Я - виграв.

Сьогодні мені приємно визнавати, що таких як я – добра сотня тисяч у столиці, а наша кількість зростає з кожними новими виборами. Для мене це не просто ознака глибокої політичної кризи, а надія на те, що ця політична криза може бути подолана і буде подолана на користь суспільства. Тому, без заперечень, на цих виборах виграли всі, хто пішов на дільницю і проголосував проти всіх.

Сьогодні багато говорять про низьку явку, як вияв протесту. Мовляв, як писав у своїй колонці Роман Малко, «якщо ви маєте нас за ідіотів, то ви для нас є мокрим місцем, на яке і плюнути шкода, не кажучи вже тратити свій дорогоцінний вихідний». Насправді, низька явка це хоч і протест, але протест пасивний і тому - ніякий, тим паче, що результатами такого «варіанту волевиявлення» найлегше і маніпулювати. Вже сьогодні ми чуємо від одного табору, що люди не прийшли, «бо просто втомились», а від іншого, що більшість із тих, хто проігнорував вибори, були «за Черновецького і були впевнені в його перемозі». Тобто за вмілого забовтування інформаційного простору, це ніяким уроком нікому не стане.

Уроком має шанс стати лише той факт, що сьогодні результат «проти всіх» серед партій і блоків перевалив через тривідсотковий бар’єр, а кандидат у мери «Проти Всіх» обігнав Горбаля з Омельченком, а тепер стрімко доганяє Катеринчука.

З огляду на те, що люди прийшли на виборчі дільниці і не підтримали жодного кандидата попри всі спокуси поїхати на шашлики, чи просто отримати гроші за голос (адже підкуп був насправді масштабний і пропонували продати голос навіть моїм знайомим журналістам), «Проти всіх» - це найцінніші голоси київської громади. А ще на сьогодні це єдина можливість для суспільства протидіяти системі підкупу, яка інакше, я певен, залишиться безкарною.

Взагалі, підкупу не слід дивуватися. Зрозуміло, що його практикують сили, які катастрофічно втрачають голоси і не можуть їх повернути у передбачений законом спосіб. Щоб побачити куди «тікають» ці голоси від ВСІХ партій та блоків у новій Київраді (за даними СБУ це практикували майже всі учасники київських перевиборів, крім президентської НУНС, яка програла), варто подивитися на результати соціологічних опитувань впродовж березня і травня. На початку агітації дослідження центру «Соціс» фіксували 4,8 % киян, що голосуватимуть «Проти всіх», тоді як тих, хто не визначився, налічувалось 17 %. За три дні до голосування останніх поменшало до 15 %, зате вже 7,5 % киян мали намір не підтримувати нікого. Лави «проти всіх» зміцнилися за рахунок тих, кого партії так і не переконали. І ще - за рахунок тих виборців, які раніше думали віддавати свій голос за когось «живого і конкретного».

«Живі і конкретні» виявилися не здатними виправдати сподівання, які на них покладалися. Здавалося, що простіше – повернутись обличчям до цих виборців, принаймні, дізнатись, хто вони, чого прагнуть, і зрештою, виконавши їхні вимоги, отримати їх вдячні голоси? Чи викидати дедалі більші гроші на підкуп, ризикуючи грошима, чесним ім’ям та рейтингом? Всім нам сьогодні відомо, який шлях вони обрали.

Саме через те, що все більше киян вирішує забрати у них свої голоси, вони змушені сьогодні їх купувати за 250 гривень. І це головне питання для експертів – що оберуть політики на виборах наступних: шукати причини, чому люди їх позбавили мандату довіри і робити все, для того, щоб цю довіру повернути, чи надалі ігнорувати реальні проблеми виборців, сподіваючись на систему «Вавілон»?

Боротимуться вони за голоси, як люди, чи, як бариги, купуватимуть їх надалі вже від 100 доларів за штуку? Ось головне питання для пост-виборчого обговорення київської влади, а не те, хто з ким блокуватиметься, де саме прорахувалася Юлія Володимирівна та чиї гроші стоять за Миколою Катеринчуком.

Уже немає сумнівів, що політики усвідомлюють цю загрозу. Юлія Тимошенко це зрозуміла, очевидно, ще на минулих позачергових парламентських. На перевиборах Верховної Ради у 2007 році Київ порадував неймовірною кількістю голосів не лише БЮТ. Рекордна кількість - 4,44 % киян - проголосувало тоді проти всіх. Висновок у БЮТ зробили, адже, реєструючи законопроект про зміну правил гри на місцевих виборах, лобіюють у ньому скасування можливості голосувати «проти всіх». Видається, що ця графа – найвразливіша для політичних титанів, а тому позбутися її для авторів законопроекту важливіше, ніж запровадити два тури голосування на виборах мера Києва.

В пояснювальній записці до цього законопроекту Михайло Поживанов мотивує скасування голосування «проти всіх» дивними речами. Наприклад, голосування «проти всіх», на думку Поживанова, слід скасувати тому, що воно «посилює політичну апатію виборців». У другій редакції нардеп взагалі заявляє, що таке голосування «не сприяє підвищенню політичної відповідальності» знов таки … виборців.

Скажіть-но мені, що в нас, виборців, найбільше викликає апатію на виборах? Невже факт наявності скромної графи у метрової довжини бюлетенях? Ні, апатію викликає дебілізація, перепрошую, агітаційної кампанії та безвідповідальність влади, що бореться за свої крісла такими недостойними методами.

А от у БЮТ, напевне, вважають, що в країні все так погано, бо в нас безвідповідальні виборці. Можливо, при реформі виборчого законодавства все ж слід думати, як нарешті зробити відповідальними тих, кого ми обираємо?

Боюся, змусити їх до відповідальності ми зможемо лише легітимізувавши голоси «проти всіх». Адже сьогодні закон ці голоси рівномірно, як масло на хліб, розподіляє між усіма тими, проти кого народ проголосував. Політикум взагалі схильний замовчувати цю тему, мабуть тому, що голоси проти всіх найлегше вкрасти при підрахунку, збільшивши комусь кусень масла. Адже на користь «проти всіх» ніхто не спостерігає, «проти всіх» не має своїх представників у ТВК.

Закон про вибори дійсно треба змінити. І ввести нові правила гри щодо «проти всіх». Наприклад, якщо кількість виборців, що не підтримали жодного кандидата, перевищує 3 %, ці голоси насправді мають отримати відповідну кількість крісел у сесійній залі. Вони мають стояти порожніми всю каденцію. І ніхто не має права їх займати.

Якщо уявити скільки сьогодні коштує одне крісло у Київраді, то кращого інструменту впливу на наших політиків шукати годі. Ефект навіть чотирьох «недоторканих» крісел рівнозначний ефекту, який би справляла на наших обранців шибениця, змонтована над кріслом спікера.

Автор – незалежний журналіст, координатор об’єднання громадських ініціатив «Об’єктивна реальність», прес-аташе Маршу Свободи