Лікарі рятуватимуться самотужки? Тетяна Катриченко, «Главред» Медичні працівники серйозно взялися за розв’язання власних проблем – вони хочуть боротися за свої права, а разом з тим і за моральну чистоту професійних лав. Щоправда, ініціатори поки що вирішили не заглядати в душі й кишені медпрацівників, а лише створити всеукраїнську громадську організацію медиків, першим кроком якої буде врегулювання спірних питань на законодавчому рівні.

Людей у білих халатах турбує питання соціального захисту лікарів і фармацевтів, а точніше – незахищеності. Законодавчо пенсії, надбавки і пільги ніяк не прописані. Так, у законі «Основи законодавства України про охорону здоров'я» в статті 77 йдеться про захист медпрацівників, але цього недостатньо. Лікарі, принаймні вищого ешелону, упевнені в необхідності ухвалення закону «Про соціальний захист медичних і фармацевтичних працівників, працівників сфери охорони здоров'я». Відповідний законопроект вже внесено до Верховної Ради, і один з його авторів народний депутат Лілія Григорович сподівається, що його приймуть без зволікань.

У законопроекті торкнулися питання страхування медпрацівників, зокрема, від лікарських помилок, створення умов з метою виключення втручання сторонніх у професійну діяльність лікаря, забезпечення службовим автотранспортом. Пропонується пільговий підрахунок стажу роботи лікарів, які працюють у сільській місцевості. Крім того, медики зможуть розраховувати на вирішення житлових проблем шляхом надання безпроцентного довгострокового кредиту і 50% знижок при оплаті комунальних послуг. А ще, в ідеалі, лікарі повинні забезпечуватися охороною на час виконання професійних обов'язків.

Фельдшер Любов Бурмак вісім років тому дістала важкі травми після звичайного візиту до хворого.

«Ми виїхали на виклик до онкохворої жінки, – розповідає медик. – А коли приїхали, нам відкрив двері чоловік у нетверезому стані. Ми зайшли в квартиру, собака бійцівської породи почав голосно гавкати. Коли ми попросили чоловіка забрати пса, він відповів нам лайкою. Після того, як собака побачив шприц із кров'ю, кинувся на ноги. Ми обурилися. Тоді чоловік розсердився – викинув ящик з медикаментами, вигнав з квартири мою помічницю, а мене, схопивши за волосся, почав бити головою об стіну. В результаті я знепритомніла. Останнє, що пам'ятаю, як його дружина з криками просила дати мені спокій. Потім, як розповідала моя помічниця, мені надали першу допомогу, і швидка відвезла в лікарню з важкою черепно-мозковою травмою. Далі – чотири місяці лікарняні».

Але справедливості Любов Бурмак до сьогоднішнього дня так і не добилася.

«Я зверталася у всі інстанції, у тому числі й у Голосіївський районний відділ міліції. Але справу було розцінено як звичайну побутову сварку. У порушенні кримінальної справи через нібито легкі тілесні ушкодження було спочатку відмовлено. Потім я дізналася, що людина, яка мене била, займала високе становище в суспільстві, була при грошах. Мені почали загрожувати. Навіть працівники міліції в особистих бесідах радили забрати заяву. Хоча якби медиків, наприклад, прирівняли до працівників внутрішніх справ, то цей випадок розцінювався б як травми, завдані під час виконання службових обов'язків, і гарантії були б відповідні».

За словами фельдшера Київської міської станції швидкої допомоги, схожі випадки з її колегами почали відбуватися все частіше. Тільки останнім часом було чотири. Вона говорить, що пов'язано це із стресовими умовами життя, від чого люди стають агресивніші. Вони гостро реагують на запізнення, хоча від медиків не залежить ситуація на дорогах. Іноді б'ють машини. «Був навіть нещодавно випадок, коли молода людина, викликавши швидку допомогу, після з ножем у руках вимагала наркотичних препаратів. Медики не застраховані від грубого поводження п'яних і психічно хворих людей. А напади собак – звична річ», – констатує Любов Бурмак.

Ще одне питання – ризик заразитися небезпечними інфекціями – ВІЛ/СНІДом, гепатитом, туберкульозом. Щороку пряма небезпека зараження ВІЛ-інфекцією виникає у 700 медиків, 120 співробітників спеціалізованих установ заражаються різними формами туберкульозу, а 30% всіх медичних працівників інфіковано гепатитом В і С.

«У приймальне відділення столичної лікарні привезли двадцятип'ятирічного наркомана в стані крайнього збудження, – згадує медсестра Аліна Панченко. – Коли я допомагала зробити хлопцю укол, він спеціально викрутився і до крові поранив мені руку».

Молодій людині зробили аналізи і виявили СНІД. Наступного дня він помер. А Аліна провела декілька безсонних ночей, думаючи про своє життя, адже у неї дитина, чоловік. І головне – вона проводила звичайну маніпуляцію, під час якої не треба надягати рукавички і захищатися. На щастя, у Аліни результати тесту були негативні. Але так таланить далеко не всім.

Лікарям так само необхідне страхування від лікарської помилки і юридичний захист від необґрунтованих звинувачень. Поки ж медики захищаються по-своєму – корпоративною солідарністю.

«Це захисна реакція, імунітет на недовіру громадськості», – каже Юрій Поляченко, директор Національного науково-дослідного інституту хірургії і трансплантології ім. Шалімова.

Медики заговорили і про пенсійне забезпечення працівників сфери охорони здоров'я, які працюють не лише в селі, але і в небезпечних для життя і здоров'я умовах. Вони задалися питанням, чому, наприклад, лікарі-лаборанти пенсійного віку, що мають справу з біологічними матеріалами, які тестуються на гепатит або ВІЛ, все ще працюють у лікарнях, причому без будь-яких матеріальних компенсацій? Поданий же закон пропонує рахувати їм стаж так: за один відпрацьований місяць – півтора.

Таким чином, українські медики в особі ініціативної групи, до складу якої входять екс-міністр охорони здоров'я Юрій Поляченко, головний кардіохірург Ілля Ємець, представник Асоціації психіатрів Тіна Берадзе, головний онколог Ігор Щепотін, захотіли не лише виступити із законодавчими ініціативами, а й об'єднати лікарів у таку собі спілку, яка буде, як і будь-яка інша європейська, чи то німецька, чи то фінська, виконувати функції медичної профспілки.

«Ми хочемо повернути увагу і шану до наших колег, захистити їх від проблем, – каже Юрій Поляченко, екс-міністр і голова президії новоствореної громадської організації «Український медичний союз». – Але в першу чергу так ми прагнемо почати діалог з нашими пацієнтами. Нас, медпрацівників, півтора мільйони. І ми всі якимсь чином впливаємо на громадську думку. І я хочу, щоб медики, як двадцять-тридцять років тому, були елітою громадянського суспільства. Але сьогодні мало хто зважає на нашу думку і об'єктивно розцінює діяльність. А це неправильно. Ми не хочемо, щоб нас весь час тільки використовували. Ми хочемо самотужки робити свою політику, впливати на реформи в охороні здоров'я. Важливо запустити відповідну національну програму».

«Професія лікаря – в психологічному розумінні - найважча професія, тому що ми щодня, щохвилини приймаємо рішення, від яких залежить життя людини, – упевнена Тіна Берадзе, керівник міжнародного центру «Психічне здоров’я». – І нам, лікарям, треба допомагати, щоб ми могли допомагати людям».

«Весь час зростають вимоги до медицини, – каже Володимир Загородній, перший заступник начальника Головного управління охорони здоров'я КМДА. – Завдання системи охорони здоров'я – надання високопрофесійної і доступної медичної допомоги на сучасному рівні. Але з іншого боку, не треба забувати і про працівників самої системи. Ні для кого не таємниця, що в цій галузі найнижчий рівень оплати праці, відсутність умов роботи для виконання професійних обов'язків. І при цьому суспільство (цілком правомірно) вимагає від медиків якісних послуг – віддати всього себе: душу, серце, знання. Так само і держава закликає лікаря виконувати свої обов'язки. Але створюється таке враження, що, попри те, що держава – гарант для громадян України в доступності і безкоштовності медицини, відповідальність все одно лежить на лікареві».

Хоча насправді головне питання в іншому – чи дійде ця допомога до районних лікарень, до сільських фельдшерів, якщо навіть потерпіла киянка Любов Бурмак у це не вірить? Жінка із сумом говорить: «У нас немає законів, і є хаос, у нас з'явиться закон, але немає гарантії, що він працюватиме». Тим більше що до ухвалення медичних законів у Верховної Ради руки найближчим часом, швидше за все, не дійдуть. У свою чергу, рядові медики і не думають, що зможуть відчути на власній шкурі, що було створено якусь громадську організацію, покликану захищати їхні права. «Можливо, років через десять-двадцять, коли зміниться суспільство і система в цілому, лікарі не будуть змушені думати про додаткові заробітки, професія лікаря знову стане престижною і поважною», – кажуть вони.