В популярних прогулянкових зонах Києва часто можна спостерігати стихійні місця відправлення потреб. Ці «скупчення нечистот» очей, ясна річ, не тішать, ну а вже як відгонять неприємними запахами, та ще на які відстані!.. У народі кажуть, мовляв, потреба і пана з карети висадить. Проте, що заважає «природному» не бути «потворним»? У цьому й спробував розібратися «Главред».

Всяка столиця пишається не лише мальовничими краєвидами та дивами архітектури, а ще й рівнем культури жителів міста. Київська влада періодично звертає увагу на проблему браку туалетів у місцях масового скупчення людей. Спершу обіцянки мали винятково популістський характер. Так, у 2006 році ГУ туризму, готельного господарства і курортів Київської міської державної адміністрації пообіцяло облаштувати в місті близько тисячі кабінок для відправлення потреб. Причому - з умивальниками і навіть дзеркалами! Проте неозброєним оком кияни могли побачити, що ті рідкісні біотуалети по 50 копійок, які спорадично з'являлися в літні сезони в різних місцях міста, не виправдовували оптимістичних прогнозів.

Деякі «WC», що зрідка виникають у центрі, не лише платні – а й просто не функціонують. А ті, що діють, буває, створюють такі додаткові «ароматні» незручності, що краще б цих «WC» і не було: пригадаймо, як всі ходили по Хрещатику і Майдану торік, коли там «табором» стояли «регіонали»?!

У квітні цього року київські чиновники розродилися оригінальним вирішенням проблеми – перекласти її на плечі закладів громадського харчування. КМДА доручила Головному управлінню торгівлі й побуту повідомити власників ресторанів, кафе і барів про вільний доступ громадян до туалетів у цих закладах. Назване управління, а також санітарно-епідеміологічна станція Києва і районні держадміністрації, за розпорядженням мера, повинні контролювати виконання власниками цього питання. А коли не послухаються харчовики – відкликати дозволи на їхню діяльність.

Втім, багато киян ніколи й не соромилися зайти в демократичні ресторанчики та кав’ярні - охайність зовнішнього вигляду і, максимум, інтелігентне прохання повідомити вхідний код у туалет майже завжди були запорукою, так би мовити, розуміння з боку адміністрацій закладів громадського харчуванння.

Андрій, начальник охорони одного з дорогих київських закладів у центральній частині міста каже: «Ну, сюди, по-перше, не часто заходять так, щоб тільки в туалет. Трапляється, іноді людина питає у охоронця або персоналу, як пройти – ми пускаємо. Якщо людина має пристойний вигляд. Взагалі-то, часто радимо скористатися туалетом, який від нас за сто метрів. Але якщо людина наполягає – доводиться пускати…».

Валентина, менеджер залу в мережі київських ресторанів швидкого обслуговування, розповідає, кого мають право не пускати в туалет. «Ті, кого ми не пускаємо – це люди, яких і поїсти не допускають. П'яних – не допускають. За законодавством ми маємо на це повне право. Міліція, у будь-якому разі, буде на нашому боці, якщо ми не пустимо п'яного бомжа або людину в іншому неадекватному стані в зал або в туалет».

Отже, навіть адміністративні методи не можуть вирішити проблему повністю. У багатьох випадках не допомагають і штрафи. При відправленні потреби в непризначеному для цього місці порушникові ставлять 173 статтю Адміністративного кодексу України «Дрібне хуліганство». Від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів становлять на сьогоднішній день від 51 до 119 грн. Звільнитися пробують і на місці. Зазвичай це обходиться в суму від нуля до тієї ж 51 гривні.

Проте, наприклад, за свідченням деяких завсідників Контрактової площі, де людськими випорожненнями облитий мало не кожен стовп, останнім часом міліція все частіше відвозить оформляти порушення. Молодий завсідник «Контракту», що назвався Бобом, розповів Главреду: «Раніше або не чіпали, коли ходив по потребі під Гостиний двір, або можна було відбутися тим, що було на кишені. Зараз везуть у дільницю і щось там довго оформляють, намагаються «розвести», щоб дзвонив знайомим із грошима. Оскільки у мене не київська прописка – до мене з міліції додому ще ніколи ніяка квитанція не приходила».

Зрозуміло, що патруль обходить територію періодично – і не може устежити за всіма «зрошувачами» місцевості. Прогулюючись київськими вулицями, можна помітити, що «зрошувачів» не цікавлять навіть доступні, завдяки згадуваному рішенню столичної влади… ресторанні туалети.

«Главред» розпитав кількох публічних людей, в чому, на їхню думку, полягають причини недотримання загальноприйнятих у цивілізованому суспільстві «туалетних» норм у Києві.

Тамара Марценюк, соціолог (кафедра соціології НАУКМА, Гетеборзький університет): «Для дослідження глибинної мотивації девіантної (що відхиляється від суспільних норм) поведінки кожної конкретної людини корисним буде психоаналіз. Проте можна стверджувати, що зневага правилами у разі відправлення потреб в непередбачених місцях виходить з кількох мотивацій. Це - протест проти суспільних цінностей і публічного простору. Останнє означає протест проти того, як облаштоване життя в «нормальному» суспільстві – ті ж публічні туалети, наприклад. Іноді це також і бажання бути «природним». У деяких випадках така девіантна поведінка – якийсь певний символізм для індивіда.

Також одна з причин нехтування правил поведінки в громадських місцях - відсутність мотивації, інертність, або, інакше, дуже добре нам знайомий так званий «пофігізм». Під впливом алкоголю, як правило, така інертність зростає.

Якщо говорити конкретно про Київ, то основні причини того, що у нас так багато людей, які не дотримуються елементарних норм громадської поведінки, це - побоювання заходити саме «по потребі» в ресторани, особливо дорогі та фешенебельні, плюс, до того ж, багато людей просто не обізнані про розпорядження міської адміністрації щодо цього.

До речі, в Швеції, в Гетеборзі, де я жила минулого року, бувають випадки, коли чоловіки справляють малу потребу безпосередньо біля зупинок транспорту, тобто в дуже публічних місцях. І роблять це серед білого дня, будучи абсолютно тверезими! Причому, хоч як це дивно, багато шведів не вважають це чимось ненормальним».

Володимир Яворівський, народний депутат, голова Союзу письменників України, різкіше висловився про проблему «стихійних туалетів»: «Це, звичайно, свідчить про рівень культури населення! А по-друге – говорить і про рівень культури міської влади, яка не облаштовує все, як має бути в столичному місті. Якщо кивати на те, що, мовляв, у країнах Європи такі явища теж мають досить масовий характер – то, знаєте, від Європи потрібно брати краще, а не щось ось таке! Ще не кожен український обиватель у Європі і бачив, як там, скажімо, хтось «випендрюється», даруйте. Це ж суспільство! Є в ньому різні люди: є божевільні, є просто дурні, є й такі, хто любить, наприклад, голим вискочити на стадіон. Але там такі окремі випадки не зводяться в систему.

У нас все ж таки є певний прогрес. 15-20 років тому взагалі ситуація була така, що нікуди було «заскочити» людині! Хоча поки що ми тільки на півдорозі до високих стандартів».

Єпископ Євстратій (УПЦ Київського патріархату) : «З погляду християнської моралі, пошлюся на золоте правило - не зроби іншому того, чого не хочеш собі. Навряд чи хтось бажає, щоб під його вікнами казна-хто відправляв свої природні потреби. І навряд чи хтось хоче, щоб перед його дітьми або його дружиною такі речі відправлялися. Потрібно починати з себе – і самому бути вихованим, якщо ми не хочемо, щоб порушувалися норми співжиття. А те, що в Києві ці норми порушують певні особи, свідчить про дві речі. Низький рівень культури суспільства – коли люди не соромляться таких речей. А з іншого боку, власті не приділяють належної уваги проблемі облаштування спеціальних місць».

Отже - скільки туалетів не став, а завжди знайдеться хтось, кому справити потребу на пам'ятник архітектури або на зупинці транспорту буде не соромно? Але водночас, у Центральному ботанічному саду, на Контрактовій площі, на Хрещатику, Андріївському узвозі, Пейзажній алеї, в парку Шевченка біля Національного університету, тобто в тих місцях, де завжди повно людей, та й просто у віддалених районах столиці, в зелених зонах, де теж люблять відпочивати кияни і гості, ніяк не будуть зайвими пара-трійка компактних туалетів. Або принаймні хоч би громадських пісуарів. Адже, якщо відверто, то поки що «дозвіл» мера користуватися туалетами в закладах громадського харчування залишився хіба що зайвим приводом зайти «задля цікавості» у фешенебельний ресторанчик.

Як «у них»

До речі, в Європі проблемам доступності туалетів приділяється багато уваги. Принаймні безкоштовні туалети в мережевих ресторанах - вже давно не нововведення в Парижі. Але не у всіх. Так, навіть у ресторанах однієї мережі буває як безкоштовний вхід – так і за чеком, а іноді – за 25 євроцентів для всіх. Проте у французькому Ліоні місцеві власті поклопоталися і про тих, для кого зайти в приміщення проблематично. Місцевий центр оснащено неабиякою кількістю безкоштовних кабінок.

Українка Марина Кумеда, яка вчиться в Ліонському університеті, каже, що «практично в усій Європі, так само як у нас, забезпечення комунальними благами лежить на плечах місцевих властей. Проте міські власті, в цілому, уважніші до проблеми облаштування туалетів. Ну, і народ там культурніший. Плюс до всього є кому прибирати на вулицях».

А в деяких країнах вуличні туалети ще й вражають високотехнологічними дивами. Наприклад, у Нідерландах і в Китаї, з метою економії місця на вулиці, туалети ховають під землю. При цьому все влаштовано так, що не клієнт спускається до відхожого місця, а місце піднімається до клієнта. Вклавши символічну суму в монетоприймальник, ви спостерігаєте, як кабінка зі зручностями виростає прямо з-під землі.

Фото автора, а також з сайтів funtrip.ru і unilift.nl