Використати його можна тільки по закінченні робочого дня, от і виходить, що найближчим часом кожен вечір із Юлією Тимошенко відбуватиметься дивовижна метаморфоза. Вона перетворюватиметься з керівника уряду на лідера блоку свого імені на виборах у Київраду і проводитиме зустрічі з виборцями в районах столиці. Поки що за п'ять хвилин викинути з голови прем'єрські думи і почати мислити по-міському їй не вдається, але ж і Москва не відразу будувалася. Що вже говорити про Київ?
Першими свідками нової агітаційної стратегії БЮТ позавчора стали жителі Голосіїва, вчора мешканці Печерських пагорбів спустилися на Поділ. «Главред» спостерігав, якими методами прем'єр і його права рука борються за серця київських виборців.
Зміни в Конституцію заради дешевого м'яса
Підготовка до зустрічі «тимошенківців» із виборцями була ґрунтовною. На Контрактовій площі встановили сцену, по периметру мітингового майданчика поставили ряди агітаційних наметів, на дах «Пузатої хати» відрядили снайпера з біноклем. Домовилися і щодо масовки – на тлі переважно пенсійної аудиторії мітингу помітно вирізнялися групки молоді, що неохоче розмахувала «бютівськими» прапорами. Дехто з молодих людей прийшли на захід просто з пар, в уніформах Київської академії водного транспорту. Розважали публіку перед появою на сцені головних героїв вечора Ніна Матвієнко і Тарас Петриненко.
Навколо сцени там і сям можна було зустріти «бютівських» нардепів. Вони були стурбовані – хмари обступали Поділ з усіх боків і загрожували зіпсувати мітинг.
Перед виходом на сцену Олександра Турчинова представили коротко і ясно: «Перший віце-прем'єр, майбутній мер Києва». Олександр Валентинович підійшов до мікрофону і почав віщати без зайвих емоцій, як і личить людині, що не має особливих ораторських навичок.
«Немає жодного міста в Україні, в якому в таких масштабах проходила б корупція, де в таких масштабах розкрадалися б земля і об'єкти комунальної власності», – розповів він про те, чому столиця потребує виборів.
«Є й ще одна дуже серйозна причина, яку ми не хотіли афішувати, сподіваючись, що вистачить розуму, вистачить досвіду, щоб зробити правильні висновки і об'єднатися заради України», – раптом додав він. Виявилось, що в Україні – «досить специфічна Конституція», яка, хоч і наділяє уряд відповідальністю за соціально-економічну ситуацію в країні, але не дає йому інструментів для управління нею.
«Перед святами Кабмін дав команду Держрезерву викинути на київські ринки м'ясо по 18 гривень, – пояснив Турчинов свою тезу на всім зрозумілому прикладі, – і заступник мера Кільчицька забороняє районним адміністраціям брати дешеве м'ясо і перекидати його на ринки! Це – вже не війна проти уряду, проти Тимошенко. Це – війна проти киян, проти українського народу».
Додати б цим словам хоч трішки почуття, хоч найменшої зміни рівної, як постава Турчинова, інтонації – і, можливо, кандидатові в мери повірили б. А так... І саме існування в природі м'яса по 18 гривень, і спроби уряду доставити його киянам здалися не чим іншим, як антинауковою фантастикою.
Втім, про всяк випадок Турчинов назвав рецепт для того, щоб всілякі кільчицькі не притримували дешеве м'ясо, і він виявився досить простим: «Подобається це Президентові чи не подобається, ми підемо на зміни в Конституцію і підпорядкуємо уряду місцеву владу і наведемо в країні лад».
Розповівши про те, як важливо, щоб центральна і місцева влада працювали в одній зв'язці, Турчинов раптом пригадав про те, що він іде в мери Києва, і повідав зібранню про свої плани на цій посаді. Виявилося, що серед них – і зміни в житловій політиці столиці, і споруда підземних паркінгів та транспортних розв'язок, і збільшення площі міста, що задихається, в 5-7 разів після того, як буде прокладено Велику Окружну дорогу.
У якийсь момент під час спічу Турчинова невеликий дощик, до якого присутні вже було звикли, перетворився на справжню зливу. Кандидат у мери на це не відреагував ніяк – він розповідав про те, що ціну на воду для киян цілком можливо помітно зменшити. Міркування про холодну воду стали з боку Турчинова якнайактуальніші.
В цей час за сценою з'явилася Юлія Тимошенко. Праворуч від неї був її охоронець, а за сумісництвом – народний депутат Віталій Чудновський. Ліворуч – головний «бютівський» фахівець з Києва і Київщини Богдан Губський.
Помітивши прибуття свого лідера, Турчинов почав закруглятися: «Ви знаєте, шановні друзі, програм дуже багато, і ми можемо, об'єднавши зусилля київської і центральної влади, ці програми здійснити. Я вірю, що разом ми відродимо красу і велич нашого улюбленого міста. Разом ми переможемо. Дякую за вашу підтримку».
Повторення – мати навчання?
Площа вибухнула громом аплодисментів. Навряд чи присутнім так вже сподобалася досить прісна промова Турчинова – швидше, річ у тім, що за спиною Олександра Валентиновича на сцені з'явилася сама Юлія Тимошенко. Натовп почав нескладно скандувати «Юля! Юля!» і «Ура!». На цьому фоні дуже чітко почулися злагоджені крики «Ганьба!» просто навпроти сцени. Своє незадоволення появою Тимошенко демонстрували десять жінок передпенсійного віку, що збилися в купку і огризалися на досить грубі зауваження сусідів по мітингу. Під час промови прем'єра жінки ще кілька разів намагалися затягнути «Ганьба!», але уваги на них ніхто не звертав. Врешті-решт, рівно о 20:00 з виразом виконаного обов’язку на обличчях вони вервичкою потягнулися з площі.
Тимошенко почала жваво: «Ви вже вибачайте за те, що наша зустріч проходить сьогодні під дощем. Але я на дощ дивлюся з прем'єрських позицій. Тому що два дощі в травні – це гарантований урожай, який дійсно годуватиме всю країну».
Складно сказати, наскільки цей факт утішив промоклих пенсіонерів – проте дощ до того моменту вже вщух, і люди поховали свої парасольки.
Не мудруючи, перші хвилин двадцять своєї промови Тимошенко присвятила вільному переказу спічу, який вона того ж дня «відпрацювала» в парламенті. Телевізор, мабуть, дивилися не всі, тому про загальносвітові інфляційні тенденції, саботаж урядового антиінфляційного пакету законопроектів і протидію Банкової в боротьбі з недобросовісними губернаторами слухали з цікавістю.
«Це – ситуація, що повторюється з 2005 року. Це – вибори Президента, які будуть у нас через півтора року, в 2010-му, – повідала Тимошенко. – Сьогодні політики почали конкурувати і діють за принципом: чим гірше, тим краще. І якщо мене Президент сприймає як конкурента на 2010 рік на президентські вибори, то потрібно зробити так, щоб ваша довіра до мене була знижена до нуля. Тому ставляться навколо уряду пастки, і ви спробуйте попрацювати, а ми подивимося, як це у вас вийде. Шановні друзі, зі мною такі штучки не проходять, я вам скажу чесно». Тимошенко витримала паузу і посміхнулася. Площа несподівано вибухнула аплодисментами. «Юля – президент!» – раптом закричав вусатий дядько з прапором БЮТ у руках.
«І ви помітили, що я чотири місяці не відповідаю на докори і образи, тому що я оберігаю цю демократичну коаліцію так, як тільки можу, і заради цього я готова пробачити те, що інший політик, можливо, ніколи не пробачив би», – Тимошенко поступово почала говорити в ніс, а її голос почав зриватися.
«Але всьому є межа! Сьогодні, коли в парламенті було заготовлено чергове базікання, – так, мабуть, прем'єр оцінила зміст непочутого щорічного президентського послання, – наша фракція чітко поставила умову: або антиінфляційні закони, або нічого туди ходити». Людям такий посил сподобався, і вони знову зааплодували.
Відчувши підтримку площі, Тимошенко зітхнула і почала наступ на главу держави: «Сьогодні я вперше за чотири місяці попередила Президента, що якщо так триватиме, я йому – не партнер і не союзник. Тому що ганьбити і принижувати власну країну – це не методи боротьби за наступні президентські вибори». Войовничу риторику лідерки БЮТ площа цілком підтримувала – її пасажі кілька разів переривалися аплодисментами на півслові.
«Я Президентові, коли ми створювали демократичну коаліцію, сказала, що якщо буде мир, спокій і нормальна співпраця, я готова залишитися і спокійно працювати в уряді, і хай він іде на ці, – Тимошенко витримала багатозначну паузу, – президентські вибори, про які так мріяв, немає питань. Але хіба можна сьогодні, коли ми бачимо, що править Балога, править якась там зібрана невідомо звідки команда, я думаю, що зараз питання потрібно ставити дуже жорстко…»
У чому полягає «жорстка постановка питання», Тимошенко, так само, як і того ж дня в парламенті, не сказала. Але про те, що блокування Ради силами її фракції триватиме, попередила: «Якщо потрібно буде, як сьогодні, блокувати трибуну, але вибивати потрібні країні закони – доведеться і так працювати».
А Тимошенко все не вгамовувалася. Помітивши, що найбільше на Контрактовій зібралося людей літнього віку, вона пішла ва-банк: «Ви подивіться лише на єдиний факт – наш парад 9 травня. Ви спостерігали по телебаченню одну країну, нашу сусідню, і Україну. Ви порівняли?» У натовпі пролунав приглушений незадоволений гул.
Тимошенко продовжила: «Я хочу сказати, що сьогодні, на жаль, підготовкою таких свят займається не уряд. Але до наступного 9 травня я зроблю все для того, щоб уряд готував це свято, тому що так не можна. Скільки українців поклали своє життя, щоб ця перемога була? І чому одна країна може підготувати, а інша країна не може це зробити гідно, красиво?»
Прем'єру, звичайно, видніше було судити про урочистості, на яких вона сама не була присутня, але цей її пасаж був показовий з іншої точки зору. По-перше, з нього стає зрозуміло, наскільки збирається урізати повноваження Президента Тимошенко – він навіть підготовкою до свята Перемоги не займатиметься, а по-друге, прем'єр окреслила часові рамки своєї політреформи – глава держави через рік, на її думку, буде ніким.
До речі, про Київ
Раптово біля огорожі поблизу сцени з'явилися декілька рослих і широкоплечих чоловіків у чорних уніформах приватної охоронної фірми. Вони проривалися вперед настільки активно, що люди в штатському, що стояли під сценою, різко кинулися в їхній бік. Проте обійшлося без провокацій – один з новоприбулих витяг з кишені мобільний телефон, навів його камеру на сцену, зробив знімок і скрушно зітхнув: «Цей поряд заважає трохи».
«Цей поряд» - це кандидат у мери Києва Олександр Турчинов. Він вже п'ятнадцять хвилин стояв ліворуч від Тимошенко, нахиливши голову – ніби це його прем'єрка відчитувала за непрозорий продаж нафтоносного шельфу і протиурядові підступи родом із Банкової.
Не дивно, що на двадцять першій хвилині своєї промови Тимошенко раптом неначе схаменулася. «У нас тут Олександр Валентинович поряд стоїть», – несподівано сказала вона, посміхнувшись і подивившись на безмовного Турчинова. «До речі», – без особливого ентузіазму в голосі пробурмотів той. «До речі, так» – засміялася в мікрофон Тимошенко.
«Ми віддали на вибори мера просто найкраще з того, що у нас було, повірте», – сказала Тимошенко. «Найкраще» стояв поряд, все так само дивлячись собі під ноги.
«Жодна копійка з Києва не піде ні в кишені комусь, ні на якісь приватні офшорні рахунки, і я знаю, що він за всім цим стежитиме, як за своїм», – розповіла Тимошенко про непідкупність своєї «правої руки».
«До речі, я вам раджу подивитися його фільм, який він сам зняв на тему своєї книги, – повідала Юлія Володимирівна про інші таланти Турчинова. – Олександр Валентинович – не лише доктор економічних наук, чудовий організатор і гідна людина. Він ще й прекрасний письменник. Я вам раджу просто – візьміть і почитайте його книги, і ви побачите, наскільки глибока у людини віра. І фільм, який ви зараз побачите в кінотеатрах Києва...» У цей момент Турчинов, який до того флегматично роздивлявся свої черевики, раптом занервував і щось прошепотів на вухо Тимошенко. «А коли?» – запитала вона в мікрофон і продовжила спілкуватися з аудиторією. – «У вересні-місяці, даруйте. Я думаю, що це справді буде для України подія, тому що це буде перший духовний фільм, який, я думаю, вам сподобається».
Непогано було б, якби Тимошенко зорієнтувала виборців на назви книжок і фільму Турчинова, але пам'ять на назви у неї, схоже, шкутильгає. Ось, наприклад, описуючи безчинства нинішньої команди мера, вона заявила буквально таке: «Сьогодні в одному книжковому магазині люди Черновецького почали викидати на вулицю продавців, тому що їм на Хрещатику приміщення сподобалося. Це книжковий магазин «Дружба», ви знаєте. Довели керівника магазина до того, що вона вже сьогодні нежива. У неї інфаркт і її немає».
Ну і що, що книжковий магазин – це не «Дружба», а «Сяйво», і розташований він не на Хрещатику, а на Червоноармійській, та й відбувалися описувані Тимошенко події не «сьогодні», а років зо два тому? Головне – що лідер БЮТ тримає ситуацію на контролі...
Підтримала Турчинова Тимошенко, ще й «підколовши» його головного конкурента на опозиційному до Черновецького полі: «Кажуть, непогані шанси у Кличка. Я з повагою ставлюся до Віталія, і я думаю, що якщо демократичним силам потрібно спільними зусиллями виставити єдиного кандидата проти Тайсона – то це буде Кличко. А якщо потрібно спільного демократичного кандидата виставити на Київ проти Черновецького – то це Турчинов, безумовно».
Жарт був вдалий, народ розсміявся і Тимошенко продовжила: «Якщо Віталій хоче й надалі робити політичну кар'єру, йому потрібно трішки набратися досвіду. Йому потрібно хоч би один день попрацювати на якійсь роботі, а не в спорті». Великодушна Юлія Володимирівна пообіцяла Віталієві Володимировичу надати можливість набратися досвіду на посту секретаря міськради при мерові Турчинові.
Менше уваги Тимошенко присвятила хвалебним одам на адресу свого київрадівського списку. Розповідати там особливо й справді немає про що – і «Главред» про це вже писав. Тому Юлія Володимирівна обмежилася констатацією того, що якщо хто з її команди поводитиметься в Київраді неналежним чином, до нього буде застосована процедура позбавлення мандата. «Імперативний мандат – це дуже зручно», – сказала лідерка БЮТ, і їй повірили.
На завершення мітингу Тимошенко закликала своїх прихильників застосувати в ході виборів вже випробувану тактику «народного телеграфу», і таким чином виграти кампанію, щоб «Київ княгині Ольги, Ярослава Мудрого, Патона, Амосова не був Києвом Черновецького».
«Чи готові ви перемагати?» - запитала Тимошенко по тому, як після її спічу Тарас Петриненко і Тетяна Оробець виконали свою коронну «Україну». «Так», – хором відгукнулася площа. Турчинов, що не відповів на це питання вголос, зітхнув з полегшенням. Йому залишилося всього лише вісім зустрічей – за кількістю районів у Києві, а далі – благополучна поразка і повернення в значно звичніші та приємніші стіни Кабміну.
Натомість Тимошенко на зустрічах із виборцями вирішує інші завдання. Це – і легальний спосіб доносити до виборців не бездоганну з погляду логіки поведінку фракції БЮТ у парламенті, і просто розминка перед достроковими виборами ВР, привид яких учора знову замаячив у парламенті. А те, що від великої політичної гри Тимошенко залежить доля тримільйонного міста, столиці України – справа десята. Місто її цікавить лише як плацдарм перед майбутніми вирішальними битвами за контроль над всією державою.
Київ їй байдужий настільки, що перейматися його проблемами, підготуватися до зустрічей із столичними виборцями їй ніколи. За великим рахунком, навіть отримай БЮТ провальний результат на київських виборах – Юлію Володимирівну це не особливо збентежить. Врешті-решт, якщо треба буде, можна буде знову ініціювати в Києві ще одні вибори і піти на них знову. Адже головне для Тимошенко, як завжди, маневри. А маневрувати в Києві, будучи при тому прем'єр-міністром, – дуже зручно.
