звичайно, в ідеалі виробник мав би застосовувати нові технології, упроваджувати енергоощадні технології, отримувати прибуток від «несоціальних сортів хліба», щоб працювати в таких умовах. Але набагато простіше економити на зарплаті працівникам і на якості продукції. Можна і вагу буханця хліба помалу зменшувати або намагатися скоротити виробництво соціального хліба.

В результаті умов, що склалися в хлібній галузі, пекарі зараз опинилися в критичній ситуації. За даними Мінекономіки, торік майже 45 підприємств галузі закінчили роботу зі збитком у 100 мільйонів гривень, а середня рентабельність по галузі становила мінус 1%. Уряд перекладає відповідальність на пекарів, а ті - на уряд. Тим часом технічного оновлення в галузі не відбувається, і вона помалу втрачає кваліфіковані кадри. За даними Мінекономіки, рівень зарплат пекарів у середньому на 10% нижчий, ніж ву промисловості.

У свою чергу, тогоріч уряд намагався знижувати ціни на хліб шляхом фактичної заборони експорту зерна – введенням квот. Результат - ціни на внутрішньому ринку стримали, але виробники зерна зазнали збитків і скоротили посівні площі. Після вступу України у СОТ навіть такий «ринковий метод» застосувати вже не вдасться. Ціна на міжнародному ринку пшениці сягає 450 доларів за тонну. Тому, незважаючи на можливий високий урожай в Україні, чекати зниження ціни на сировину не доводиться.

Хлібний комунізм в окремо узятому місті

В середньому по Україні ціни на найпопулярніші соціальні сорти «український» і «батон» становлять 2,8 і 2,4 гривні відповідно. Виробники називають їх заниженими. Водночас у Києві ці два сорти коштують 1,64 і 1,40. Як бачимо, різниця в ціні мало не вдвічі. Багато представників регіонів навіть розгорнули бізнес – купувати хліб у столиці і продавати в області, або навіть за її межами. То звідки ж таке торжество комунізму в окремо узятому місті, причому рівень доходів у ньому вищий, ніж по всій Україні?

Київські власті єдині в Україні дотують виробництво хліба, звідси й низька ціна. Щоправда, за словами самих виробників, місто вже за перше півріччя 2008 року заборгувало їм дотацій на суму близько 75 мільйонів гривень. Понад те, якби вони були виплачені в повному обсязі, то їх однаково не вистачило б, щоб працювати рентабельно і утримувати встановлені міськими властями ціни. Утримувати зарплату на належному для Києва рівні пекарі не можуть, тому скаржаться на масовий витік кадрів.

Керівництво ВАТ «Хліб Києва», і «Київмлина» намагаються достукатися до київських і центральних властей з проханням дозволити підняти ціни, адже очікувати на повне відшкодування збитків з боку міста не доводиться. Розуміючи неминучість збільшення цін на хліб у столиці, і власті, і пекарі почали готувати громадську думку до можливого підвищення. Головний акцент в інформаційній кампанії робиться на жалюгідне становище виробників «стратегічного продукту» і низькі ціни в столиці. Політична підоснова ситуації полягає в тому, що підвищення ціни можна буде зручно звалити на інфляцію та уряд Тимошенко.

У будь-якому разі, довго існувати хлібний комунізм у столиці не буде. За даними джерел у «Хлібі Києва», з 1 липня планується підвищення цін на соціальні сорти хліба. Очікується, що «український» коштуватиме 3,16 грн; пшеничний – 2,68 грн, а батон – 2,3 грн. Поживемо й подивимося, чи допоможе таке підвищення технічному оновленню виробництва, підвищенню зарплат працівникам хлібокомбінатів і поверненню якості хліба до належного стану, як у цьому запевняють нас виробники.

Ігор Мазурака, генеральний директор ВАТ «Хліб Києва»:

Сьогодні склалася досить важка ситуація - підприємства «Київхліб» і «Київмлин» перебувають на межі зупинки. Востаннє ціни на хліб у Києві переглядалися два роки тому. В умовах, коли інфляційні процеси стрімко розвиваються, далі існувати в таких умовах не можна. Збитки цих двох підприємств за перше півріччя 2008 року становлять близько 88 мільйонів гривень.

Упродовж двох останніх років головні складові собівартості зросли вдвічі-втричі. А ціна на буханець, наприклад, українського хліба залишається на рівні 1,64 грн. Банки навіть кредити нам вже не дають. Компенсації, закладені в місцевому бюджеті на збитки пекарів від державного регулювання цін, виплачуються далеко не повною мірою. За перше півріччя 2008 року ми недоотримали дотацій на 75 мільйонів гривень. Наші підприємства втрачають своїх працівників, оскільки ми не можемо платити нормальну зарплату. Мова вже не йде про вкладання коштів у модернізацію виробництва і збільшення асортименту хліба.

Ми хочемо, щоб була створена ефективна система регулювання ринку хліба, за якої наші підприємства могли б розвиватися. Сьогодні з кожної гривні «українського» хліба виробник отримує 37 копійок збитку. Нормальна ж робота може бути при гарантованій мінімальній рентабельності пекарів у 10%, а «Київмлина» - в 7%.

На наш погляд, потрібно розробити такий механізм регулювання цін, щоб у разі зміни ціни на один з компонентів ціноутворення на хліб ми могли змінювати вартість кінцевого продукту.

За нинішнього рівня цін, що становлять вартість хліба, ціна кінцевого продукту має бути на такому рівні: український - 3,16 грн; пшеничний – 2,68 грн; батон – 2,3 грн.

Олександр Васильченко, президент об'єднання «Укрхлібпром»:

Проблеми з хлібом Києва властиві всій Україні, щоправда, в столиці ситуація найкритичніша. За даними Міністерства економіки, хлібопекарська галузь відпрацювала 2007 рік зі збитком. 45 підприємств зазнали збитків на близько 100 млн. гривень. Середня рентабельність по хлібопеченню сьогодні становить 1%. Це стало результатом жорсткого адміністративного контролю галузі з боку уряду і місцевих властей.

У Києві ціни на хліб не переглядалися з 2006 року. Сьогодні в Києві найдешевший хліб по Україні. Якщо в столиці батон уроздріб коштує 1,4 грн, то в середньому по країні - 2,35 грн. Київська ціна просто фантастична і економічно ніяк не обґрунтована. Наймасовіший сорт хліба – «український» - коштує в Києві 1,64. Середня ціна по Україні – 2,80 грн, а в деяких регіонах понад 3 гривні.

Київ отримує сьогодні бюджетні дотації на компенсацію дешевого хліба. Це єдиний регіон, де місцева влада не лише обмежує прибуток пекарів, але й дає їм дотації. Але ці компенсації відбуваються не своєчасно і не в повному обсязі.

Рано чи пізно дотація припиниться і буде ціновий скачок. Потрібно вже розробляти систему поетапного переходу на економічно обґрунтовану ціну, або хоч би на середню по Україні.

Уряд мусить розробити чіткі правила гри для галузі, а не просто обмежувати рентабельність. Зараз немає чіткого предмету регулювання, кожна місцева адміністрація регулює ціни як хоче. Немає чіткого визначення «соціального хліба». По Україні встановлюють від 2 до 5% рентабельності виробництва хліба, а потрібно мінімум 15%, щоб галузь працювала оптимально.

Хлібна галузь колись була передовою, упроваджувалися нові технології. Сьогодні, через жорстке регулювання цін на хліб, згорнуто всі програми технічного розвитку. Навіть у місті Києві, де завжди було передове хлібопечення. Впродовж останніх двох років серйозного нового устаткування тут не ставили.

Якщо держава справді зацікавлена в тому, щоб хліб залишався доступним для населення, вона не може перекладати відповідальність на галузь, а мусить узяти її на себе. Склалася ситуація, що держава розпоряджається чужими доходами. Вона регулює рентабельність і не дає підприємцеві заробити, регулює торгові надбавки, але водночас не поступається і своїми податками. ПДВ для пекарів зараз 20%. У Росії, наприклад, закладена пільгова ставка ПДВ на зерно, муку і хліб в 10% при загальній ставці в 18%. Якби таке було в Україні, то утримувати низьку ціну тут було б набагато простіше.