Втім, «демократичний» ціновий сегмент не буде порожній – його місце займе якийсь «продукт особливої рецептури», спонсорувати виробництво якого буде міська адміністрація.
Останніми днями тривожні дзвінки поширили аграрії і депутати. Зокрема, голова правління об'єднання «Укрхлібпром» Олександр Васильченко на цьому тижні висловив побоювання, що, незважаючи на дотації підприємствам, Київ не зможе стримувати зростання цін на хліб, оскільки вони пов'язані з подорожчанням інгредієнтів, необхідних у рецептурі хліба, енергоресурсів і підвищенням заробітних плат на підприємствах.
Підлив масла у вогонь і народний депутат України, член парламентського комітету з питань аграрної політики і земельних відносин Михайло Полянчич. Зокрема, він зазначає: «Намагаючись стримати ціну на ключовий у раціоні українців продукт, чиновники вбивають його якість».
Проте позиція київських властей залишається твердою. У травні заступниу голови КМДА Київради Ирена Кільчицька заявила, що «ціни на соціальні види хліба не піднялися ні на копійку з серпня 2006 року. Крім того, вони залишаються найнижчими в Україні. Для утримання такого рівня цін ми постійно виділяємо дотації з міського бюджету для виробників хліба».
Сьогодні її слова підтвердив і перший заступник Черновецького – Анатолій Голубченко. «Міська адміністрація утримає ціни на хліб за рахунок дотацій підприємствам», - повідомив він.
В той же час, судячи з того, що кажуть самі пекарі – низькі ціни на хліб ударять не лише по міському бюджету, а й по шлунках самих киян.
«Главред» з'ясував, які «властивості» матиме «соціальний» хліб. Прес-секретар ВАТ «Київхліб» Іванна Сойко каже, що «соціальними» залишаться ті самі марки хліба, що й раніше: «У нас існує з владою певна домовленість про ціни на соціальний хліб: батон «Нива», хліб «Український», хліб «Пшеничний». Ми ціни не піднімаємо, за це київська влада в особі мера і депутатів перераховує нам грошову компенсацію».
В той же час, за словами Сойко, навіть компенсація не допоможе зберегти якість хліба. До того ж, виявляється, ГОСТ не є показником незмінної якості продукту.
«Що ви хочете від якості батона за гривню сорок?! Коли виготовляється якийсь хлібобулочний виріб - є певна рецептура, яка затверджена ГОСТом. Від неї відхилятися ми не можемо. Але, звичайно, є певні моменти. Технологія приготування зберігається у будь-якому разі, але рецептура може варіюватися. Самі розумієте, що таке батон за гривню сорок, коли три гривні коштує пляшка води. Трудовитрати на випічку батона і логістику, так само, як і на виготовлення хліба, є і при виробництві цієї води. Я не хочу робити жодних висновків - хай висновки роблять споживачі. При регульованій соціальній ціні страждають смакові якості, швидкість черствіння продукту», - констатує Сойко.
На думку киян, що купують хліб за «соціальними цінами», його якість вже знизилася. Пенсіонер Людмила, мешканка Подільського району, скаржиться: «Батони і «Український», які я купую в двох супермаркетах на Подолі, істотно відрізняються від того, що я хотіла б бачити на столі. Хліб черствішає і пліснявіє вже буквально наступного дня. Часто кришиться при нарізці. А ось батони, які я купую в булочній «Український хліб» на Майдані, – вони дорожчі. Та натомість якість мене влаштовує. Проблема, на жаль, у тому, що мені ніколи весь час їздити на Хрещатик тільки за булками!».
Ніщо, як відомо, не береться нізвідки. Вартість інгредієнтів підвищується, ціна на хліб залишається незмінною, а рентабельність хлібних підприємств знижується. Жертвуючи якістю, пекарі одночасно жертвують і прибутком підприємств, який формується за рахунок собівартості продукту.
Нагадаємо, що ВАТ «Київхліб», на балансі якого перебувають хлібокомбінати, що забезпечують столицю хлібом, закінчило минулий рік зі збитком 16,6 млн грн.
Президент ради об'єднання «Укрхлібпром» Олександр Васильченко упевнений, що практика заборони ціни на хліб є порочною.
«Фіксовані ціни – це негативні заходи. Вони не дають можливості розвиватися підприємствам. Уряд має бути розробити механізм дотацій малозабезпеченим, - тоді хліб коштував би скрізь однаково. Тим більше ці гроші все одно йдуть на дотації підприємствам. Таким чином, людина, яка має потребу, отримувала б дотацію, а багата людина і так платила б за продукцію», - зазначив Васильченко в недавньому виступі перед журналістами.
Чому ж чиновники, зокрема київські, не переходять на дотації малозабезпеченим? Виявляється, ВАТ «Київхліб», що володіє практично всіма пекарнями Києва, – далеко не прозоре підприємство в плані фінансових зв'язків.
Один із лідерів Блоку Віталія Кличка, депутат Київради Дмитро Андрієвський, розповів «Главреду», що «територіальна громада вже близько двох років не має впливу на основних столичних виробників хлібобулочних виробів – «Київхліб» і «Київмлин». Ще в серпні 2006 року, за керівництва Черновецького, контрольний пакет акцій ВАТ «Київхліб» перейшов у власність офшорних структур. Саме вони контролюють ціни на хліб у Києві і можуть диктувати свої умови міській владі. Щоб утримати зростання цін, Київрада змушена виділяти дотації цим підприємствам».
За словами депутата, монополія приватних підприємств - виробників хліба є «загрозою для Києва».
«Найкращим механізмом були б спеціальні доплати, адресна допомога, щоб люди могли самі вирішувати – який хліб їм купувати», - вважає Андрієвський.
В той же час, «опозиційний» київський депутат упевнений в тому, що «хлібне питання» єдине для всіх політичних сил.
«Питання дотацій та інших механізмів стримування цін на хліб залишається відкритим і, сподіваюся, вирішуватиметься депутатами Київради на найближчих засіданнях», - висловив свою думку Андрієвський.
Не так оптимістично дивиться в майбутнє «Київхліб». Іванна Сойко попереджає: «Що буде цього року – незрозуміло. З серпня у нас традиційно починається маркетинговий рік. З першого серпня йде відлік. Якщо підніматимуться ціни на зерно – значить, переглядатимуться ціни на хліб».
В той же час Сойко згодна, що для розвитку хлібної галузі в цілому потрібно скасувати дотації підприємствам: «Якби ціни були відпущені на ринковий механізм – хлібної проблеми не існувало б».
«Видовища» перевиборів у Київраду закінчилися, а брак гідного хліба столичні громадяни вже відчувають. Чи поклопочуться власті й підприємці про ефективне рішення – покаже час. Але поки що столиця «не витягає» навіть відомих із стародавніх часів базових вимог суспільства…
