Газоперерозподіл прем'єра Андрій Іщенко, для «Главреда» Ще повністю не відгриміли баталії за зміну імпортера природного газу в Україну, як уряд Юлії Тимошенко озвучив нову ініціативу – реприватизувати обласні газорозподільні компанії, якщо ті протягом місяця не розрахуються за боргами.

Облгази, що працюють на межі рентабельності на вельми зношеному устаткуванні, можуть стати вельми ласим активом з огляду на очікуване різке подорожчання палива вже в 2008 році. Бізнес-групи, раніше відторгнуті від участі у великій енергоприватизації, можуть розраховувати на певний «компенсаційний пакет».

Заява Юлії Тимошенко стала вже не першою загрозою прем'єр-міністра на адресу газорозподільників – раніше вона озвучувала намір забрати у частини облгазів розподільні мережі і передати їх спеціально створеному ДП. Окрім буденних погроз, керівництво «Нафтогазу України» додатково удалося до фінансового «затиску» обласних газорозподільних компаній. Віднедавна «Нафтогаз» почав включати в тариф своїм споживачам послуги на транспортування мережами облгазів. При цьому ніхто навіть не спромігся укласти договори з самими облгазами. Природно, і грошей за транспортування облгази не бачили.

Проте здійснити реприватизаційні плани уряду буде дещо складніше, ніж стрясати ними повітря. Облгази дійсно мають значну заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» в особі його «дочок». Згідно з даними НАК «Нафтогаз України», рівень розрахунків за газ підприємств із газопостачання та газифікації становить 79% у 2007 році, а за 4 місяці 2008-го – 88%.

Проте більшість компаній встигли реструктуризувати свої борги перед НАК, накопичені до 2008 року. Це автоматично виключає застосування до них процедури банкрутства. Що ж до заборгованості за 2008 рік, то на традиційні неплатежі контрагентів облгазів – населення і теплокомуненерго – наклалася турбулентність, яку уряд влаштував у галузі на початку року. Як відомо, весь цей час «Нафтогаз» продавав облгазам природний газ, який йому юридично не належав. Контракт між НАК «Нафтогаз України» і «РосУкрЕнерго», як відомо, був підписаний лише навесні.

І весь газ, оплату за який «Нафтогаз» вимагав з такою пристрастю – кинутими «попільничками Триколича», погрозами відключення тощо – був фактичною контрабандою. Цілком природно, що газорозподільне співтовариство не поспішало виконувати вимоги НАК, чекаючи від нього копії контракту, який підтверджував, що газ, котрий вони продають, – його власний.

«Гра в реприватизацію», яку сьогодні затіяли НАК із Тимошенко, йде набагато далі, ніж банальне «вибивання» з облгазів грошей споживачів за контрабандний газ, який НАК потім три місяці «крутив» на своїх рахунках. Старт процедури банкрутства проти облгазів може призвести до ускладнень у їхній роботі. Адже банкрутство – це завжди тривала процедура, в ході якої заморожуються інвестиційні програми, гальмуються виплати заробітної плати.

Стосовно облгазів це означає, що й без того дощенту зношені газові труби як мінімум на півроку перестануть ремонтуватися, а з підприємств побіжать шукати більш грошовитого місця працівники, які стежать за безперебійною і безаварійною роботою цих самих труб.

Проблема перерозподілу власності в облгазах складна і з того погляду, що мажоритарним акціонером 19 облгазів є сама держава. І змінити власників «приватних» пакетів, залишивши недоторканними державні, за допомогою процедури банкрутства неможливо. Таким чином, гасло «погані власники» може стати однією з ширм для наміру уряду затіяти подальшу приватизацію галузі.

Проте реприватизаційні ініціативи загрожують розгортанням подальшої ентропії на ринку, і можуть і надалі спричинити до посилення кризових явищ у галузі – хронічної відсутності фінансів на модернізацію газових мереж, і звідси взагалі відсутність такої.

Для того, щоб зрушити з мертвої точки процес заміни старих труб, необхідно як підвищення транспортного тарифу (який, попри зростання цін на саме паливо, перебуває на сміхотворно низькому рівні), так і зміна їх правового режиму. Існуючий - коли мережами володіє держава і укладає договори на їх обслуговування і будівництво, засвідчив неефективність.

Проте оператор без гарантій довготривалих і стабільних відносин з власником інфраструктури, що орендується, буде налаштований на те, щоб витиснути з неї максимум, при цьому витративши мінімум на її оновлення і розширення. Натомість режим довготривалих відносин може гарантувати або концесія, або приватизація.

Наприклад, за модель концесії виступав нинішній міністр Юрій Продан ще за перебування заступником секретаря РНБОУ. Варіант такого розвитку подій міністр не виключив і на цій нараді з газівниками.

У разі концесії або приватизації мереж зміни в структурі їх акціонерів також видаються неминучими. Проте це буде більш спонтанний процес і більш вільний від розподільчих «адміністратизмів» чиновників. У будь-якому вигляді ідея приватизація в газовому секторі видається для груп, що цікавляться вітчизняною енергетикою, вельми привабливою. Головним чином через провал «великої енергоприватизації», від якої вони мали намір отримати вельми солідний гешефт. Крім того, в 2008-2009 роках очікується значне зростання ціни на газ для населення, що автоматично підвищить привабливість газового господарства і його інфраструктури.