Стибрити по-англійськи Світлана Пиркало, письменниця, Лондон Цвіте терен, цвіте терен, а цвіт опадає! Хто в сусіда не натибрить, вечері не має! Гей!

Шістсот мільйонів доларів. Це приблизно три мільярди гривень. Це майже стільки, як попередній уряд планував витратити на рослинництво й тваринництво України в 2008 році. І це та сума, на яку за рік британці крадуть із сусідських садків.

Злорадіти недобре, але ця новина на якомусь рівні непогана. Звісно, я не за те, щоб моє лаврове дерево, яке нарешті прийнялося, висмикнув із клумби перед хатою злісний англійський хуліган. У нашому не надто благополучному райончику різнобарвні юрми тінейджерів регулярно видирають калачики й плакуни з клумб пенсіонерів і жбурляють їх у чужі вікна. Я про це знаю, бо пенсіонери підходять до мене й скаржаться, коли бачать мене раком на власній клумбі.

Але крадіжка картоплі з нашої полтавської дачної ділянки була жахливою перспективою, яка маячила перед нами щоразу, коли ми заривали її в землю на травневі свята. У людей виривали все, особливо в голодні 1990-ті: цибулю, буряк, тибрили гарбузи, обгризали кукурудзу. Чому нас оминула ця чаша – уявлення не маю. Можливо, тому, що наш город (побудовою дачі ми не заморочувались) розлігся між дурдомом і цвинтарем, і можливість випадково опинитися в одному чи в іншому – і вже ніколи звідти не вийти – відтручувала потенційних злодюг.

Люди, проте, говорили про «от у них… а у нас…». Ці фрази із задорновських часів позначають батьківщину й закордон. Закордон до того ж, очевидно, німецький, де є порядок. У них, якщо вірити окраденим картоплярам, такого ніколи б не сталося. У них поліцай застрелив би на місці.

Наші сусіди-дачники, плоди чиїх рук підчищали нероби, не сідали перечитувати Достоєвського і не вдавалися в порівняльний аналіз злочину й кари. Вони хотіли крові, й негайно. Історію про те, що мужик на дачі застрелив з берданки злодія, а іншого поранив, і суд їх виправдав, з благоговінням передавали у нас із вуст в уста. Сильно сумніваюся, що такий випадок справді трапився: радше м’якотілим на практиці гуманістам-дачникам було приємно уявляти себе на місці того дядька й хижо цілитися в нелюдя, що замітає сліди віником поцупленого часнику.

«У них» насправді багато що по-іншому, і в Німеччині дійсно поліцай може зазирнути в садочок. Як пише журналістка газети «Гардіан», правоохоронець завітав до її батьків десь під Гановером, бо сусіди поскаржилися в поліцію, що жива загорожа на шість сантиметрів ширша, ніж диктує звичай. Але я сильно сумніваюся, що британська поліція кинеться на пошук злодіїв, якщо хтось вириє мою троянду. Коли у мене крадуть сумки, реакція «боббі» за суттю своєю така ж, як і наших рідних ментів: знизати плечима, щось кудись записати й миттєво забути про це.

(Зате не дай Бог комусь не те що на смерть убити, а просто вистрелити в спину злодію, який від вас тікає. Закон буде на його боці, і ви сядете в тюрму за вбивство. Стурбовані сусіди збиратимуть підписи за ваше звільнення за гарну поведінку, та марно).

Зате – і це є свідченням того, наскільки садівництво глибоко вкоренилося в ментальність острів’ян – вебсайт Метрополітан Поліс перераховує рослини, з яких краще ростити колючу загорожу, начебто правильно цитуючи їхні латинські назви. Ось деякі з них: ялівець, туя західна «Глобоза», падуб гостролистий, гігантський ревінь, золотий бамбук, китайський фінік, кущова троянда, барбарис, терен, аґрус і, нарешті, для найбільш затятих, зантоксилум, або ж японський перець. Цей може й око вийняти.

Додам, що крадуть британці не лише дорогі старі дерева чи садові скульптури. Тибрять і цибулю з городів-аллотментів. І це, як на мене, доводить, що і в них, і в нас народ, по суті, однаковий.